Реферат
Особливості екстреної допомоги потерпілим у надзвичайних ситуаціях.
1. Особливості екстреної допомоги потерпілим у надзвичайних ситуаціях.
Особливості надання екстреної допомоги:
робота з групами. Психологу доводиться працювати з групами жертв, які створені не штучно, а природно.
Клієнти часто перебувають у гострому афективному стані.
Трапляються жертви з низьким соціальним та освітнім статусом.
Правила:
у кризових ситуаціях потерпілий знаходиться у стані збудженому. Одразу скажіть потерпілому, що ви очікуєте від терапії і як триватиме робота;
не приступайте до дій одразу, озирніться хто з потерпілих потребує найбільшої допомоги;
принцип чіткого інформування. Чітко скажіть хто ви, дізнайтеся імена тих, хто потребує допомоги;
обережно встановити тілесний контакт, але не торкатись до голови;
не звинувачуйте потерпілого;
професійна компетентність;
дайте потерпілому виговоритись;
скажіть потерпілому, що залишитесь з ним;
намагайтеся відгородити потерпілого від зайвої уваги та розпитувань.
2. Динаміка психічного стану людей після психотравмуючої ситуації:
- гострий емоційний шок – стан заціпеніння, який триває 3-5 годин. Характеризується загостренням сприйняття, збільшенням швидкості розумових процесів, виявами безрозсудної сміливості при зниженні критичної оцінки ситуації. В емоційному стані переважає відчуття розпачу, сильного головного болю, сухості в роті, важкого дихання, швидкого серцебиття.
- Психологічна демобілізація – триває до з діб. Характеризується різким погіршенням самопочуття, виникає відчуття розгубленості, панічних реакцій, зниженням морально-нормативної поведінки.
- Вирішення – від 3 до 12 днів. Характеризується поступовою стабілізацією настрою та самопочуття, але потерпілий обмежує контакти з оточуючими, виникає бажання виговоритися, з’являються кошмарні сни.
- Відновлення – починається з 12 дня. Характеризується активізацією міжособистісного спілкування, нормалізацією емоційного забарвлення мови та міміки, відновлення нормальних сновидінь.
3.Критерії діагностики посттравматичного стресового розладу.
Посттравматичний стрес є серйозним тривожним розладом , який може розвинутися після впливу на людину будь-якої події, що призводить до психологічної травми . Ця подія може призвести до загрози смерті людини або когось ще, або до власної чи чужої фізичної, сексуальної, психологічної цілісності, зазвичай людина має здатність справлятися .
Діагностичні симптоми ПТСР включають повторне переживання травми за допомогою спогадів чи кошмарів, уникнення подразників пов'язаних з травмою, і збільшення збудження при схожих ситуаціях.
Зазвичай ПТСР триває більше одного місяця і є причиною погіршення адаптації в соціальній, професійній та особистій сферах життя.
4. Організація психологічної допомоги заручникам.
У перші години після узяття в заручники в більшості людей переважає реакція тривоги, пов'язана з відсутністю інформації про свою подальшу участь. З початком антитерористичних дій у заручників розвиваються гіпокінетичні або гіперкінетичні психогенні реакції
Гіпокінетичні реакції виражаються тривогою, панічним страхом, заціпленням, млявістю, тремтінням у тілі, порушенням сну, анорексією, почуттям безвихідності, розпачем, відчуженням, аутизмом, нерухомістю із прийняттям "внутрішньоуфобної" пози. У їхніх переживаннях домінували страх і жах, що вони відчували. В наступному ці люди залишалися небагатослівними, виглядали пригніченими, заглибленими у свої думки й переживання. У них виявлялися порушення сну у вигляді утруднень засипання, частих нічних кошмарних сновидінь, а також ранні пробудження з почуттям втомленості. Потерпілі відзначали в себе пригніченість, тугу, підвищену плаксивість
Гіперкінетичні розлади проявлялися в метушливості з розгубленістю й нерозумінням того, що відбувається, гострим руховим порушенням, тривожним станом з метушливістю й ігноруванням небезпеки.
У частини заручників відзначалися переживання панічного страху, жаху, розпачу й безвихідності. Їхня поведінка представляла собою непродуману реакцію обрання з надлишковою хаотичною поведінкою. Після звільнення ці заручники починали скаржитися на загальну слабість, головні болі, запаморочення, підвищену виснажлевість, дратівливість і надмірну утому. Вони відмовлялися від медичної допомоги й прагнули вкритися будинку. У майбутньому протягом тривалого часу заручники із цієї групи продовжували скаржитися на підвищену стомлюваність, млявість, апатію, головні болі, болі в м'язах ніг і рук, почуття стягування в області живота.
Серед заручників виділилася група людей, які в силу свого професійного положення (лікарі) або схильностей характеру в екстремальній ситуації прагнули допомагати навколишнім. Їхня діяльність характеризувалася цілеспрямованою активністю по наданню допомоги потерпілим на тлі нерідко вираженої тривожно-фобічної реакції з метушливістю, мовчазністю, автоматизованістю рухів. Після вирішення екстремальної ситуації в них спостерігалося підвищений фон настрою (ейфорія) з відчуттям "щастя".
У дітей і підлітків після перебування в надзвичайній ситуації як заручників відзначалися невротичні тики, осередкова плішивість на волосистій частині голови, порушення фізіологічних потреб, афективна нестійкість із дратівливою слабістю, підвищена утомлюваність, зниження шкільної успішності, відгородженість від соціального життя, порушення сну з кошмарними сновидіннями й частими пробудженнями, втрата ігрових інтересів.
У багатьох жінок після перебування в заручниках відзначалися порушення менструального циклу.
Структура й глибина психогенних розладів визначалася фоновим психічним і фізичним станом і додатковими психогенними факторами.
Найбільш характерними для заручників є наступні клінічні стани: гіпокінетичні тривожно-фобічні стани; гіперкінетичні тривожно-фобічні реакції.
Психічні порушення після звільнення із заручників були представлені невротичними й депресивними розладами. Порушення сну виявилися найбільш тривалим клінічним проявом і з'явилися маркером ваги психічного стану після вирішення екстремальної ситуації.
5.Організація психологічної допомоги потерпілим у вогнищах стихійних лих та катастроф
Загальна психологічна допомога першого етапу повинна бути спрямована на виявлення й ізоляцію осіб із психомоторним збудженням для запобігання розвитку паніки Під час сортування потерпілих з гострою психічною травмою головними є наступні критерії:
- психотичний або ненсихотичний рівень розладів;
- свідомість у потерпілого порушена або не порушена;
- рухове порушення або ступор;
- стан емоційної сфери - страх, тривога або депресія.
Головне завдання психічної допомоги на цьому етапі – профілактика розвитку ПТСР. Організаційними формами такої допомоги можуть бути амбулаторні пункти й стаціонари. До цієї роботи залучаються лікарі-психіатри й психотерапевти територіальних органів охорони здоров'я.
Після завершення рятувальних робіт і відносної стабілізації ситуації формується система медико-психологічної допомоги. Можливі наступні структури:
1. Центри соціально-психологічної підтримки із провідною участю
