Подальше лікування проводять за за-гальними принципами гнійної хірургії.

3. Флегмона (phlegmone).

Флегмона (phlegmone) — розлите гнійне запалення підшкірної основи, яке має тенденцію до поширення. Флегмони можуть локалізуватися підшкірно, міжм'язово, заочеревин-но, в малому тазу. Розрізняють поверх-неві й глибокі флегмони. Залежно від локалізації вони мають специфічні на-зви: запалення навколониркової клітко-вини — паранефрит (paranephritis); на-вколопрямокишкової — парапроктит (paraproctitis); тканин середостіння — медіастиніт (mediastinitis); навколо лімфатичних вузлів — аденофлегмона (adenophlegmone).

Мікроби проникають у тканину ге-матогенним, лімфогенним шляхами та із сусіднього гнійного осередку. Часто причиною виникнення флегмони стає проникнення інфекції ззовні: травми, ін'єкції, проведені без дотримання пра-вил асептики. Флегмона має тенден-цію до поширення, причому як по го-ризонталі, так і вглиб через різні утво-ри у фасціях, якими проходять судини і нерви. Тоді поверхнева флегмона стає глибокою.

Розвиток флегмони має кілька стадій.

У перші 2 доби спостерігаються роз-ширення судин, вихід із них у клітко-вину рідкої частини крові і скупчення в ній лейкоцитів (серозна флегмона). Під впливом своєчасного лікування всі ці зміни можуть мати оборотний розвиток.

Протягом 3-ї і 4-ї діб утворюються окремі дрібні гнійні вогнища, які не зливаються між собою. Під час роз-криття тканин у цей час гною не вияв-ляють, тканини мають набряклий виг-ляд, іноді — жовто-зелений колір (гнійна флегмона). На цьому етапі розріз тканин може запобігти прогре-суванню захворювання.

Протягом 5-ї і 6-ї діб дрібні гнояч-ки, які утворилися, зливаються між собою, інфільтрують тканину, захоплюючи все нові ділянки. У разі роз-криття флегмони в цій стадії з тканин виділяється зелений рідкий гній. У ділянці запалення виникає тромбоз дрібних судин, що може призвести до некрозу тканин (некротична флегмона).

Флегмони можуть бути спричинені аеробною, анаеробною і гнильною інфекцією, а також введенням під шкіру — частіше з метою скалічення, хімічних речовин (штучна флегмона).

Розташовуватися флегмони можуть над- і субфасціально.

Діагностика поверхнево розташова-них флегмон не складна. Хворі скар-жаться на біль і припухлість у ділянці запалення, загальну слабкість, знижен-ня працездатності. В ділянці уражен-ня спостерігаються прогресуючий на-бряк, ущільнення тканин, почервонін-ня шкіри без чітких меж, місцеве підвищення температури і зниження функції. Згодом за рахунок гнійного розплавлення і некрозу тканин щільний інфільтрат розм'якшується і з'являєть-ся симптом флюктуації — утворюється гнояк.

Паралельно з місцевими змінами погіршується загальний стан хворого. Прискорюється пульс, до 38—39 °С підвищується температура тіла. З'яв-ляються головний біль,озноб, хворий втрачає апетит. У крові відбуваються зміни, що характерні для запального процесу.

Складніше діагностувати глибокі флегмони, коли не помітно змін на поверхні шкіри. У цьому разі часто до-помогає промацування в глибині тка-нин щільного болючого утворення. Поряд із високою температурою тіла і іншими ознаками запалення це допо-магає встановленню діагнозу. Темпе-ратура тіла при флегмонах звичайно має постійний характер.

Флегмони часто ускладнюються лімфангітом, лімфаденітом, тромбо-флебітом, бешихою, сепсисом. Залеж-но від клінічного перебігу розрізняють три види флегмон: обмежену, яка не має тенденції до поширення; прогре-суючу, що швидко охоплює все нові тканини, спричинюється стрептококом або анаеробними мікробами; дерев'яни-сту, причиною якої є маловірулентні мікроби. Остання перебігає хронічно з надмірним розвитком сполучної ткани-ни і незначним утворенням гною. Під час пальпації уражені тканини тверді, "дошкоподібні", неболючі.

Лікування флегмон проводять у ста-ціонарних умовах. У початкових стадіях захворювання (за наявності невеликого малоболючого інфільтрату з незначною температурною реакцією і змінами в крові) можуть бути застосовані консер-вативні методи: постільний режим, іммобілізація ураженої ділянки (кін-цівки), внутрішньом'язове застосуван-ня антибіотиків, футлярні новокаїнові блокади, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, кварц). За умови прогресування процесу не можна зволікати з опера-цією. Під загальною анестезією, одним або кількома розрізами флегмону широ-ко розкривають, розрізують всі перетин-ки, з'єднують гнійні кишені, видаля-ють некротизовані тканини. Рану пухко тампонують, дренують. Залежно від ре-акції організму проводять загальне ліку-вання різної інтенсивності.

Деякі автори після видалення всіх нежиттєздатних тканин і промивання рани вставляють у її порожнину 2— З поліхлорвінілові трубки і накладають первинні шви. У післяопераційний період рану через трубки промивають антисептичним розчином.

Після розкриття флегмони стан хво-рого поступово поліпшується, темпе-ратура тіла знижується, біль зменшуєть-ся, набряк зникає. Згодом рана очи-щується, з'являються рожеві грану-ляції, що дає можливість у низці ви-падків (якщо великі рани) накласти вторинні шви.

4. Абсцес (abscessus).

Абсцес (abscessus) — обмежене за-палення із скупченням гною в різних тканинах, органах, оточене піогенною капсулою. Нагромадження гною в порож-нинах організму (плевральній, жовч-ного міхура, червоподібного відростка, суглобі) називається емпіємою.

Абсцеси можуть розташовуватися в м'яких тканинах і органах. Розрізняють поверхневі і глибокі абсцеси. Поверхневі (частіше підшкірні) абсцеси діаг-ностувати не складно, хоча клінічна картина багато в чому залежить від вірулентності інфекції і реактивності організму.

Спричинюють абсцес, як і флегмо-ну, екзогенна або ендогенна інфекція. Крім цього, абсцеси можуть виникати у разі нагноєння гематоми, введення в тканини концентрованих розчинів лікарських речовин (анальгіну, магнію сульфату, кордіаміну).

Піогенна оболонка формується в процесі розвитку гнояка і складається із сполучної тканини, вистеленої із се-редини грануляційною тканиною.

Місцеві і загальні клінічні прояви у разі поверхнево розташованих абсцесів подібні до ознак флегмони: місцева припухлість, болючість, почервоніння шкіри, підвищення температури тіла, озноб, тахікардія, зміни з боку крові тощо. Під час пальпації уражена ділян-ка м'яка, наявний симптом флюкту-ації. Ознаку цю виявляють за таким ме-тодом: по боках припухлості кладуть пальці обох рук, рівномірно натискую-чи ними на неї. Після цього, утриму-ючи пальці лівої руки в попередньому положенні, правою рукою роблять не сильні поштовхоподібні рухи.

За наявності в тканині рідини (гною)