Як допоміжний метод диференційної діаг-ностики показано застосування контрастної рентгенографії у двох проекціях (прямій та бічній), а також томографії. Зазначені методи дослідження дозволяють уточнити розміри та топографію кісти, стан слизової оболонки і кісткових стінок верхньощелепної пазухи. Зок-рема, доцільними є такі рентгенограми: огля-дова (у підборідно-носовій проекції); кон-трастні у двох проекціях (прямій та бічній) та контрастні (внутрішньоротові) альвеолярного відростка в ділянці кісти.

Томографію варто робити і в разі дифе-ренційно-діагностичних утруднень, коли огля-дова та контрастна рентгенограми є недостат-німи для встановлення діагнозу, а також у тихвипадках, коли клінічний перебіг кісти, яка де-формує верхньощелепну пазуху, супроводжу-ється контрактурою, що перешкоджає вико-нанню якісної рентгенограми.

Лікування радикулярних кіст

Лише невеликі кісти, діаметр яких не пере-вищує 1-1,5 см, можна спробувати лікувати консервативно. Радикальним методом лікуван-ня є оперативне втручання. У 1892 та 1910 ро-ках Partch запропонував два способи операції: цистотомію (так звана операція Partch І) та ци-стектомію (операція Partch II).

Цистотомія (або пластична цистотомія), хоча й відома за назвою Partch 1, проте запро-понував її значно раніше Dupuytren. Заслуга Партча полягає лише у розробленні цього ме-тоду та його детальному описові. Тому пра-вильніше називати операцію пластичною цис-тотомією Дюпюїтрена - Партча. Застосову-ється вона тепер з кожним роком дедалі рідше. Суть її полягає в тому, що з порожнини кісти створюють додаткову бухту порожнини рота або її присілка. Показанням до проведення ци-стотомії на нижній щелепі вважали наявність кісти великих розмірів, видалення якої загро-жує деякими ускладненнями, наприклад пора-ненням нижньоальвеолярного судинно-нерво-вого пучка або переломом нижньої щелепи. На сьогодні цими «протипоказаннями» нехтують, адже якщо у хірурга є достатній досвід, то всі описані ускладнення майже неможливі. Проте й тепер у хворого похилого чи старечого віку слід утриматись від вилущення оболонки кісти, оскільки важко розраховувати на швидке від-новлення кістки через вікове зниження регене-ративних здатностей організму. Цистотомія на нижній щелепі показана при радикулярних кістах у ослаблених та виснажених якимось ін-шим захворюванням пацієнтів, а також у осіб з тяжкими захворюваннями серцево-судинної системи, коли така порівняно тривала та трав-матична операція, як цистектомія, є небажа-ною.

Цистотомію на нижній щелепі у деяких ви-падках доцільно проводити у дітей, у яких не завжди вдається зробити вилущення кісти, не ушкодивши фолікулів постійних зубів.

На верхній щелепі при кістах, що деформу-ють верхньощелепну пазуху, слід застосовува-ти цистотомію за обмеженими показаннями. Тут вона доцільна тільки тоді, коли кіста роз-ташована на рівні кількох зубів з живою пуль-пою, а також під час лікування кіст у дітей, у яких цистектомія може призвести до ушкод-ження фолікулів постійних зубів. Техніка цист от ома

Із зовнішньо-передньої стінки вирізають слизово-періостально-епітеліальний (вистілка кісти) клапоть на ніжці, яка розташована ближче до ясенного краю; при цьому вміст кісти коливається у порожнину рота і його відсмоктують слиновідсмоктувачем або вису-шують марлевими кульками. Створений клапоть на ніжці звільняють від кісткового прошарку і заверта-ють у порожнину кісти, потім тампоном, яким там-понують всю кістозну порожнину, притискають кла-поть до її стінки. Через 6-7 днів тампон видаляють. Завернений клапоть зростається зі стінкою кісти. По-рожнину промивають розчином фурациліну (1:5000), 3% розчином пероксиду водню або калію перманга-нату (1:3000). Далі такі промивання робить сам хво-рий, використовуючи гумовий балончик. Кістозна порожнина поступово зменшується у розмірах, дно її стає плоским і врешті-решт вирівнюється зі слизо-вою оболонкою порожнини рота.

Деякими особливостями відзначається цистотомія у разі, коли кіста верхньої щелепи досягла великих розмірів, проросла у верхньощелепну пазуху і вияви-лася відмежованою від її залишків лише своєю влас-ною оболонкою та слизовою оболонкою верхньоще-лепної пазухи. Звичайно це спостерігається у осіб похилого та старечого віку, тобто в разі зниження відновних можливостей організму. В таких випадках показана операція, що називається цисто-гайморо-назоанастомозом. її суть полягає в тому, що оболон-ку кісти не видаляють, а тільки розтинають; верхньо-щелепну пазуху та нижньоносовий хід з'єднують між собою та з порожниною кісти, створюючи одну вели-ку порожнину, а рану в порожнині рота ушивають наглухо.

Перевагою цистотомії із залишенням з'єд-нання кісти з порожниною рота є простота опе-ративного втручання, невелика травматич-ність, безпека, короткочасність та доступність її виконання кожним лікарем. Після цистотомії майже виключена можливість рецидиву кісти.

Недоліком даного методу є. по-перше, те, що хворий мусить тривалий час (при великих кістах - кілька місяців, іноді більше року) дба-ти про гігієнічне утримання кістозної бухти, промиваючи її 2-3 рази на день. По-друге, про-цес відновлення кісткової тканини в ділянці кістозної порожнини відбувається самопли-вом, оскільки не стимулюється жодними актив-ними лікарськими заходами.

По-третє, м'які тканини навколо створеного отвору у кісті інколи розростаються настільки, що це сполучення між кістою і порожниною рота заростає і кіста продовжує рости заново.

Щоб виключити потрапляння їжі у кісту і зрощення країв кісти, тобто надійно тримати отвір відкритим, Е. Сабо (1977) пропонує після видалення із порожнини кісти марлевого там-пона (тобто з 6-7-го дня після операції) перед прийняттям їжі вводити у створене хірургомсполучення пластмасовий обтуратор, у центрі якого є вузький канал для відтоку кістозної рідини, що постійно утворюється. Необхідно лише слідкувати за тим, щоб цей канал був вільним від харчових мас.

Цистектомія полягає у повному видаленні (вилущенні, вишкрібанні) оболонки кісти з на-ступним ушиванням рани наглухо. Показанням до цистектомії донедавна вважали невеликі кісти (діаметром до 2 см), що дає можливість вилущити їх, не ушкоджуючи сусідні нервово-судинні пучки та слизову оболонку верхньоще-лепної пазухи або порожнини носа. Проте