знаходять приналежність до груп ризику (наркоманія, багаторазові парентеральні маніпуляції, гемотрансфузія, контакти з хворим на вірусні гепатити, трансплантація органів). Важливе значення мають посилання хворих на періодичну появу шкірних, системних, судинних, алергічних проявів, які погано піддаються традиційній терапії, епізоди “безпричинної” жовтяниці. Об’єктивно знаходять збільшення печінки і селезінки, їх щільність, судинні “зірочки”, іноді – виражену жовтизну склер, шкіри, набряки на ногах, асцит. При біохімічному дослідженні крові знаходять підвищення активності амінотрансфераз, -глютамілтранс-пептидази, зниження синтезу альбумінів і підвищення глобулінів, зниження протромбінового індексу, рівня фібриногену, при наявності холестазу – холеста-тичну тріаду (гіпербілірубінемію, гіперхолестеринемію, гіперфосфатаземію). Обов’яз-ко-вим є дослідження маркерів вірусного гепатиту в крові. Діагноз підтверджують за даними ультразвукового дослідження (УЗД) печінки та селезінки (розміри, консистенція, наявність розширених жовчних проток, асциту, стан сусідніх органів). Фіброгастродуоденоскопія допомагає виявити наявність вари-козно розширених вен стравоходу, ступінь портальної гіпертензії. Пункційна біопсія печінки дає інформацію щодо характеру і вираженості морфологічних змін в печінці.
Лікування хворих на хронічні вірусні гепатити. Основним препаратом для лікування хворих на хронічні вірусні гепатити є інтерферон (людський або рекомбінантний). Він пригнічує реплікацію віруса і стимулює продукцію ендогенного інтерферона. Існує гіпотеза, що недостатня продукція інтерферона при вірусних гепатитах є однією з причин, що сприяють персистенції збудника і прогресуванню процесу. Механізм дії інтерферона полягає в інгібуванні синтезу специфічних макромолекул, які приймають участь в реплікації компонентів віруса і збірці повного віріона, а також в підвищенні клітинної і гуморальної ланок імунітету, скерованих на нейтралізацію віруса або на знищення уражених ним клітин печінки.
Курс лікування інтерфероном має бути досить тривалим: не менше 4-6 місяців (краще 12 місяців), по 5-10 млн МО 3 рази на тиждень підшкірно або внутрішньо-м’язово протягом 3-4 місяців (краще 12 місяців) при ХГВ, по 3-5 млн МО 3 рази на тиждень упродовж 12-18 місяців при ХГС, по 1 млн. МО 3 рази на тиждень упродовж 12-18 місяців при ХГD. ХВГ-G у більшості випадків поєднується з ХВГ-В і ХВГ-С, тому лікування таке ж, як і при цих вірусних гепатитах.
Основні причини неефективності інтерферонотерапії: різна чутливість вірусів до інтерферону, поява резистентних вірусів-мутантів (НСV, НВV), поява антитіл до інтерферону, висока концентрація вірусної РНК в крові перед початком лікування, наявність у хворого цирозу печінки, алкогольної хвороби печінки. Критерієм ефективності лікування є зникнення з крові вірусної РНК.
У тому випадку, коли перший крок лікування одним інтерфероном є неефективним, слід провести другий додатковий, але тепер вже в комбінації з іншими противірусними препаратами, зокрема, аналогами нуклеозидів: рибави-рином по 800 мг на добу всередину, ламівудином по 100-300 мг на добу всередину.
В терапії хворих на вірусні гепатити важливе значення має також застосування гепаторепарантів, особливо есенціале. Цей препарат не лише інгібує перекисне окислення ліпідів, але й сприяє відновленню пошкоджених клітин печінки. В якості активного інградієнта есенціале має фосфоліпіди, бокові ланцюги яких складаються з поліненасичених жирних кислот. За хімічною структурою вони аналогічні ендогенним фосфоліпідам, проте значно переважають їх за активністю у зв’язку з високим вмістом ненасичених жирних кислот. Введення фосфоліпідів призводить до включення в мембранні структури печінки поліненасиченого фосфатидилхоліна, молекули якого мають значний енергетичний потенціал. Вмощуючись в незміненому вигляді в гепатоциті, вони компенсують великі енерговитрати, необхідні для формування структурних і функціональних елементів мембранних систем. При цьому збільшується трансмембранний обмін харчових речовин і електролітів, регенерують мембрани гепатоцитів.
Призначається есенціале по 5-10 мл внутрішньовенно на аутокрові одночасно з прийомом 2 капсул 3 рази на добу упродовж 10-30 днів, в подальшому упродовж 3-6 місяців по 2 капсули 3 рази на тиждень.
Ефективність лікування підвищує застосування урсодезоксихолевої кислоти (УДХК). Це нетоксична третинна жовчна кислота, яка знаходиться в жовчі людини в невеликій кількості (не більше 5% від загального пула жовчних кислот). На фоні лікування УДХК ця жовчна кислота стає основним компонентом жовчі, тоді як вміст токсичних жовчних кислот знижується. Лікувальна дія УДХК при вірусних гепатитах зумовлена її гепатопротекторним, імуномодулю-ючим і антихоле-статичним ефектами. Призначають УДХК в дозі 10-15 мг/кг маси тіла на добу.
Хронічний гепатит (який не може класифікуватись як вірусний або аутоімунний). Хронічний гепатит, який не може класифікуватись як вірусний або аутоімунний, характеризується клінічно доброякісним розвитком, відсутністю жовтяниці. Найбільш частими причинами є токсичне ураження печінки, алкоголізм, хронічні захворювання органів черевної порожнини (жовчнокам’яна хвороба, хронічний холецистит, виразкова хвороба, хронічний панкреатит, ентероколіт тощо), інфекційні захворювання (токсоплазмоз, дизентерія, сальмонельоз, sepsis lenta).
Клініка. Основним симптомом є біль в ділянці печінки, який зумовлений інфекцією і дискінезією жовчних шляхів. Ці ж фактори є причиною періодичного свербіння шкіри та підвищення температури до субфебрильних цифр. Диспепсичні явища (нудота, гіркий присмак в роті, відрижка) є за рахунок супутніх уражень шлунково-кишкового тракту. З об’єктивних сиптомів найбільш частими є гепатомегалія та болючість при пальпації печінки.
В лікуванні хворих на хронічний гепатит, який не класифікується як вірусний або аутоімунний, особливе місце займають гепатопротектори – похідні силімарину (силібініну), інгібітори перекисного окислення ліпідів: карсил, легалон, силібор. Легалон і карсил застосовуються у вигляді драже по 35 і 70 мг всередину по 70-140 мг 3 рази на день упродовж 1-2 місяців. Силібор – в таблетках по 40 мг, призна-чають по 80 мг 3 рази на день упродовж 1-2 місяців. Добрий ефект дає імуномодулятор катерин, його застосувують по 500 мг 3 рази на день до їди упродовж 1-3 місяців.
Пропонуються також й інші препарати в залежності від вираженості того чи іншого сироватково-біохімічного печінкового синдрому