За даними літератури, як біостимулятор остеогенезу можна успішно застосовувати та-кож алогенну плацентарну тканину (Г. Г. Мін-газов, А. Г. Гізатуллін, 1986), брефоостеопласт (В. В. Панікаровський, А. С. Григор'ян і спів-авт., 1983, 1988), лііслохондропластичний мате-ріал (М. О. Плотников і співавт., 1989), ільмо-плант Р-1 (Г. П. Бернадська, А. Б. Мельни-ченко, 1992), брефокістку (Г. П. Рузін, 1998); Ю. В. Єфимов (1993) заповнює кісткову порож-нину формалінізованим алогенпим плацентар-ним трансплантатом (а. с. № 1697761).

Для заповнення післяопераційних кістозних порожнин та інших дефектів у щелепах можна використовувати новий біологічний транс-плантат - біоплант (ліофілізоваиа плацента), який не дає побічних і алергічних реакцій, алемає значні регенеративні, гемостатичні і про-тизапальні властивості, випробуваний на від-сутність інфікування ВІЛ. Досвід застосування дає підстави рекомендувати його для широкої практики у клініці і амбулаторії (Г. П. Бернад-ська, 1995).

Дуже високу оцінку дав А. К. Чорданошвілі (1995) застосуванню (як отимізатора репаратив-ного остеогенезу після хірургічних втручань на щелепних кістках) хонсуриду та комбінації"його з іншими видами трансплантатів (гідроксилапа-тит, три-, або тетракальцій-фосфат, демінералі-зована алогенна кістка або хрящ тощо).

1. Ю. Гончаров і співавт. (1996) після цистек-томії та цистотомії з успіхом використовують вітчизняний біокомпозиційний матеріал гідро-ксилапол, створений на основі гідроксилапати-ту, обґрунтовану характеристику якого було подано в літературі (В. К. Леонтьєв, В. П. Ор-ловський і співавт., 1996, та ін.).

Переконливі докази здатності гідроксилапа-титу стимулювати остеогенез на ранніх стадіях після цистектомії наводять В. М. Безруков і співавт. (1998), які використовували лікувальні препарати гідроксилапатиту високої дисперс-ності - 33% пасту ОСТІМ-100 (у разі відсутнос-ті запальних явищ у стінках кісти) або (за наяв-ності нагноєння) її композиції з лінкоміцииом («лінкогап»: суміш 33% гідроксилапатиту ульт-рависокої дисперсності +33% лінкоміцину гі-дрохлориду + 7% колагену + 27% води).

При радикулярних кістах, що деформують верхньощелепну пазуху, цистектомія, яка завер-шується утворенням цистогаймороанастомозу, показана у випадках, коли є хронічний гаймо-рит з патологічними змінами слизової оболон-ки та кісткових стінок верхньощелепної пазу-хи. Якщо слизова оболонка верхньощелепної пазухи не змінена, цілісність кісткових стінок її збережена, показана цистектомія без об'єднан-ня порожнини кісти з верхньощелепною пазу-хою. При цьому необхідно враховувати таке: загрозу розриву стінки пазухи під час вилущу-вання кісти можна зменшити, якщо робити її після попереднього розкриття кісти та вида-лення з неї вмісту; видалення оболонки кісти не обов'язково призводить до ушкодження зубно-го судинно-нервового пучка та некрозу пульпи зубів, що прилягають до оболонки кісти. Тому корені зубів із живою пульпою, що розташо-вані в межах кісти, у момент операції не слід ре-зектувати. Депульпацію та пломбування цих зубів можна зробити, за показаннями, у після-операційному періоді після ретельного елект-роодонтодіагностичного обстеження на чутли-вість зубів. Нами запропоновано і з успіхом застосовано (Г. П. Бернадська, Ю. Й. Бернадський, а. с. № 1792658,1990-1993) новий метод цистектомії, який відзначається тим, що після видалення кістозної оболонки кісткова порожнина випов-нюється (пломбується) дрібнодисперсною зубною тканиною, замішаною па крові хворого у співвід-ношенні 2:1. Для отримання такого порошку із зубних тканин нами (спільно зі співробітниками інституту надтвердих матеріалів АН України) сконструйовано апарат-млин. Остеогенетична дія пропонованої зубної «пломби» достатньо активна, бо це - нашивний гідроксилапатит.

Переваги цистектомії перед цистотомісю: 1) відсутність потреби в тривалому догляді у піс-ляопераційному періоді за штучно створеною бухтою порожнини рота або верхньощелепної пазухи; 2) можливість цілеспрямованого при-скорення репаративних процесів у щелепі за допомогою заповнення кісткової порожнини тим чи іншим стимулятором остеогенезу (ало-кістка, ксенокістка, гіпс, біологічний тампон, стрептоцид, паста С. П. Мудрого та ін.).

Недоліки цистектомії: 1) можливість оголен-ня нижньоальвеолярного нерва і наступне ви-никнення тривалої парестезії в ділянці відповід-ної половини нижньої губи та підборіддя; 2) не-обхідність зовнішнього оперативного доступу, якщо кіста локалізується в товщі тіла щелепи, кута чи її гілки; 3) можливість розтинання здо-рової верхньощелепної чи носової порожнини, що спричинює іноді необхідність відразу ж пе-реходити до досить трудомісткої і травматичної операції - цистогаймороназоанастомозу; 4) не-обхідність депульпації та пломбування кількох інтактних зубів, що внаслідок вилущування кіс-ти можуть бути позбавлені живлення (розрив судинних пучків та сплетень); 5) сумнівність що-до радикальності операції в тому разі, якщо кіста раніше нагноювалась і оболонка її при цьому інтимно зросталася з кісткою, яка част-ково резорбувалася. Залишення хоча б незначної кількості епітеліальних елементів кістозної обо-лонки може спричинити рецидив кісти.

У випадках, коли з певних причин не можна застосувати цистектомію з наступним ушиван-ням рани наглухо, а цистотомію робити не бажано, пропонують вдаватися до так званої пластичної цистектомії: видалити оболонку кісти, затампонувати кістозну порожнину йо-доформною марлею з одночасним утягуванням клаптя слизової оболонки рота. Задовільне відновлення кісткової речовини відбувається упродовж одного року.

У разі нагноєння кісти оперативне лікуван-ня здійснюють у два етапи: розтинають кісту умісці найбільшого стоншення кісткової стінки і дренують порожнину кісти, а після переходу гострого запалення у хронічне роблять цистек-томію.

В. І. Сердюков, С. І. Лисенко (1990, а. с. № 1618394) запропонували спосіб хірургічного лікування нагноєної щелепної кісти (мал. 143): під провідниковим знеболюванням двома вер-тикальними розрізами (1) від вільного краю ясен до перехідної складки на вестибулярній поверхні альвеолярного відростка щелепи за межами проекції і кістозної порожнини розти-нають гнійник і рани сполучають між собою в підокісному просторі (та типом контраперту-ри). Трохи піднявши мостоподібний клапоть (2), за допомогою бору і кутового наконечника ви-даляють ділянку вестибулярної кістозної стін-ки, яка складається з кісткової та кістозної