Групову динаміку визначають: 1) ціль, задачі і норми групи, їх формування та зміна, вплив на учасників групи (чи має група спільну ціль і яку, та чи розуміють та розділяють цю ціль члени групи, які форми поведінки відповідають груповим нормам і т.д.); 2) структура лідерства в групі, проблеми керівництва, залежності, підлеглості і співробітництва (яке відношення членів групи до їх лідера, наскільки виражені потреби в керівництві та опорі, потреба в автономії, які виникають види суперництва); 3) групові ролі (роль лідера, «експерта», «зірки» і т.д., хто домінує хто підкорюється хто активніший, хто пасивніший і які причини пасивності); 4) згуртованість групи (привабливість групи для окремих її членів, потреба в участі житті групи, співробітництво при реалізації спільних задач, які потреби учасників вона задовольняє, як сприймаються прояви ворожості та підтримки та ін.); 5) групова напруженість, прояви антипатії (агресивні почуття, причини конфліктів і способи їх вирішення); 6) актуалізація попереднього емоційного досвіду і минулих стереотипів міжособистісних відносин у взаємодії з окремими членами групи; 7) формування підгруп, їх відношення до групи і вплив на її діяльність; 8) головні види вербальної комунікації в групі і їх зміст (питання, відповіді, інформація, вияв позитивних і негативних емоцій, висловлення почуттів, критика, відторгнення, признання і похвала, вираження позитивного відношення) [35, с. 246].

Всі елементи групової динаміки підлягають обговоренню в групі, оскільки в них найбільш яскраво виражаються специфіка системи відносин, установок, особливості поведінки, цінності орієнтації та інше, і можуть розглядатися як основні теми групової дискусії. Обговорення в групі – це, інтерпретація яка є ведучим стилем проведення психотерапевтичної групи з людьми з психічними захворюваннями.

Всі форми міжособистісної взаємодії і взаємовідносин, форми групової інтраекції, які мають найбільший виражений психотерапевтичний ефект можна умовно поділити на дві основні категорії: 1)емоційна підтримка; 2) власне психотерапевтична корекція. Незважаючи на те, що емоційна підтримка є неспецифічним психотерапевтичним фактором і сама по собі не веде до досягнення розуміння залежності між невротичним станом та особливостями особистості хворого, особливостями його системи відношень (що є важливою умовою, у процесі виздоровлення) тим не менше завдяки їй атмосфера зацікавленості, довіри та розуміння створює необхідні передумови для характерних захисних механізмів. В свою чергу це призводить до того, що співставлення невротичних позицій, установок, відношення до реальної дійсності не веде за собою додаткових травматизацій і дає бажаний психотерапевтичний ефект. Емоційна підтримка позитивно впливає на самооцінку, підвищує самоповагу, корегує системи відношень, і відношення до себе в тому числі[67, с. 132].

Кінцева ціль групової психотерапії – корекція порушеної системи відношення, неадекватних реакцій та форм поведінки, що досягаються шляхом спрямованого впливу психотерапевтичної групи на основі компоненти відношення особистості: пізнавальний, емоційний та поведінковий. Конкретні задачі в кожній з цих сфер формуються наступним чином:

1) в пізнавальній (інтелектуальній) сфері пацієнт повинен усвідомлювати зв'язок між різними психогенними факторами – психотравмами, конфліктними ситуаціями та виникненням, розвитком і продовженням його невротичних розладів; зрозуміти міру своєї участі в виникненні, повторенні і продовженні своїх конфліктних та травмуючи ситуаціях, тобто яким чином він своєю поведінкою і своїм відношенням сприяє цьому, а також зрозуміти яким шляхом можна попередити повторення конфліктних ситуацій через іншу форму поведінки та відношення; сприйняти більш глибокі причини власних переживань і способів поведінки, а також особливостей і умов формування своєї системи відношень.

2.в емоційній сфері пацієнт може: а) в атмосфері відкритості і довіри вільно розкрити свої проблеми з відповідними почуттями (часто схованими не тільки для оточуючих, але й для самого хворого); б) отримати емоційну підтримку, необхідну для послаблення дії невротичних захисних механізмів, стабілізації самооцінки, підвищення самоповаги, зміни емоційного відношення до самого себе; в) отримати можливість здійснити емоційну корекцію своїх відношень, модифікувати спосіб переживань і реагувань, сприйняття своїх відносин з оточуючими.

3. в сфері поведінки пацієнт може корегувати свої неадекватні реакції і форми поведінки на основі досягнень в пізнавальній і емоційній сферах.

На відміну від психотерапевтичного напрямку задачею групової психотерапії є не саме по собі розуміння і емоційного реагування, а створення на цій основі регуляції потреб, яка на високому рівні зв’язана з самовихованням та реалізація цього нового розуміння, цього нового знання, нового способу емоційного реагування і нового способу переживання, цієї нової системи відношення на практиці, перш за все в соціальному середовищі функціонування особистості[67, с. 134].

Групова дискусія є основною формою групової психотерапії. Всі інші форми виконують по відношенню до неї допоміжну функцію. Зазвичай виділяють три основні орієнтації групової дискусії: біографічну, тематичну, інтраекційну. Біографічно орієнтоване заняття присвячено історії життя окремої особистості, його проблемам, конфліктним ситуаціям, особливостям його поведінки в реальному житті, в клініці, в групі. Тематично орієнтоване заняття концентрується на будь-якій темі, актуальній для більшості пацієнтів. Інтеракційно орієнтована дискусія спрямована на аналіз ситуації та механізмів, пов’язаних з функціонуванням групи, аналізом групової взаємодії. Проте така діяльність є умовною, так як в ході однієї і тієї ж групової дискусії мають місце різноманітні види орієнтації групового сеансу.

Засоби впливу, що використовує психотерапевт в ході групових занять можна розділити на вербальні та невербальні. До невербальних форм впливу на особистість психотерапевтом можна віднести його міміку, жестикуляцію, інтонацію. Використовувані більш менш усвідомлено та ціленаправлено, вони виражають власний емоційний стан психотерапевта та служать для стимулювання пацієнтів до певної активності, а також є засобом позитивного або негативного підкріплення певних форм поведінки хворих[67, с. 138].

Вербальні засоби