1.1 Поняття про шизофренію.

Шизофренія (від грец. shcizo – розщеплюю, fren – душа) – це ендогенне прогредієнтне (процесуальне) психічне захворювання, котре зазвичай дебютує у молодому віці (16-30 років) і характеризується як основними (негативними), дефіцитарними розладами – апатією, аутизмом, дисоціалізацією психічної діяльності, так і додатковими (позитивними) - маренням, ілюзіями і галюцинаціями, рухово-вольовими, а також депресивними симптомами.

Термін «шизофренія» запропонував швейцарський психіатр Е. Блейлер, тому групу психозів, що об’єднуються цим поняттям, називають ще хворобою Блейлера. Її поширення, залежно від діагностичного підходу, оцінюють від 3 до 20 випадків на 1000 населення, в середньому 1=2%. [61, с. 322]

Специфічного етіологічного чинника шизофренії не виявлено. За даними ВООЗ, причини і механізми її розвитку доцільно розгляди, використовуючи мультифакторний підхід.

Значну роль відводять спадковій схильності. Так, конкордатність однояйцевих близнюків щодо шизофренії досягає 90%, двояйцевих – 15%. Діти, у котрих обидва батьків хворі на шизофренію, уражаються нею в 15 - 40 % випадків, якщо лише один з батьків – у 12%. Передається схильність переважно за рецесивним типом [61, с. 334].

Один із найважливіших проявів шизофренії є порушення мислення. Воно яскраво виражене у 84% хворих.

Розлади мислення при шизофренії мають різні ступені і форми, починаючи від незначного (безтолковості), з нерідким порушенням конкретизації понять і закінчуючи різко вираженим недоумством [61,с. 334].

Намагаючись проникнути в сутність названих порушень, Е. Блейлер характеризував шизофренічне мислення загалом як аутистичне, тобто відірване від реальності. За такого мислення судження формується лише у злагоді з афективними потребами хворого, без урахування логіки й дійсних фактів. На думку Шторха, мислення у таких хворих репресоване, архаїчне. Крепелін, Гохе, Блейлер та Буме порівнюють шизофренічне мислення з мисленням здорової людини під час засинання. Клейст розцінював мислення при шизофренії як паралогічне, що характеризується, передусім, браком логіки і причинної залежності суджень[46, с. 174].

Торкаючись загального стану психічних процесів, пов’язаних з пізнавальними функціями, слід вказати, що при шизофренії сприйняття не точне і розпливчасте. Багато в чому воно порушується внаслідок погіршення загальної активності й афективності хворого. Однак вражає наявність у деяких пацієнтів різних відомостей, що стосуються реалій життя, подій у лікарні тощо, які хворі сприймають, попри стан аутизму, ступору з мутизмом та інші явища, властиві шизофренії. Увага, зокрема активна, найчастіше порушена. Пасивна увага нерідко зберігається. Саме завдяки збереженню пасивного зосередження хворі на шизофренію іноді досить точно сприймають події, які, здавалося б,не зачіпають їхніх інтересів [61, 336].

Пам'ять при шизофренії не погіршується, принаймні до амнезії. Іноді спотворюються спогади – парамнезія, хибне тлумачення подій (конфабуляції), перестановка спогадів у часі (псевдоремінісценції). Можливо, що ці розлади пам’яті слід хворого Я, яке буває при шизофренії. За такого відхилення пацієнт, наприклад, вважає, ніби в ньому живуть дві людини, які протиборствують. Інколи хворий говорить від третьої особи й називає себе «він» чи «вона». Парамнезії при цьому можуть мати психогенний характер і ґрунтуватися на механізмах витіснення. Завдяки такому механізму неприємні для хворого спогади через відомі афекти установки можуть перекручуватися.

Торкаючись порушень мислення у вузькому тлумаченні цього слова, слід зазначити, що вони найбільшою мірою виражені в кінцевих стадіях хвороби, при так званих заключних станах шизофренічної недоумкуватості[61, с. 336].

Характерними є різке занедбання особистості, зниження інтересів за наявності зменшення активності й притуплення емоційності.

Хоча шизофренія призводить до глибоких змін особливості, Груле й інші автори стверджують, що для неї не характерне руйнування інтелекту у вигляді недоумкуватості і що обґрунтовано можна говорити лише про своєрідні зміни мислення. Про справедливість подібного твердження свідчить те, що хворі на шизофренію з глибоким розщепленням психічної діяльності, які багато років провели в психіатричній лікарні, за умілого підходу все ж таки іноді зберігають здатність аналізувати й робити висновки. Однак, такі ж самі пацієнти, які щойно правильно виконали складне арифметичне обчислення, через кілька хвилин можуть помилитися в найпростіших математичних діях. Подібні зміни інтелекту, безумовно, відрізняються від недоумкуватості. Тому багато авторів дійшли висновку: розлад інтелекту при шизофренії проявляється тим, що страждають не окремі інтелектуальні здібності, а лише вміння ними користуватись[61, с. 337].

Як образно висловився Груле, при шизофренії «…машина ціла, але зовсім не обслуговується чи недостатньо обслуговується». Інтелект таких хворих часто порівнюють з книжковою шафою, наповненою цікавими і змістовними книгами. Але господар «шафи» не користується ними, бо не може підібрати ключ до дверей. Причиною цього явища Груле та Берінгер вважали «недостатність інтенціональної дуги у мисленні хворого на шизофренію». При цьому бракує керівних понять – так званих детермінуючих тенденцій, що формують думку і визначають її напрямок. Таким чином, у наслідок хворобливої зміни мислення шизофренічний розлад інтелекту за суттю зводиться лише до розладу інтелектуальної ініціативи – інтелектуальної продуктивності[61, 337].

Характерним і специфічним розладом мислення при шизофренії є порушення перебігу уявлень та їхнього зв’язку, що відоме за назвою «шизофренічна розірваність мислення».

Мислення такого пацієнта видається розщепленим, як і інші аспекти психічної діяльності. Те, що за нормального мислення має бути разом, при шизофреніє видається роз’єднаним. У той же час різноманітні уявлення, що не пов’язуються одне з одним, при шизофренічному мисленні виявляються об’єднаними.

Е. Блейлер так характеризував шизофренічну розірваність мислення: асоціації втрачають зв'язок, хвороба перериває нерівномірно кілька або більшу частину ниток, котрі ведуть наші думки. Через це продукти мислення набувають дивного і часом нелогічного характеру: «два уявлення, що випадково зустрілись, поєднуються в одне поняття» або «уривки ідей неправильно з’єднуються в