Обробка опікової поверхні, інфікованих ран

Хірургічну обробку інфікованої рани проводять в операційній в більшості під загальним знеболенням. Всі розрізи, які проводяться при хірургічній обробці гнійної рани повинні бути анатомічно обгрунтовані:

- напрямок по ходу м’язевих волокон;

- довжина розтину повинна відповідати довжині гнійника і забезпечувати добрий відток гнійного вмісту;

- ревізія порожнини гнійника повинна бути повною, але ощадливою так, як грубі маніпуляції сприяють збільшенню зони пошкоджень і розповсюдженню інфекції. Під час ревізії необхідно виявити і розкрити додаткові запливи, розсікти перегородки в рані;

- під час ревізії рани треба повністю забрати всі нежиттєздатні тканини.

Спочатку проводять туалет і дезинфекфію шкіри рани, а потім розсікають тканину над порожниною, або висікають краї рани. Раневий канал або порожнину промивають, висікають всі нежиттєздатні тканини. Висіченню підлягають, по можливості, всі інфіковані тканини, так як в них часто локалізуються багато мікроабсцесів і мікровогнищ некрозу. Висікати потрібно синюшну шкіру так як синюшність часто являється передвісником наступного некрозу. Резервуаром інфекції являється розплавлена, тускла, пронизана гноєм, кров’ю, і серозним ексудатом – інфільтрат і мікроабсцеси, жирова клітковина. При гнійній інфекції жирову клітковину треба висікати до здорової. Під час лікування інфікованих ран з широкими і глибокими ділянками некрозу під час хірургічної обробки можливі декомпресійні некректомія і фасціотомія. Під час проведення некректомії розсікається нижележаща фасція на всю довжину рани і проводиться ревізія м’язів. Після розсічення фасції висікають нежиттєздатні м’язи, але при цьому треба зберегти перемізій, як джерело регенерації м’язів.

Сухожилля висікають тільки при явній їх муміфікації, а в подальшому покривають шкірним лоскутом. Нервові стовбури треба старатися не висікати. Некроз раневої поверхні забирається пошарово до границі некротичної і здорової тканини. При неможливості закрити рани тканинами, закривають рани пов’язками з антисептиками. Надійними являються пов’язки з йод вмісними антисептиками – бетадин, йодобап, або поведон – йод. Цими розчинами змочують чотирьохшарову серветку, якою покривають рану. Поверх цієї серветки накладають багатошарову суху асептичну пов’язку, яка надійно захищає рану від зовнішнього інфікування. В рані зберігається антисептичне, вологе середовище, яке запобігає пересиханню. З цією ціллю можливе примінення лікувальних кремів – сульфадіазін срібла, який має широкий спектр активності у відношенні грамвід’ємної кишкової флори. Наносять його на рану товщиною 5 мм., накривають марлею і фіксують. Знайдені в рані кінці кісток забирають так, як в більшості випадків вони вражуні краєвим остеоміелітом і без надкісниці. Вільнолежачі відламки кістки також підглягають видаленню.

Місцеве лікування опіків поділяється на консервативне й оперативне. Поверхневі опіки І-ІІ і ПІА ступенів лікують консервативно. Якщо немає ознак шоку оперативне лікування розпочинають із первинної хірургічної обробки опі-кової рани. Її здійснюють у "чистій" перев'язочній, після попереднього введення знеболювальних засобів (2 % р-н омнопону, 2 % р-н промедолу, розчином оксібутірату натрію, кеталонгу, седуксену тощо). Марлевими кульками, змоченими 0,25 % розчином нашатирного спирту, 3-4 % розчином борної кислоти, йодопіроном, хлоргексидином, бензином або теплою мильною водою, відмивають від забруднення шкіру навколо опіку, після чого її обробляють 76° спиртом. Обе-режно видаляють шматки одягу, сторонні тіла, некротизований епідерміс, який відшарувався. Великі пухирі надрізають і випускають їх вміст, дрібні краще не чіпати: відкладений фібрин не видаляють, оскільки під ним відбувається епітел-ізація рани. Дуже забруднені ділянки опікової поверхні очищають за допомогою 3 % розчину пероксиду водню. Опікову поверхню висушують стерильними серветками.

Лікування ран при поверхневих опіках може здійснюватись за двома ме-тодами.

Закритий метод лікування застосовують при лікуванні всіх опікових ран, за винятком поверхневих опіків обличчя і промежини. На опікові рани накла-дають пов'язки з різними антисептичними розчинами, емульсіями, мазями, кре-мами; пов'язки міняють рідко (один раз на 7-10 днів). Перев'язки слід проводи-ти обережно. Попередньо необхідно ввести знеболювальні (промедол або ом-нопон, морфій тощо). Присохлі пов'язки відмочують у ванні зі слабким розчином перманганату калію. Для місцевого лікування опікових ран краще застосову-вати багатокомпонентні аерозолі (лезовіноль, олазоль, лівіан, пантеноль), настій трави звіробою, обліпихове масло тощо. За допомогою цього методу можна створити кращі умови для дії лікарських препаратів на рани та забезпечити активний спосіб життя потерпілого. Недоліками його є великі витрати пере-в'язувального матеріалу та болючість при проведенні перев'язок.

Ці недоліки відсутні при відкритому методі лікування.

Відкритий метод. При ньому здійснюють висушування опікової рани за допомогою спеціальних аеротерапевтичних установок (АТУ) з ламінарним потоком стерильного повітря, інфрачервоного або ультрафіолетового опромі-нення. Оптимальна температура в аеротерапевтичній установці (АТУ) або під каркасом (24-25°С) регулюється включенням або виключенням окремих лампочок. Слід пам'ятати, що якщо у хворого посилився біль у рані під стру-пом, підвищилась температура тіла, а навколо рани з'явилася гіперемія - це свідчить про її нагноєння. У цих випадках необхідно зняти струп, видалити гнійний вміст і обробити рану.

Відкритий метод лікування має ряд переваг: немає необхідності у частих болючих перев'язках, здійснюється економія перев'язувального матеріалу, створюється можливість постійного візуального контролю за станом рани. Проте при цьому виникає необхідність у спеціальному обладнанні, підвищуєть-ся небезпека внутрішньолікарняної інфекції тощо.

Відкритий метод слід використовувати при опіках обличчя, статевих органів, промежини. Опікову рану 3-4 рази на добу змазують маззю, яка містить антибіотики (офлокаїн, стрептолітол, нітазид і т. ін.), обробляють аерозолями (левовінізолом, олазолом, лівіаном, пантенолом) або антисептичними розчи-нами. В перші дні і тижні (до відтворення некрозу) не слід використовувати мазі на жирних основах.

Для очищення ран застосовують препарати, що посилюють протеолітичні процеси (саліцилову, бензойну кислоти, трипсин, хемотрипсин і т. ін.). У разі глибоких опіків і утворення грануляцій краще