Ще більш токсичним стосовно печінки є парацетамол (панадол). Зазвичай, він знешкоджується шляхом кон’югації з SH-групою глутатіона, однак запаси останнього в печінці обмежені. Якщо кількість метаболітів парацетамола перевищує кількість глутатіона, то він взаємодіє з клітинними макромолекулами, викликаючи некроз гепатоцитів. Клінічними ознаками токсичного впливу парацетамола є жовтяниця, біль в животі, болючість при пальпації печінки. При цьому в крові підвищується вміст білірубіна, активність амінотрансфераз, зростає вміст креатиніна.

В таких випадках необхідно негайно відмінити парацетамол (панадол), призначити активоване вугілля, метіонін.

Специфічне лікування при ураженні печінки парацетамолом передбачає застосування препаратів, до складу яких входить SH-група. Основним при цьому є відновлення запасів глутатіона в печінці, який має здатність з’єднуватись з токсичними метаболітами та інактивувати їх. В цьому плані найбільш ефективні N-ацетилцистеїн і метіонін.

N-ацетилцистеїн (парволекс) слід вводити внутрішньовенно по 150 мг/кг в 200 мл 5% розчину глюкози упродовж 15 хвилин, потім – 50 мг/кг в 500 мл 5% розчину глюкози упродовж 4 годин, а відтак ще 100 мг/кг в 1л 5% розчину глюкози упродовж 16 годин; загальна кількість – 300 мг/кг упродовж 20 годин.

Якщо суттєве пошкодження печінки парацетамолом мало ймовірне, хворому слід призначити всередину метіонін в дозі 2,5 г кожні 4 години, доводячи до загальної дози 10 г/добу.

До загальних принципів лікування медикаментозних гепатитів належать наступні: негайна відміна препарата, застосування адсорбентів (активоване вугілля, ентеросгель, ентеродез, холестирамін та інші іонообмінні смоли); засоби дезінтоксикаційної терапії (глюкоза, вітаміни, реополіглюкін); прискорення елімінації фармпрепарата (посилення діурезу зі зміною рН сечі); гемодіаліз, перитоніальний діаліз та інші екстракорпоральні методи очищення організму; фармпрепарати – специфічні антидоти, в тому числі й антитіла (наприклад, до дігоксину); засоби для хелатоутворення (димеркапрол, дикобальта едетат, пеніциламін, триетилентетра-мін, етанол при отруєнні метанолом).

Алкогольна хвороба печінки. За поширеністю і соціальним значенням ураження печінки алкогольного генезу займає друге місце після захворювань печінки вірусної етіології. До того ж, алкогольний чинник неухильно росте і за частотою хронічних уражень печінки останнім часом випереджує інфекційний.

Особливістю алкогольної гепатопатії є строга залежність від дози і тривалості споживання етанолу. Другою характерною рисою алкогольної хвороби печінки є зворотність на початкових і в розгорнутій стадіях (але не в термінальній) за умови повного утримання від споживання алкоголю. Важливим є й те, що лікування буде неефективне, якщо воно проводитиметься на фоні споживання алкоголю. Більш чутливі до патогенної дії алкоголю є жінки.

При постійному споживанні етанолу послідовно або одночасно розвиваються п’ять фаз алкогольного ураження печінки: 1) початкова адаптивна алкогольна гіпер-трофія печінки; 2) алкогольна жирова дистрофія печінки з фіброзом; 3) алкогольний фіброз печінки; 4) хронічний алкогольний гепатит; 5) алкогольний цироз печінки. На будь-якій стадії після важких запоїв можуть виникати епізоди гострого алкогольного гепатиту. При цьому розвиваються центрально-часточкові некрози печінки із запальною реакцією, які різко прискорюють прогресування цирозу печінки.

Початкова стадія алкогольної гепатопатії зумовлена жировою інфільтрацією печінки і перебігає клінічно латентно або з болем у правому підребір’ї, з незначною гепатомегалією. В пунктатах печінки на цій стадії знаходять ознаки реактивного гепатиту або помірної жирової дистрофії печінки, дрібні еозинофільні включення в гепатоцитах. Індукована алкоголем гіпертрофія гладкого ендоплазматичного ретикулума гепатоцита може приводити до збільшення печінки в 1,5 рази. Вона проявляється збільшенням та заокругленням гепатоцитів з матовою цитоплазмою, що нагадує цитоплазму клітин, котрі продукують НВsAg, але не дає специфічного для HBsAg забарвлення орсеїном.

Патогенез алкогольних некрозів печінки зв’язаний з токсичним впливом етанолу на органели гепатоцита, ураженням мітохондрій, ендоплазматичного ретикулума і з супутньою гіпоксією різко збільшених в об’ємі клітин печінки. Найбільш чутлива до етанолу є центральна частина часточки, де гепатоцити безпосередньо прилягають до печінкової вени. Саме тут знаходять відкладання алкогольного гіаліну – тілець Маллорі (конденсати нормального цитоскелета кліти-ни). В перипортальній зоні тільця Маллорі можуть зустрічатись при первинному біліарному цирозі печінки, хворобі Вільсона-Коновалова. Алкогольний гіалін Маллорі є імуногенним субстратом, неоантигеном, здатним викликати клітинну реакцію сповільненого типу, внаслідок чого відбувається деструкція клітин печінки, в яких є гіалін. Апоптоз печінкових клітин довкола центральних вен супрово-джується запальною, переважно нейтрофільною лейкоцитарною реакцією і утворенням колагенових волокон, з активованими ліпоцитами (клітинами Іто) та фібропластами. Вони заповнюють перисинусоїдальні простори Діссе, поширюючись між клітинами синусоїдів і ацинарними полюсами гепатоцитів. Розвивається перивенулярний фіброз часто з облітерацією центральних вен по типу венооклюзійної хвороби з розвитком портальної гіпертензії ще в доциротичній стадії. В подальшому прогресування перицентрального і перицелюлярного фіброзу призводить до розчленування печінкових часточок фіброзними септами і розвитку мікронодулярного цирозу печінки.

Алкогольний стеатоз печінки розвивається у 50% алкоголіків. Клінічна картина алкогольної гепатопатії складається з яскраво виражених метаболічних і системних ознак хронічного алкоголізму і симптомів власне жирової дистрофії печінки. Часто спостерігається схудення, зумовлене анорексією і переважно вуглеводневою дієтою та дефіцитом білків і вітамінів. Хворого турбує біль у вехній половині живота (внаслідок супутніх хронічного гастриту, виразкової хвороби або хронічного панкреатиту). Іноді розвивається ожиріння. Внаслідок нестачі фолієвої кислоти виникає анемія мегалобластного типу часто з тромбоцито-лейкопенією. Поступово розвивається гіпогонадизм з фемінізацією, імпотенцією і атрофією яєчок (прямий цитокосичний вплив алкоголю на гонади, недостатність вітамінів А і Е). У жінок народжуються діти із затримкою фізичного і розумового розвитку. Частими у таких хворих є інфекційні захворювання, остеопорози, міопатія з болем, судомами і атрофією м’язів кінцівок та грудної клітки, жіночий тип оволосіння, еритема долонь, гінекомастія.

До