Шизофреніки плутають буквальне з метафоричним і у власних висловах. Для жертви в ситуації double bind безпечніше не лише зіскочити на метафоричний рівень повідомлень, але ще краще - зробити стрибок і самому перетворитися на когось іншого або зробити інший стрибок і стверджувати, що сам він знаходиться зовсім у іншому місці. У такому разі double bind не надаватиме своєї дії на жертву, тому що попав в цю ситуацію зовсім не він - сам він перебуває десь у іншому місці. Іншими словами, вислови, що свідчать про дезорієнтованість пацієнта можуть бути інтерпретовані як способи його захисту від актуальної ситуації. Патологія виникає тоді, коли пацієнт-жертва або не усвідомлює метафоричності своїх реакцій, або не може сказати про це. Пацієнт віддаватиме собі звіт своєю метафоричною мовою, якщо усвідомлює, що він захищається і, отже, боїться іншої людини. Проте це усвідомлення для нього може бути рівнозначне звинуваченню іншого і тому здатне викликати біду [36, с. 895].

Якщо людина провела своє життя в оковах double bind у взаємодіях з якоюсь значимою для нього особою, то після зриву його спосіб спілкування з людьми матиме певну систематичну структуру. Перш за все, він не зможе обмінюватися з людьми сигналами, які супроводжують повідомлення і вказують, що мається на увазі. Його метакоммуникатівна система - повідомлень з приводу комунікації - зруйнована, і він не знає, з якого роду повідомленням має справу. Якщо йому говорять: "Що б ти хотів робити сьогодні?", він не може правильно визначити по контексту, по тону голосу і жестам: чи то його лають за те, що він зробив вчора, чи то до нього звертаються з сексуальною пропозицією. Нездатність правильно визначити, що говорять насправді, мається на увазі, і перебільшена турбота відносно того, що ж насправді мається на увазі, заставляють його захищатися, вибравши для себе щось з декількох альтернативних стратегій. Він може, наприклад, вирішити, що за кожним висловом є якесь приховане значення, що загрожує його благополуччю. Тоді приховані значення стануть його найважливішою турботою, і він буде рішуче налаштований на показ всім, що його тепер не обдурити, як обманювали все життя. Якщо він вибирає цю дорогу, він постійно шукатиме приховане значення за тим, що люди говорять, і потім, що відбувається довкола нього. Він стане підозрілим і недовірливим[25, с. 60].

Він може вибрати іншу можливість: приймати буквально все сказане. Коли тон, жести або контекст заперечує те, що говориться, він може навчитися відповідати на ці метакоммуникатівні сигнали сміхом. Відмовитися від спроб розрізняти рівні повідомлень, розглядатиме всі повідомлення як неістотні або гідні лише того, щоб посміятися над ними.

Якщо він не став підозрілим відносно метакоммуникатівних повідомлень і не намагається висміювати їх, він може спробувати ігнорувати їх. Тоді він встане перед необхідністю все менше чути і бачити з того, що відбувається довкола і робити все можливе, щоб уникнути якої-небудь дії стосовно навколишнього світу. Він спробує відвернути свої інтереси від зовнішнього світу і зосередитися на власних внутрішніх процесах. В результаті він справлятиме враження людини до всього байдужого і можливо німого[25, с. 62].

Іншими словами, якщо індивід не знає, якого роду повідомлення він отримує, він може захищати себе тими способами, які описуються як параноїдний, гебефренічний і кататонічний вид шизофренії. Ці три альтернативи не вичерпують всіх можливостей double bind.

Передбачається, що родинна ситуація шизофреніка володіє декількома загальними характеристиками.

§ дитина проявляє свою любов до матері, що викликає у неї тривогу і бажання віддалитися від нього. Інакше кажучи, саме існування дитини має якесь особливе значення для матері, викликаючи у неї тривогу і ворожість, коли виникає небезпека інтимного контакту з дитиною;

§ для матері відчуття тривоги і ворожості по відношенню до дитяти неприйнятні, а її спосіб їх заперечення полягає в тому, щоб зовні виражати люблячу поведінку, тим самим змушуючи дитину відноситися до неї як до люблячої матері, і віддалятися від неї, якщо вона не робить цього. «Любляча поведінка» не обов'язково передбачає «ніжну прихильність» - воно може виражатись в таких категоріях, як «виконати свій обов’язок», «виховувати добро» і тому подібне;

§ Відсутність в сім'ї кого-небудь (наприклад, сильного і проникливого батька), хто втрутився б в стосунки матері і дитини та підтримав дитину, що заплуталося в протиріччях[36, с. 898].

Як вже наголошувалося вище, симуляція любові є способом заперечення того, що матір проявляє відчуженість. Завдання матері полягає в тому, щоб стримувати свою тривогу за допомогою контролю дистанції між нею і дитиною.

Приймаючи симульовану люблячу поведінку матері за реальну, дитина не вирішує свою проблему. Адже віддавши перевагу помилковому тлумаченню її поведінки, він проявить ініціативу до більшого зближення з матір'ю, а її дії в цьому напрямі викличуть у неї почуття страху і безпорадності - і вона буде вимушена віддалитися. Але якщо дитя у відповідь теж віддалиться від матері, вона прийме це як твердження, що вона - нелюбляча мати, і або покарає його за віддалення, або постарається наблизитися до нього. Якщо він у відповідь теж наблизиться, вона відповість тим, що утримає його на відстані. Дитина карається і тоді, коли він правильно визначає, що виражається, і тоді, коли визначає неправильно, тобто він знаходиться в ситуації double bind [36, с. 899].

Перші емпіричні дослідження взаємозв’язку між