Харчуванню при ЦД надається особливе значення [47]. Основні цілі дієти (за В.Богдановичем, 1998), наступні: 1) запобігання постпрандіальної гіперглікемії; 2) корекція супутньої дисліпідемії; 3) зниження ризику пізніх ускладнень (атеросклероз, інфаркт міокарду, гангрена); 4) повноцінне забезпечення організму поживними речовинами, мікроелементами, вітамінами [54]. Підбір продуктів при лікуванні діабетичної макроангіопатії не відрізняється від набору стола № 9 при ЦД [83].

В період загострення захворювання пацієнтів потрібно госпіталізувати для стаціонарного лікування і різко обмежити їм фізичне навантаження [48]. Під час ремісії рекомендуються часті прогулянки на свіжому повітрі. Лікувальна фізкультура та гімнастика відіграють важливу роль в стимуляції колатерального кровообігу в кінцівках [67]. Ходьба повинна бути спокійною, спочатку щадною, з поступовим збільшенням навантаження і довжини пройденої без болю дистанції [76]. При переміжній кульгавості потрібно зупинятися, не чекаючи появи болю в литкових м’язах, робити відпочинок на 3-5 хвилин, а потім продовжувати прогулянку. В компенсованому і субкомпенсованому стані периферичного кровообігу корисні помірні навантаження (волейбол, велопробіг, катання на лижах, веслування, плавання).

Медикаментозне консервативне лікування діабетичних макроангіопатій слід розглядати як багатопрофільне, специфічне та індивідуальне [29, 42]. Застосування тих чи інших препаратів, їхнє поєднання та послідовність прийому визначаються лікуючим лікарем на основі локалізації та стадії СДС і кальцинозу зокрема [41]. Лікування повинно бути спрямоване на зняття спазму і болю, покращення колатерального кровообігу, мікроциркуляції, реологічних властивостей крові з метою переводу захворювання з важкої стадії в більш легку [92]. Вибір того чи іншого препарату і їхнє поєднання залежить від ступеня ішемії, важкості трофічних порушень, механізму дії препарату, сумісності, змін в гемостазі, виду і важкості супутньої патології і т.д. [97]. Найчастіше при лікуванні діабетичної мікро- і макроангіопатії використовують наступні групи препаратів, об’єднаних за механізмом дії: 1) спазмолітики (папаверин, дротаверин, бенциклан, толперизон); 2) препарати, що покращують тканинний метаболізм (солкосерил, актовегін); 3) гіполіпідемічні препарати; 4) ангіопротектори (пентоксифілін, алпростадил); 5) дезагреганти (ацетилсаліцилова кислота, тиклопідин, сулодексид); 6) реологічні препарати (реополіглюкін); 7) антиоксиданти (вітамін Е, аскорбінова кислота); 8) імуностимулятори (поліоксидоній, Т-активін); 9) антикоагулянти (надропарин кальцію, еноксапарин натрію, варфарин); 10) препарати, що покращують венозний і лімфатичний відтік (кальцію добезилат, троксерутин) [15].

Поряд з вищеперерахованими засобами, в комплексну терапію входять наступні складові: підбір введення інсуліну або його замінників; санітарно-гігієнічні заходи; оксигенобаротерапія; фізіотерапевтичні процедури; санаторно-курортне лікування.

Фізіотерапевтичні процедури призначають у початкових стадіях захворювання в фазі стихання запального процесу та в стадії ремісії патологічного процесу. З них найефективніші УВЧ-терапія, магнітотерапія, лазеротерапія [48].

Санаторно-курортне лікування рекомендують при початкових стадіях захворювання, коли немає трофічних порушень і загострень [74]. Воно має подвійний вплив: внаслідок зміни звичного режиму, клімату, побутових умов і в результаті застосування бальнеологічних процедур, з яких найбільш ефективні радонові, сірководневі, нарзанні та йодобромні ванни [113].

Ефективним є масаж поперекової ділянки або спини [82]. Масаж хворої кінцівки рекомендують в період ремісії при відсутності трофічних порушень.

При діабетичній ангіопатії провідним патогенетичним механізмом є гіпоксія кінцівки [75]. Вторинна по відношенню до ушкодження судин гіпоксія, в свою чергу усугубляє протікання захворювання і в результаті приводить до розвитку ацидозу, появи трофічних порушень. Гіпербарична оксигенація як метод лікування гіпоксичних станів застосовується у вигляді загальної і регіональної баротерапії. Лікувальний ефект при баротерапії пов'язаний із збільшенням вмісту кисню в тканинах кінцівки і стимуляції колатерального кровообігу [19]. Найкращий ефект від застосування баротерапії відзначається на початкових стадіях захворювання, при відсутності трофічних порушень.

Обов’язковим при лікуванні хворих є виключення таких факторів ризику, як куріння, переохолодження, нервовий стрес, порушення дієти [57].

Зовсім іншими є принципи лікування пацієнтів з критичною ішемією нижньої кінцівки і, особливо, з гангренозно-ішемічною формою СДС [64].

До основних принципів такого лікування належать наступні.

1. Термінова госпіталізація в ангіологічне відділення або відділення «діабетична стопа».

2. Інсулінотерапія (до цілковитого загоєння ран та виразок).

3. Широка некректомія в межах здорових тканин.

4. Антибіотикотерапія (краще тривало, безперервно, доартеріально) з урахуванням чутливості.

5. При показах, екстракорпоральна детоксикація (гемосорбція, плазмаферез, ентеросорбція).

6. Введення препаратів, що покращують мікроциркуляцію (антикоагулянти, антиагреганти, антиоксиданти).

7. Імуностимуляція (лейкоферон, імуноглобулін, сік ехінацеї і т.д.).

8. Посиндромна терапія (корекція порушених функцій органів і систем, обміну речовин).

9. Місцеве лікування: а) медикаментозне (оздоровлення шкіри навколо виразки та ліквідація перифокального запалення; нормалізація венозного та лімфатичного відтоку і ліквідація набряку кінцівки; ліквідація гнійно-некротичних процесів і запальних змін у виразці; пригнічення мікрофлори; активація репаративної регенерації; місцева імуномодуляція); б) хірургічне (повторні некректомії; аутодермопластика виразкових дефектів; економні ампутації).

10. Після стихання запального процесу необхідно забезпечити покращення кровообігу в стопі і гомілці.

Пункти 2, 3, 4, 5 потрібно реалізувати паралельно з обстеженням хворого.

Лікування гнійно-некротичних ускладнень при діабетичній макроангіопатії, тобто лікування осіб з гангренозно-ішемічною формою СДС, можна розділити на три етапи [29,61, 69].

1-ий етап - ліквідація гостроти гнійно-некротичного процесу, для цього проводять розкриття і дренування флегмон, широку некректомію, намагаючись перевести вологу гангрену в суху і досягнути чіткої зони демаркації; боротьба з ендотоксикозом; нормалізація вуглеводного, білкового, жирового і водно-електролітного обміну; відновлення імунного статусу; покращення мікро циркуляції.

2-ий етап - відновлення або покращення кровообігу.

3-ій етап - закриття дефекту тканин після некректомії і відновлення функцій кінцівки.

Особливе значення в лікуванні СДС має місцеве лікування [79]. При гнійно-некротичних процесах проводять заходи, спрямовані