Найбільш багатими природними джерелами фолієвої кислоти є лится зелених рослин, в яких вона синтезується. Потреби людини у вітаміні забезпечуються за рахунок синтезу його мікрофлорою кишечника; значна кількість фолієвої кислоти міститься в печінці та дріжджах.

При нестачі фолієвої кислоти виникає мегалобластична анемія, що проявляється зменшенням кількості еритроцитів та лейкоцитів , зниженням вмісту гемоглобіну в периферичній крові, виникненням великих клітин (мегалобластів). У медичній практиці фолієву кислоту застосовують для лікування мегалобластної анемії, отруєнь метиловим спиртом, для стимуляції проліферації клітин.

Коферментною формою являється гідроване похідне 5,6,7,8-тетрагідрофолієва кислота (ТГФК).

Добова потреба у фолієвій кислоті становить 200-400 мкг.

12. Вітамін В12 (антианемічний)

Він не синтезується ні в рослинах, ні в тваринних організмах. Його здатні утворювати тільки мікроорганізми.

Основним джерелом вітаміну В12 для людини є продукти тваринного походження – печінка, нирки, серце та ін.

Гіповітаміноз вітаміну В12 виникає найчастіше як ускладнення гастриту, зокрема при гіпо- або анацидних гастритах, після оперативного виділення шлунка. Розвивається злоякісна анемія Адісона-Бірмера, або мегалобластична. Кобаламіни застосовуються для лікування мегалобластичної анемії, уражень спинного мозку і периферичних нервів.

Коферментними формами є метилкобаламін і дезоксиаденозилкобаламін.

Добова потреба у вітаміні для дорослої людини складає 2,5-5 мкг.

13. Вітамін Н (антисеборейний)

Недостатність вітаміну Н проявляється рідко у зв’язку з біосинтезом біотину кишковими мікроорганізмами та його наявністю у більшості продуктів харчування рослинного та тваринного походження. При гіповітамінозі у людини розвивається запальне ураження шкіри (дерматит), що супроводжується випадінням волосся, ураженням нігтів, болями в м’язах, сонливістю, втратою апетиту, депресією, а іноді анемією.

Коферментною формою біотину являється N5-карбоксибіотин.

Добова потреба у вітаміні для дорослої людини складає приблизно 150-200 мкг.

14. Вітамін С (антискорбутний)

Вітамін С міститься у більшості продуктів харчування рослинного походження (яблука, лимони, шипшина, капуста, морква та ін.).

Нестача в організмі вітаміну С відома під назвою цинги або скорбуту. В медичній практиці аскорбінову кислоту застосовують для стимуляції регенеративних процесів, ураження сполучної тканини і для профілактики та лікування цинги.

Добова потреба людини у вітаміні С складає 80-100 мг.

15. Вітамін Р (капілярозміцнювальний)

Він міститься в ягодах та фруктах, зокрема в чорній смородині, горобині, яблуках, лимонах, шипшині, чаю та ін.

Застосовують для лікування захворювань, які супроводжуються ламкістю судин і підвищеною проникністю капілярів. Використовують як самі флавоноїди, так і їх комплекси з аскорбіновою кислотою – аскорутин, галаскорбін.

Добова потреба людини у вітаміні Р складає близько 50-75 мг, але в клініці з лікувальною метою його призначають в дозі 100-200мг.

Полівітамінні препарати – це комплекси окремих вітамінів у збалансованих фізіологічних співвідношеннях. Основою для комбінованого застосування вітамінних препаратів є взаємне посилення їх ефекту (наприклад, кислота аскорбінова підвищує гальмуючий вплив рутину на проникність стінки судин, фолієва – вплив ціанокобаламіну на кровотворення), а також зменшення токсичності (наприклад, токсичність кальциферолу зменшується під впливом ретинолу). Деякі полівітамінні препарати для підвищення ефекту поєднують з амінокислотами, йонами металів та мікроелементів.[3].

2. Історія відкриття вітамінів

У кінці ХІХ ст. в медицині закріпився погляд, що для забезпечення здоро’я людині і тварині, крім білків, жирів, вуглеводів та мінеральних речовин, обов’язково необхідні інші додаткові речовини, що надходять у невеликій кількості з різними продуктами харчування.

Вперше Маженді в 1816 році висловив думку, що “тварини не можуть залишатися здоровими, якщо вони одержують тільки основні речовини, які підтримують життя, – цукор, жироподібні та альбуміноїдні речовини”. Було доведено, що в людей, які довго споживали одноманітну і консервовану їжу та не одержували свіжих продуктів, виникали захворювання, серед яких найчастіше були цинга, куряча сліпота, рахіт, поліневрит. Під час морських експедицій при одноманітному харчуванні моряки хворіли на цингу, від якої гинуло більше людей, ніж під час морських битв. У Європі цинга мала характер епідемій зі смертністю 70-80%. Було помічено, що включення в раціон свіжих овочів і фруктів рятувало хворих людей від смерті.

У Південно-Східній Азії та Японії було поширене захворювання, що мало масовий характер і супроводжувалося полі невритами (бері-бері). Лікар Такакі в 1887 році доів, що це захворювання у японських моряків можна попередити, зменшуючи в раціоні кількість полірованого рису і збільшуючи кількість м’яса, овочів, молока.

Український біохімік із Празького університету І. Горбачевський, досліджуючи Буковину та Південно-Західне Поділля, встановив, що поширення в краю пелагри пов’язане з неповноцінним харчуванням, зокрема, переважанням в їжі кукурудзи. Голландський лікар Ейкман 1897 році довів, що кури, які їли очищенний рис, захворювали на поліневрит, як і люди, які їли цей рис. Годування курей неочищеним рисом або додавання до очищеного рису висівок попереджувало захворювання, а хворих виліковувало. Так було встановлено, що в оболонці рисового зерна міститься якийсь фактор, що попереджує поліневрит або лікує хворих на цю недугу. В 1912 році польський вчений К. Функ виділив із оболонки рису активну антиполіневритну речовину. В складі її було виявлено аміногрупу. Виходячи з цього і враховуючи значення подібних речовин для життя, Функ назвав ці сполуки вітамінами (від латинського vita – життя). Вітамін, що лікував і запобігав захворюванню бері-бері, дістав назву вітаміну В (антиполіневритного).

Майже одночасно із вершкового масла і яєчного жовтка був виділений жиророзчинний фактор, названий вітаміном А. Наступними були відкриті протицинговий вітамін, який назвали вітаміном С, та протирахітний фактор, названий вітаміном D.

Згодом було виявлено, що “вітамін В” – це комплекс компонентів, які зустрічаються в природі разом і мають відмінну структуру та механізм дії. Тому з’явились назви вітамінів В2, В3, В4, В5 і т.д., а першому вітаміну із комплексу В було присвоєно назву вітаміну В1. Зараз із харчових продуктів виділено більше 20 вітамінів