Мета: визначити ефективність застосування засобів і методів фізичної реабілітації для корекції маси тіла при гіпертонічній хворобі.

Завдання:

1. Проаналізувати науково-медичну літературу з питання корекції маси тіла у хворих на АГ засобами фізичної реабілітації.

2. Здійснити аналіз результатів обстеження хворих на гіпертонічну хворобу на поліклінічному етапі.

3. Розробити комплексну реабілітаційну програму і впровадити її для….

4. Проаналізувати результати ефективності реабілітаційної програми.

Об’єкт дослідження: хворі на гіпертонічну хворобу.

Предмет дослідження: функціональний стан і антропометричні показники хворих на артеріальну гіпертензію і їх зміни під впливом засобів фізичної реабілітації.

Розділ 1. АРТЕРІАЛЬНА ГІПЕРТЕНЗІЯ І ЗНАЧЕННЯ КОРЕКЦІЇ МАСИ ТІЛА У ПРОЦЕСІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ

1.1. Поняття «артеріальна гіпертензія» та «гіпертонічна хвороба».

Термін “артеріальна гіпертензія” є загальним, під ним розуміють будь-яке підвищення артеріального тиску незалежно від причини, які привели до цього.

До артеріальних гіпертензій відносяться есенціальна гіпертензія або гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба (первинна артеріальна гіпертензія) і вторинні артеріальні гіпертензії (ниркові, ендокринні, внаслідок ураження мозку, аорти та магістральних її гілок, медикаментозні тощо).

Термін “есенціальна АГ” рекомендовано ВООЗ (1978) для визначення стану, при якому спостерігається високий АТ за відсутності очевидної причини його виникнення, тобто підвищення артеріального тиску не пов'язане із конкретним захворюванням чи патологічним процесом у тих чи інших органах і системах організму: причина підвищення артеріального тиску залишається неясною. Він відповідає поширеному у нашій країні терміну “гіпертонічна хвороба”. Частота ГХ, за даними різних авторів, складає 78 - 95 % усіх артеріальних гіпертензій.

Термін “вторинна гіпертензія” прийнято ВООЗ (1978) для визначення гіпертензії, причину якої можна виявити: є наслідком первинного ушкодження яких-небудь органів чи фізіологічних систем, які беруть участь у підтримці рівня системного АТ, і складають близько 5 % усіх різновидів АГ. Він відповідає пощиреному у нашій країні терміну “симптомна гіпертензія”.

Гіпертонічна хвороба (ГХ) - захворювання серцево-судинної системи, яке розвивається як наслідок первинної дисфункції вищих судиннорегулюючих центрів, нейрогуморальних та ниркових механізмів, характеризується артеріальною гіпертензією, а при виражених стадіях - органічними змінами серця, нирок та ЦНС.

1.2. Сучасні уявлення про етіологію і патогенез гіпертензивної (гіпертонічної) хвороби.

1.2.1. Фактори ризику.

Серед факторів, які сприяють підвищенню АТ, виділяють наступні: старший вік, обтяжена спадковість, чоловіча стать, куріння, порушення жирового, водного та сольового обміну, атеросклероз, стрес, гіподинамія, споживання певних продуктів, які можуть підвищувати АТ, алкоголю та деяких медикаментів. На деякі з цих факторів людина має можливість впливати, тим самим зменшуючи ризик розвитку АГ та її ускладнень. Недаремно вважають, що найкраща профілактика гіпертонічної хвороби – це здоровий спосіб життя! [63].

Вік – один з важливих факторів виникнення гіпертонічної хвороби – “хвороби осені життя, яка позбавляє можливості дожити до зими” (О. Богомолець). Встановлено, що підвищення АТ прямо залежить від віку і, зазвичай, АГ з’являється у віці 30-50 років. На жаль, безпосередньо впливати на вік ми не маємо змоги, однак, слід пам’ятати, що саме стан судин значною мірою, визначає вік людини. Змінивши свій спосіб життя, ми можемо покращити загальний стан і, зокрема, стан судин, попередити передчасне старіння організму.

Стать – ще один з важливих факторів ризику виникнення гіпертензії.  Відомо, що на гіпертонічну хворобу в молодому та середньому віці частіше хворіють чоловіки, однак з настанням менопаузи у жінок ця відмінність нівелюється. Це так звана клімактерична гіпертонія, яка є наслідком порушень гормонального балансу в організмі. Якщо така гіпертонія зумовлена лише клімаксом, то АТ нормалізується самостійно після того, як «важкі часи» для жінки минуть.

Спадковість - наявність АГ у батьків або близьких родичів, підвищує ймовірність захворювання. Втім, навіть при обтяженій спадковості, дотримуючись основних правил здорового способу життя, можна значно знизити ризик розвитку хвороби. Як напівжартома висловився доктор А.Дойл з Австралії щодо профілактики гіпертонічної хвороби: «потрібно скоротити вживання солі, калорій, побільше рухатися і ... розумно обирати предків».

Ожиріння та надмірна вага тіла –  також дуже важливі фактори ризику розвитку захворювань серця та судин.

Характер розподілу жирової тканини в організмі має суттєве значення в розвитку хвороб серця. Ризик серцево-судинної патології є найбільшим при відкладенні жиру в ділянці живота, грудей, шиї, при цьому руки і ноги непропорційно худі. Таке ожиріння називається черевним, центральним (яблукоподібним). Існує й інший тип ожиріння, при якому жирова тканина відкладається відносно пропорційно по всьому тілі – периферичний тип (грушкоподібний). Ожиріння черевного типу часто пов’язане з гіпертензією та ішемічною хворобою серця. При обстеженні у таких людей (з черевним типом відкладення жиру) виявляється порушення рівня ліпідів, підвищення фібриногену, сечової кислоти в крові і, як правило, приховане або явне порушення вуглеводного обміну.  Це не лише зростання рівня цукру в крові, а й підвищення рівня інсуліну та зниження чутливості клітин організму до нього. При центральному типі ожиріння частіше спостерігається діабет II типу, жировий гепатоз, передтромботичний стан, гіпертрофія лівого шлуночка, серцева недостатність, альбумінурія. Суб’єктивно у таких хворих набір скарг досить типовий – задишка, підвищена втомлюваність, поганий нічний сон і сонливість вдень, набряки та ін. Втішним є те, що при такому типі ожиріння схуднути легше [53, 63].

Зниження маси тіла на 1 кг призводить до зменшення артеріального тиску на 1,3