впливу можуть умовно поділити на декілька категорій: а) структурований хід занять; б) збір інформації – психотерапевт задає питання, стимулює інших пацієнтів до задавання питань; в) інтерпретація – найбільш велика категорія психотерапевтичних прийомів. Вона може стосуватись як минулого клієнта, так і відноситись до актуального періоду. При цьому має місце відображення емоції (психотерапевт повторює висловлювання пацієнта, не виходячи за межі явного змісту висловлювання); класифікація (психотерапевт витягає із висловлювань пацієнта то істотне, що знаходиться в них неявним); конфронтація (психотерапевт спів ставляє певні висловлювання з ціллю показати подібності, відмінності, протиріччя, які клієнт до цих пір не помічав); власне інтерпретація (постановка гіпотези в відношенні причинно-наслідкових зв’язків, в наявності яких пацієнт не підозрював); г) переконання та переконування, здійснюванні безпосередньо і опосередковано; д) надання інформації; е) постановка конкретних задач, які повинні виконувати пацієнти (справа йде про використання різноманітних допоміжних технік, як вербальних, так і не вербальних).
Всі ці категорії характеризуються інтерпретаційний стиль ведення групи. В кожному з цих підходів справа йде не тільки про власну активність психотерапевта, а, головним чином, про стимулювання учасників групи до певних видів активності. Які б не були точні інтерпретації та прогнози самого психотерапевта, вони краще сприймаються клієнтом, якщо вони будуть вибраними спільно. Група сама задає ту глибину і повноту, на яку вона здатна на сьогоднішній день. Завдання психотерапевта заключається в тому, щоб стимулювати активність, повторювати, підкреслювати найбільш цінні висловлювання, позитивно їх підкреслювати[35, с. 254].
До допоміжних методів групової психотерапії можна віднести розігрування рольових ситуацій, проективний малюнок, психогімнастика, музикотерапія.
1. розігрування рольових ситуацій. Функції цієї форми психотерапії заключаються в представленні групі додаткового матеріалу, необхідного для розуміння проблематики окремих її учасників. Ця форма є особливо ефективною тоді, коли в групі спостерігається тенденція до уникнення обговорення реальних ситуацій клієнтів, з абстрактними роздумами, наддто інтелектуальному підході до вирішення проблем. Розігрування рольових ситуацій є корисним також в тих випадках, коли пацієнту важко вербалізувати ті або інші проблеми та переживання, емоції, почуття. Розігрування ролей дозволяє групі повніше побачити клієнта в конкретній ситуації. Особливо це важливо, якщо факти викладені пацієнтом, його спроби інтерпретувати події свого життя є суперечливими та непереконливими. Цей психотерапевтичний прийом може бути окремим заняттям, а може бути включеним в хід групової дискусії. Якщо розігрування ролей використовується як самостійне заняття, то воно будується наступним чином: всі пацієнти отримують одну тему і по черзі розігрують її, вибираючи собі партнера з членів групи. Теми можуть самими різноманітними. Теми можуть формулюватись таким чином, щоб в них приймала участь вся група (наприклад, може бути запропонована якась ситуація на роботі чи в сім’ї). вони можуть бути менш реальними або навіть вигаданими[35, 257].
Після програвання ситуації група обговорює побачене і почуте: які раціональні і які емоційні задачі ставив перед собою клієнт, яким і наскільки адекватним способом він їх вирішував, які емоції виникла у партнерів по відношенню один до одного під час програвання ситуацій, наскільки досягнуте відповідало поставленим цілям та очікуванням і раціональному, і на емоційному рівні. В групі після програвання ситуацій обговорюється також питання про те, наскільки характерна така поведінка для пацієнта взагалі, в групі, в реальному житті.
В деяких випадках методика програвання рольових ситуацій може виконувати роль поведінкового тренінгу. В такому випадку пацієнту пропонують розіграти ситуацію в якій він відчуває напруження, скутість, невпевненість. Пацієнт програє цю ситуацію декілька разів, до того моменту, поки не зробить це достатньо свобідно, не відчуваючи при цьому негативних емоцій[35, с. 259].
2. психогімнастика. Це форма психотерапії, при якій головним засобом комунікації є рухова експресія. Вона потребує від учасників групи вираження емоцій за допомогою міміки та жестів. Психогімнастичні заняття складаються з двох частин: підготовчої та пантомімічної. Ціль першої заключається в зменшенні напруження, емоційної дистанції між учасниками, тренінг можливості вираження та розуміння почуттів, думок, різноманітних емоційних станів без допомоги слів.
В наступних етапах увага концентрується на пантомімічних завданнях. Тут психотерапевт задає певну тему, яку пацієнти повинні представити з допомогою невербальних засобів. Теми можуть бути орієнтовані як на проблеми окремих пацієнтів, так і на проблеми, характерні всім учасникам групи (міжособистісні проблеми, на роботі, ін.) [35, с. 259].
Виконання кожного заняття пантомімічної частини обговорюється цілою групою: розглядаються переживання і почуття, що виникали у клієнтів під час виконання вправ, аналізується вираження індивідуальних проблем, а також відносин між учасниками групи та ін. Всі матеріали отримані в ході гімнастики в подальшому використовуються на групових дискусіях як важливий матеріал.
3. проективний малюнок. Функцією проективного малюнку є надання додаткового матеріалу про проблеми окремих пацієнтів. Так само як методика програвання рольових ситуацій та психогімнастика, проективний малюнок сприяє виявленню і розумінню проблем та переживань, які клієнтам важко висловити словами. Заняття будується наступним чином: кожен пацієнт отримує листок паперу, кольорові олівці чи фарби і малює на задану тему. Теми малюнків можуть стосуватись як індивідуальних, так і внутрішньо групових проблем: який я, яким я хотів би бути, яким я здаюсь оточуючим, моя сім’я, моя робота, я серед людей, мої батьки та інше. На малювання відводиться приблизно 30 хвилин. Після цього малюнки вивішуються на дошці, і група починає по черзі їх обговорювати. Спочатку всі члени групи говорять про те, що хотів зобразити автор, як він розуміє свій малюнок, а згодом говорить автор даного малюнку. Обговорюються також розходження в інтерпретації малюнку