Іміпінем (тієнам), який володіє спорідненістю до пеніцилін-зв'язуючого білка, викликає перетворення бактерій в кулькоподібні клітини (сферопласти), що не супроводжується значним руйнуванням клітинної стінки і вивільненням ендотоксина

(за Prins J.M. et al.,1995, адаптовано за MSD, 1995).

З групи фторхінолонів при ІЕ може бути використаний пефлоксацин (абактал) – по 400 мг 2 рази на день внутрішньовенно. Проте він за ефективністю поступається тієнаму.

Лікування у випадку ідентифікованого збудника: а) стрептококові ендокар-дити: пеніцилін G (10-20 млн. ОД на добу) + гентаміцин (3 мг/кг/добу) або тієнам (1,5-4 г/добу); b) ентерококові ендокардити: пеніцилін G (20-40 млн. ОД на добу) або ампіцилін (12 г/д.) або ванкоміцин (500-700 мг Х 6 год. i.v.) + гентаміцин (1 мг/кг Х 8 год. i.v.) чи стрептоміцин (0,5 г в/м Х 12 год.) або тієнам (1,5-4 г на добу); с) стафілококові ендокардити: пеніцилін G (20-30 млн. ОД на добу) або тієнам 1,5-4 г/д.; d) грибкові ендокардити: амфотерицин В (1-1,5 мг/кг/добу) або тієнам (1,5-4 г/д.).

Хірургічне лікування хворих на ІЕ показане за умов: 1) застійна серцева недостатність, рефрактерна до медикаментозної терапії; 2) рецидивуюча септична емболія; 3) постійна присутність збудника, не зважаючи на адекватне лікування; 4) грибковий ендокардит.

Прогноз хворих на ІЕ залежить від типу збудника, його чутливості до антибіотикотерапії, наявності ускладнень, віку пацієнта, тривалості хвороби до початку лікування. Поганими прогностичними ознаками є: 1) вік понад 60 років; 2) ураження аортального або протезованого клапанів; 3) стафілококовий ІЕ та ІЕ, викликаний грамвід'ємними бактеріями, грибами; 4) супутні захворювання: цукровий діабет, цироз печінки; 5) наявність ускладнень; 6) затримка діагносту-вання та лікування.