Реферат

на тему:

“Чума”

Чумам (Pestis) — гостра інфекційна хвороба людей та деяких тварин, головним чином гризунів (185 видів), зокрема пацюків (щурів), з яких інфекцію переносять на людину блохи. Найпоширеніші форми чуми — бубонна і легенева. Викликається бактерією Yersinia pestis (з лат. чумна палочка); має 3 варіанти - anticus, medievalis та orientalis. Інкубаційний період триває від 2 до 6 днів. Смертність при бубонній чумі коливається від 27 до 95 %, при легеневій майже 100 %. Збудник чуми відкритий у 1894 одночасно французом Єрсеном та японцем.

Джерело інфекції – дикі, синантропні та домашні тварини (біля 300 видів). Основний резервуар інфекції – гризуни (біля 240 видів)

Шляхи інфікування

Шляхи інфікування:

трансмісивний (перенощики – блохи)

повітряно-пиловий

повітряно-крапельний

контактний

аліментарний

В основі патогенезу лежить серозно-геморагічне запалення

Клінічні форми залежать від шляху інфікування:

Бубонна

Шкірно-бубонна

Шкірна

Кишкова

Легенева

Первинно-септична

Вторинно-септична

Клінічна форма шлях передачі

Бубонна трансмісивний

шкірно-бубонна контактний

шкірна контактний

Кишкова аліментарний

Легенева аерогенний

Первинно-септична усі можливі

Вторинно-септична усі можливі

Профілактика:

неспецифічна

- постійний санітарний контроль за водопостачанням

- контроль за технологічним режимом обробки та зберігання харчових продуктів

- боротьба з гризунами

специфічна – жива атенуйована вакцина (штам EV). Вводиться перорально, нашкірно.

Імунітет - на 6 місяців.

Лікування:

етіотропне

Традиційним засобом першого етапу лікування від Y. pestis були стрептоміцин, хлорамфенікол або тетрациклін. Також є свідоцтва позитивного результату від використання доксицикліну або гентаміцину.

Треба відмітити, що виділені штами стійкі до одному або двох перерахованих вище агентів і лікування по можливості повинне виходити з їх сприйнятливості до антибіотиків. Для деяких пацієнтів одного лише лікування антибіотиками недостатньо, і може потрібно підтримка кровопостачання, дихальна або ниркова підтримка.

Імунітет:

стійкий

довготривалий

антибактеріальний та антитоксичний

переважно клітинний

формується стан ГЧУТ

Історія дослідження

У 18 ст. вчений родом з Чернігівщини Д. Самойлович провадив боротьбу з чумою у Москві (1770), Херсоні та Кременчуці (1784), Тамані (1796), Одесі (1797), Дубосарах (1798) та Теодосії (1799) і один з перших дав детальний опис клініки чуми та запропонував засоби до її лікування й боротьби з нею. Другим українським вченим, який вивчав чуму з 1899, був Д. Заболотний, засновник епізоотології та вчення про природні вогнища чуми Інші українські дослідники чуми — В. Високович, І. Мечніков, М. Гамалія, В. Хавкін (всі з кінця 19 і початку 20 ст.).

Чума — хвороба, відома з найдавніших часів, але перші вірогідні відомості про неї припадають на кінець другого і початок третього століття по Хр. Найвідоміша так звана «юстиніянова чума» (551 — 580), яка виникла у Східно-Римській імперії й охопила весь Близький Схід. Від цієї епідемії загинуло близько 20 мільйонів осіб. У 10 ст. була велика епідемія чуми в Європі, зокрема в Польщі, Україні й у Росії. У 1090 у Києві за два тижні від чуми загинуло понад 10000 осіб. У 12 ст. епідемія чуми кілька разів виникала серед хрестоносців. У 13 ст. в Польщі, Україні та в Росії було кілька вибухів чуми. У 14 ст. в Європі вибухнула найстрашніша епідемія «чорна смерть», занесена зі Східного Китаю. У 1334 від неї загинуло майже 5 мільйонів осіб, що становило 1/4 усього населення Європи. У 1346 чума була занесена до Криму, а у 1351 через Польщу — до України й Росії. На Україні вона особливо лютувала у Переяславі, де знищила все населення. Відтоді епідемії не переводилися на Україні і в Росії впродовж 4 ст., особливо у 1603, 1654, 1738 — 40 і 1769. У 19 ст. чума багато разів виявлялася в російській армії, що оперувала в Малій Азії та на Балканах, звідки вона завжди заносилася до України. З Туреччини та Персії кілька разів завозилася чума до Одеси (1812, 1829, 1837), а 1830 до Севастополя; останні епідемії чуми поширилися на Україні з Росії 1878 та 1896. У 20 ст. чума була занесена до Одеського порту хворими пацюками з чужоземних кораблів й розповсюдилася в місті: 1901, 1902 (49 хворих) й 1910 (141 хворий).

Лікування хворих на чуму - призначається стрептоміцин, іноді левоміцетин та інші антибіотики. Профілактика вводиться влаштуванням спеціальних карантинних заходів у портових містах, дератизації всіх суден, що плавають на міжнародних лініях, створення спеціальних протичумних закладів у степових місцевостях, де водяться гризуни, завданням яких є виявлення епізоотії чуми гризунів і боротьби з ними. Такі вогнища досі трапляються у деяких країнах Азії, Африки та Південної Америки. В Україні чума нині ліквідована повністю.

Література

Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.

Галанин М. Бубонная чума, ее историко-географическое распространение. Этнология, симптоматология и профилактика. П. 1897;

Минх Г. Чума в России. К. 1898;

Велиловский В., Бурда М., Гамалея Н. Чума в Одессе. О. 1904;

Дебрак Ф. История чумных эпидемий в России. П. 1905;

Заболотный Д. Чума. П. 1907; Вайнштейн Е. Чума. О. 1911;

Златогоров С. Чума. М. 1922;

Чума на юго-востоке СССР, за ред. Д. Заболотного и В. Омелянского. П. 1926;

Жуков-Вережников Н. Иммунология чумы. М. — П. 1940;

Руднев Г. Клиника чумы. М. — П. 1940;

Зюков А. Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. К. 1947;

Рогозин И., Фенюк В. профилактика чумы. М. 1955;

Николаев Н. Чума. М. 1968;

.