Розрізняють психологічну, професійну, сімейну, суспільну сфери реабілітації, а також сфери, пов’язані з вихованням пацієнта і проведенням його дозвілля: впив розваг, мистецтва та ін. Перебудова порушених відносин і одночасне пристосування особи до цих сторін життєдіяльності становлять психологічну основу реабілітації. Мясіщев підкреслював, що особистість характеризується перш за все системою відношень людини до оточуючої дійсності, що являє собою не тільки відносини, а взаємовідношення с оточуючими[67, с. 75]. У зв’язку з цим в системі реабілітації особливе значення має соціально – психологічна проблема спілкування.

В клінічній практиці вміння направляти систему відносин (взаємовідносин) в потрібних для реабілітації напрямках складає важливу медико – педагогічну та одночасно лікувально – відновлюючи задачу. Людина починає хворіти в суспільстві і може вилікуватися тільки в ньому. Особистість формується в соціальному спілкуванні, аспекти якого різноманітні і не можуть бути зведені до соціально – трудової значимості особистості. Відношення до себе, до своїх вчинків, хвороби, сім’ї, близьким, отриманій освіті, культурним цінностям ті ін. займають велике місці в процесі соціалізації та ресоціалізації. Авербух пропонує психотерапевтичному просторі проводити роботу з деякими пацієнтами по розширенню їх Я, розуміючи під цим підвищене почуття зв’язаності з майбутнім поколінням, суспільством і людством в цілому[67, с. 75].

Враховуючи, що при психічних захворюваннях в першу чергу страждають соціальні зв’язки, принцип різносторонності зусиль з ресоціалізації хворих набирає особливе значення. У зв’язку з цим принципом стає відчутною роль в реабілітаційній програмі, крім психіатрів, психологів, медичного персоналу, соціальних педагогів, аніматорів спеціалістів з різними видами зайнятості, праці, проведення дозвілля та ін.

Третім принципом реабілітації є принцип єдності психосоціальних і біологічних методів впливу. Не зважаючи на те, що апеляція до особистості лежить в основі будь-якої реабілітаційної програми, реабілітація являє собою не тільки соціальну, але і клінічну проблему, що потребує для свого успішного вирішення розуміння як її психологічної так і фізіологічної та патофізіологічної сторони. Постає потреба використання механізмів адаптації та компенсації. Вплив на ці механізми може здійснюватись на різних рівнях регуляції фізіологічних реакцій.

Лікування і реабілітація являють собою єдиний процес, розділений в аналітичному плані на те, що «бачиться» в майбутньому і направлене на людину в цілому (реабілітація), і на те, що «бачиться» а теперішньому часі, направлене в основному на хворобу (лікування) [35, с. 191].

Чіткий кордон між профілактикою і лікуванням важко провести, тим більш важко провести її між лікуванням і реабілітацією. Успіх любої реабілітаційної програми залежить від врахування як клініко – біологічних, так і психосоціальних факторів. Співвідношення їх різноманітних захворюваннях неоднакове.

Четвертий принцип реабілітації – поступовості докладених зусиль, проведених взаємовпливів та дій.

Різного роду лікувальні дії, в тому числі психосоціальні (психотерапевтичні) потрібно назначати в певних дозах, найчастіше наростаючих з поступовим переходом від одного реабілітаційного впливу до наступного, від однієї форми організації допомоги до іншої.

Єдність проведених поступових біологічних і психосоціальних дій і заходів, спрямованих на різні сторони життєдіяльності і опосередкованих через особистість складають суть реабілітаційного підходу до хворого[35, с. 192].

Реабілітація поділяється на медичну, професійну та соціальну і поділяється на наступні етапи:

Перший етап реабілітації – відновлювальна терапія – не тільки засіб для досягнення реадаптації і реабілітації, а й початкова стадія складного процесу. Задачею віднову вального лікування є попередження формування психічного дефекту. В цьому заключається профілактична направленість дій, що проводяться на першому етапі. Задачею цього етапу може бути також усунення або зменшення явищ госпіталізації хворих, посилення різноманітних компенсаторних механізмів та відновлення тим самим порушених у хворого функцій і соціальних зв’язків[67, с. 80].

Етап відновлювальної терапії характеризується поєднанням біологічних методів лікування (включно з медикаментозним) з різноманітними психосоціальними впливами (лікування середовищем, занятістю, психотерапія та ін.). Для деяких категорій хворих на цьому етапі реабілітації набувають великого значення різноманітні методи фізіотерапії і лікувальної фізкультури.

Другий етап реабілітації - реадаптація. Його задачею є пристосування на тому або іншому рівні до умов зовнішнього середовища, відновлення пристосування. На цьому етапі домінує психосоціальний вплив, в якому на перше місце виходить стимуляція соціальної активності хворих різноманітними методами. Велике значення має терапія працею з навчанням або перекваліфікацією хворих, а також спеціальна педагогічна (виховна) робота з психотерапевтичною спрямованістю, що проводиться не тільки з хворими, але й з їх родичами. Навчання «вмінню жити», «вмінню працювати», «вмінню спілкуватись з людьми» грає важливу роль в ресоціалізації особистості, що довго перебувають в лікувальних закладах[35, с. 90].

Біологічне лікування на цьому етапі обмежується «підтримуючими» дозами психотропних засобів.

Третій етап реабілітації – власне реабілітація. Дає можливість більш повного відновлення в правах, відновлення індивідуальної та суспільної цінності хворого.

Допомога в побутовому і трудовому влаштуванні є фактором, що визначає власне реабілітацію психічно хворих. Важкою і в той же час досить важливою справою, що значно впливає на успіх реабілітаційного процесу є організація правильного відношення до хворих з боку оточуючих (в першу чергу в сім’ї і на роботі). Не менш важливе значення на цьому етапі надається клубній роботі з хворими, яка містить в собі елементи підтримуючої психотерапії, терапії занятістю та розвагами. Біологічне лікування на цьому етапі незначне. Зазвичай йдеться лише про епізодичні прийоми психотропних речовин [35, с. 90].

Для кожного етапу реабілітації переважаючою є та або інша організаційна форма психіатричної допомоги. Відновлювальне лікування варто проводити в стаціонарних умовах. Реадаптацію можна здійснювати як в стаціонарних закладах, так і в психоневрологічних диспансерах. Реабілітація в прямому значені цього слова реалізується