Таблиця 45.

Терапевтична ефективність основних фармакологічних

препаратів, які використовуються при хронічних гепатитах.

Препарат | Синдроми

цитолізу | мезенхімаль-но-імунного запалення | печінково-клітинної недостатності | холестазу

Глюкокортикостероїди | + | + | -

Делагіл | + | - | -

Азатіоприн | - | + | - | -

Левамізол (декарис) | - | - | -

Вітамін Е | - | -

Трофопар | - | -

Ретаболіл | - | - | + | -

Силімарин (легалон) | -

Есенціале | + | -

Ліпоєва кислота, ліпамід | - | -

Піридоксин (вітамін В6) | - | - | + | -

Сирепар (вітогепат) | - | - | + | -

Інодіє (рибоксин) | - | - | + | -

Айка-фосфат | - | + | -

Тіоактан | - | -

Зигсорин | - | -

Лів-52 | - | - | -

Кокарбоксилаза | - | - | + | -

Холестирамін | - | - | - | +

Пеніциламін (купреніл) | - | - | +

Ціанокоболамінфолієва кислота | - | - | + | -

Кальція пангамат

(вітамін В15) | - | - | + | -

Примітка:

1) трофопар - застосовується по 20 мг внутрішньом’язово, 20-30 ін’єкцій;

2) айка-фосфат - по 500 мг 3-4 раза на день 3 місяці;

3) тіоктацид - по 100 мг внутрішньом’язово 1-2 тижні,

в подальшому упродовж 2 місяців всередину 200 мг/добу;

4) тіоактан - всередину по 3-4 драже на день 1-2 місяці.

Застосування кокарбоксилази (150 мг/добу внутрішньом’язово, упродовж 3-4 тижнів) попереджує нагромадження в організмі продуктів обміну піровиноградної кислоти (ацетону, 2,3-бутиленгліколя). Вітамін В1, перетворюючись в організмі в кокарбоксилазу, попереджує нагромадження молочної і піровиноградної кислот і зв’язаний з цим ацидоз. Добові дози вітаміну В1 – 20-25 мг, В2 – 10-20 мг, В6 – 50-100 мг. Одночасно призначають також аскорбінову кислоту (300-500 мг/добу), яка активує окисні і протеолітичні ферменти, приймає участь в регуляції обміну вуглеводів та процесу згортання крові.

З метою гальмування жирової інфільтрації печінки призначають ліпоєву кислоту – по 2 мл 0,5% розчину 2 рази на день внутрішньом’язово або по 25 мг 4 рази на день всередину.

Завданням дезінтоксикаційної терапії при лікуванні хворих на хронічний гепатит є зв’язування і прискорення транспорту токсичних речовин з організму. Для цього використовують внутрішньовенне краплинне введення 5% розчину глюкози по 200-400 мл з вітамінами групи В, С щоденно. При відсутності явищ печінкової коми призначають альбумін в дозі 0,3-0,5 г на кг маси тіла. Альбумін підтримує осмотичний тиск крові, сприяє переходу в судинне русло рідини з міжклітинних просторів, утворює неактивні комплексні сполуки з токсичними речовинами. Аналогічно діє й реополіглюкін, його призначають внутрішньовенно краплинно по 200-250 мл 1-2 рази на тиждень.

Широко використовується ентеросгель по 1 чайній ложці на 1/2 склянки питної води 2-3 рази на день упродовж одного – півтора місяця. З цією ж метою використовують ентеродез, холестирамін, урсофальк, білігнін. Вони особливо ефективні при наявності синдрому холестазу.

Дієта при хронічних гепатитах має бути повноцінною і містити 100-120 г білків, 80-100 г жирів, 400-500 г вуглеводів. Обмеження в харчуванні виправдані лише у випадках ураження інших органів травлення і наявній супутній патології.

Ліжковий режим призначається тільки у разі хронічного гепатиту з високою активністю і виражених клінічних проявах захворювання. При хронічному гепатиті з помірною і мінімальною активністю рекомендується щадний фізичний режим.

Хронічний медикаментозний гепатит. Відомі понад 200 препаратів, які володіють гепатотоксичними властивостями. Практично будь-який лік при тривалому введенні у великих дозах може негативно впливати на структуру і функцію печінки.

Гепатотоксичні ускладнення поділяються на облігатні і факультативні. Облігатні – це такі, що залежать від дози й зумовлені хімічними властивостями препарату (хлороформ, фенобарбі-тал), вони легко відтворюються в експерименті.

Факультативні медикаментозні пошкодження печінки не залежать від дози і не відтворюються в експерименті, вони зумовлені індивідуальною імунною реакцією організму по типу ідіосинкразії або генетично зумовленою зміною катаболізму препарата з утворенням гепатотоксичних метаболітів. Факультативні реакції гіперсенсибілізації до ліків виникають при повторному введенні препарату, вони часто поєднуються з алергічними симптомами – лихоманкою, висипанням, аденопатією або еозинофілією, еозинофільною і гранулематозною реакцією печінки. В ході таких реакцій лікарство або його метаболіт, які відіграють роль гаптена, з’єднуючись з макромолекулами клітини, викликають розвиток алергічної реакції до цього нового для організму антигена.

Прямі гепатотоксини (чотирихлористий вуглець, жовтий фосфор, гриби, зокрема бліда поганка) не застосовуються в медичній практиці, але можливе побутове або промислове отруєння цими речовинами.

За клініко-морфологічними особливостями розрізняють цитолітичні (з некрозами або стеатозом печінки), холестатичні і змішані медикаментозні гепатити.

Цитолітичні гепатити складають 2/3 всіх гепатотоксичних реакцій зі смертельним виходом у 6% випадків; при холестичних гепатитах смертність складає 3%.

Некроз може бути зональним (парацетамол, галотан) або дифузним (ізоніазид, дифеніл-гідантоїн, індометацин, допегіт, рентгенконтрасні препарати). Стеатоз буває мікровезикулярним (тетрациклін) і макровезикулярним (метотрексат). Холестаз можуть викликати андрогени (метилтестостерон), анаболіки, естрогени. Через 2-3 тижні після відміни препарату холестаз, зазвичай, минає.

Частіше зустрічаються змішані холестатично-цитолітичні реакції із запальною, частіше лімфоцитарною інфільтрацією печінки.

Такі реакції спостерігаються при лікуванні аміназином та іншими похідними фенотиазина, рифампіцином, тубазидом, клофібратом, аллопуринолом, сульфаніла-мідами, метилтіоурацилом, феніліном, 6-меркаптопурином, апресином, нікотиновою кислотою, циметидином, лейкераном, метотрексатом, амітриптиліном, фенобар-біталом, карбамазепіном, еленіумом, седуксеном, оксациліном, пеніциліном, мерказолілом, парацетамолом.

Клініка. На першому плані є диспепсичний синдром (нудота, блювання, анорексія) та біль в животі. Часто відмічається болючість при пальпації помірно збільшеної печінки. Спленомегалія спостерігається рідко. В крові – помірна гіпер-аміно-трансфераземія.

Амінозинова жовтяниця, яка розвивається, зазвичай, через 2-4 тижні після початку лікування, часто супроводжується лихоманкою, еозинофілією, свербінням шкіри, болем