Щоб відрізнити банальний гострий одонто-генний остеомієліт (тобто той, що розвинувся на ґрунті загострення хронічного періодонти-ту) від остеомієліту, що виникає у зв'язку з на-гноєнням радикулярної кісти, потрібна рентге-нограма щелепи, на якій у подібних випадках можна побачити трохи розмиті межі кістково-го дефекту у ділянці нагноєної кістозної по-рожнини; спочатку ця розмитість меж кісти може стосуватися лише окремих ділянок її, а потім - усієї кісткової стінки кісти.

Радикулярні кісти, що вростають у верхньо-щелепну пазуху і цим деформують її, мають де-що своєрідний клінічний перебіг. Зокрема, зі-ставлення строків виявлення перших симптомів хвороби при кістах, що деформують верхньоще-лепну пазуху, зі строками прийняття хворого на стаціонарне лікування та розмірами кісти свідчать про факт надто тривалого безсимптом-ного розвитку таких кіст, що призводить до пізнього звернення та госпіталізації. Клінічна картина таких кіст різноманітна і залежить від локалізації і розміру їх, ступеня деформації верхньощелепної пазухи, а також від характеру вмісту кісти та загального стану організму. Найхарактернішими симптомами цих кіст є: ви-пинання та стоншення стінок верхньої щелепи, податливість їх, наявність симптому Рунге-Дю-пюїтрена, валика Гербера, зруйнованих «при-чинних» зубів або зубів з негативною електро-збудливістю пульпи, конвергенція зубів, фістули в ділянці альвеолярного відростка щелепи.

Усі перелічені, а також гістохімічні дослід-ження дозволили (А. І. Рахметова, 1966) оста-точно і переконливо довести, що нема підстав зараховувати радикулярні кісти, які мають за-пальний генез, до пухлин. У зв'язку з цим ми по-даємо їх у наведеній вище класифікації у руб-риці «пухлиноподібні утворення щелеп».

Як показали дослідження В. Ф. Рудька та співавт. (1988), у диференційній діагностиці кіс-тозних утворень нижньої щелепи суттєву до-помогу надає комп'ютерна томографія; напри-клад, при радикулярних кістах аксіальні зрізи дають точну картину ступеня стоншення кор-тикальних шарів нижньої щелепи (як із вести-булярного боку, так і з боку язика), а також на-явність у них узур, що вносить відповідну ко-рекцію в тактику хірургічного втручання. Задопомогою комп'ютерної томографії можна на основі денситометрії встановити природу па-тологічних змін. Цей метод дозволяє виявити не тільки тип зруйнування кістки, але і скопи-чення повітря або рідини в ділянці пухлини.

Диференційна діагностика

Радикулярну кісту нижньої щелепи потріб-но диференціювати перш за все з кістозною адамантиномою та фолікулярною кістою, кіс-тозною та літичною формами остеобластокла-стоми, фіброзною дисплазією, внутрішньокіст-ковою гемангіомою, фібромою, м'якою одон-томою. Такий великий перелік захворювань пояснює і значну кількість діагностичних по-милок при радикулярних кістах щелеп: за да-ними М. Ф. Рождественської, на верхній ще-лепі помилковіш діагноз встановлюється у 20,6%. Помилки пояснюють великою подіб-ністю кіст із пухлинними процесами: деформація обличчя за рахунок збільшення об'єму (кон-турів) щелепи і рентгенографічно виявленого дефекту кісткової речовини, конвергенція ко-ренів зубів і дивергенція їхніх коронок, рух-ливість зубів, порушення їхньої електрозбудли-вості та інші симптоми, які бувають при пух-линах та дисплазії щелеп (Т. В. Смиренська, В. С. Агапов, 1981).

А дамантипома відрізняється відсутністю зв'язку з «гангренозним» зубом і, як правило, ба-гатокомірковою будовою. Наявність за кісто-зної форми адамантиноми її межі не бувають чітко окреслені; цим пояснюється необхідність радикальнішої (резекція) операції, ніж при кісто-утворенні. У зв'язку з необхідністю такого втру-чання, яке іноді пов'язане з порушенням безпе-рервності нижньої щелепи або цілеспрямованим втручанням хірурга на верхньощелепній пазусі чи в порожнині носа, остаточний діагноз ада-мантиноми встановлюють тільки після поперед-ньої біопсії та патогістологічного дослідження.

Фолікулярна кіста звичайно розвивається не в альвеолярному відростку, а в тілі щелепи, тобто глибше, ніж радикулярна кіста; розвиток фолікулярної кісти не пов'язаний із «гангре-нозним» зубом, тобто не проходить стадію гранулематозного періодонтиту та кістограну-льоми. У фолікулярній кісті міститься інтакт-ний зуб або його коронкова частина.

Кістозна та літична форма остеобластокла-стоми відрізняється тим, що пунктат має не бурштиново-опалесцентний, а бурий або жов-туватий колір; іноді пунктат з кров'ю, але на відміну від кісти не має холестеринових зерен.

Фіброзна дисплазія - вроджене захворювання, що не має зв'язку з хронічним періодонтитом. Вона не має також ознак флюктуації, завжди щільної (кісткової) консистенції, кістка активно збільшується у дитячому та юнацькому віці, а у дорослих настає стабілізація, тимчасом як кіста росте протягом усього життя хворого, поки не буде видалена або не розкриється мимовільно.

Впутрішньокісткова кістозна гемангіома рідко буває самостійним захворюванням, що не уражає слизову оболонку ясен; на відміну від радикулярної кісти, вона не має на рентге-нограмі чітких меж і характеризується велико-петлястим малюнком кістки. Під час пункції лікар отримує кров, а після витягнення голки іноді видно пульсівну струминку крові з місця проколу слизової оболонки ясен.

Радикулярну кісту слід диференціювати від одонтогеїтої фіброми, м якої одонтоми, за яких неможливо отримати будь-який пунктат.

Диференційну діагностику навколокорене-вої кісти, що деформує верхньощелепну пазуху, потрібно проводити ще з гострим та хронічним одонтогентт гайморитом, абсцесом та флег-моною, кістою слизової оболонки верхньощелеп-ної пазухи, рідше - з адамантиномою, раком та саркомою. Наприклад, Р. Morano, К. Hartman (1974) описали одонтогенну мукоепідермоїдну карциному, розташовану в одонтогенній кісті. Під час пальпації пухлини визначилась флюк-туація, а рентгенологічна картина характеризу-валась дефектом кісткової тканини з чіткими межами. Спостерігалось поширення пухлини в бік верхньощелепної пазухи з порушенням цілісності її нижньої стінки. У хворого було ви-далено три великих кутніх зуби, виконано цис-тектомію і створено стому з нижнім носовим ходом.