Досить часто бувають галюцинації смаку і нюху. Наприклад, хворий чує запах мишей, отруйних газів тощо. Щодо зорових галюцинацій, то при шизофренії вони є рідкісним явищем і спостерігаються, головним чином, в період загострення хвороби. При цьому також переважають псевдогалюцинації: зорові образи неяскраві, хворий «бачить» їх «в уяві» чи «позаду себе».

Поряд з галюцинаціями спостерігаються ілюзії.

Часто, навіть у разі напливу галюцинацій, зберігається ясна свідомість. Нерідко хворі приховують, дисимілюють галюцинаторні переживання, відмовляються про них говорити. Питання ґенезу галюцинацій і псевдогалюцинацій при шизофренії дискусійне. На думку Груле, їх слід вважати первинними симптомами, безпосередньо спричиненими органічним процесом. Блейлер же зараховував їх до додаткових, вторинних, тобто психогенних. Шнейдер також схильний розглядати галюцинації як вторинне явище, але таке, що випливає з розладів мислення. Специфічною властивістю шизофренічних галюцинацій вважається те, що хворий сприймає їх як щось насильницьке, чуже його Я[61, 343].

Маячні ідеї при шизофренії – часте явище, однак не постійне.

Маячні ідеї зазвичай безглузді, нестійкі і суперечливі. В них відбиваються характерні для шизофренії розлади у вигляді порушення єдності особистості, її розщеплення. У маренні відбиті і порушення мислення, властиві шизофренії.

Найчастіше бувають марення стосунку, впливу, які не рідко є складовою частиною марення переслідування, яке при шизофренії зазвичай буває уривчастим, символічним. Марення, як і галюцинації, хворі можуть приховувати (дисимілювати).

Характерне іпохондричне марення. Воно іноді пов’язане з названими вище видами маячних ідей. Вважається, що іпохондричне марення може зумовлюватися своєрідними тілесними відчуттями – «сенсаціями». Спостерігається також марення величності, котре частіше позбавленне реальності й конкретного смислу. При цьому хворий пов’язує свою особу з абстрактними поняттями про космос, людство, долю тощо. Нерідко в маренні величності фігурують різноманітні містичні винаходи, автором котрих і вважає себе хворий у такому разі йдеться про марення винахідництва[61, с. 343].

Нерідко у маячних ідеях, як і в інших виявах шизофренії, бувають чітко вираженими амбівалентність, суперечливість думок, афектів і нахилів хворого. Так, один і той самий пацієнт вважає себе одночасно царем, полководцем і революціонером. Хвора може називати себе дружиною імператора і в той же час – викладачем фізкультури. У змісті марення часто спостерігається символіка. Більшою чи меншою мірою виражена байдужість хворих до безглуздих ідей, які вони висловлюють. Поведінка пацієнта рідко відповідає змісту марення. У початкових стадіях недуги марення, будучи однобічно афективно насиченим, впливає на вчинки та соціальні установки хворого. За дальшого розвитку хворобливого процесу маячні ідеї стають все уривчастішими й неясними[61, с. 344].

Генез марення також з’ясований недостатньо. Блейлер вважав його вторинним психічним явищем. На його думку, чималу роль у формуванні марення відіграють розлади афективності, головним чином, у вигляді однобічного спрямування афектів. На думку Груле, марення у цих хворих первинне і органічно зумовлене.

Важливе значення для формування марення при шизофренії мають також розлади усвідомлення власного Я. хворий переносить на зовнішній світ свої переживання, ототожнюючи себе з іншими людьми та предметами. Певну роль відіграє і відчуття дивної зміни в собі й оточенні, що випливає із згаданих вище деперсоналізаційних розладів, які переживає пацієнт. Ці переживання часто призводять до появи маячної ідеї впливу на його особистість якихось чужих йому таємничих сил у вигляді гіпнозу, променів та інших чинників, котрі зазвичай хворі не здатний осмислити і пояснити. Через невміння вербально оформити ці, незрозумілі для нього, переживання пацієнт своєрідно (химерно) тлумачить марення, незвично формулюючи свою думку[65, с.91].

Емоційні розлади, як вважають більшість дослідників, є одним з перших порушень при шизофренії. Вони відіграють важливу роль у симптоматології цієї недуги. Характерною є суперечливість афективних виявів, з постійними коливаннями емоцій між полюсами надмірної чутливості (сенситивності) і байдужості (холодності). Ці властивості шизофренічної афективності Кречмер назвав психестетичною пропорцією. На початку захворювання частіше спостерігається підвищена чутливість (емоційна гіперестезія). Згодом, з розвитком хворобливого процесу, прогресує афективне притуплення, що у заключних стадіях хвороби доходить до повної афективно-емоційної тупості. У перші періоди шизофренії можуть бути стани тужливості підсвідомого страху, котрі інколи призводять до самогубства. Іноді хворий надто сильно реагує на дрібні образи і життєві проблеми. У подальшому наростають прояви шизофренічної недоумкуватості. Пацієнти стають байдужими. Не цікавляться рідними і близькими, не переймаються реальними життєвими клопотами, які свого часу могли глибоко зачіпати їхні почуття. Стають індиферентними і стосовно себе та власного майбутнього[61, с. 347].

Притуплення афективності, поступово поглиблюючись, зумовлює повний занепад емоційного життя хворого, виражену нерухомість афектів.

Крепелін, вважаючи афективну тупість найхарактернішим симптомом шизофренії, стверджував, що вона є однією з ранніх ознак цієї хвороби. Однак Груле справедливо заперечував проти традиційного трактування емоційної сфери хворого на шизофренію як «тупої байдужості». Остання справді найчастіше буває на кінцевих етапах розвитку хвороби. А на початкових стадіях афективна байдужість, що нерідко проявляється «антипатією до людей», може бути лише зовнішньою. Насправді ж спостерігається не так афективна тупість, як емоційні переживання, спрямовані всередину, на тлі втрати цікавості до оточення. У початкових стадіях хвороби пацієнти виявляють емоційну гіперестензію, а не байдужість, скажімо, до своїх галюцинаторних чи маячних переживань. Однак, навіть у разі здатності до глибоких афективних переживань емоції хворих малозрозумілі. Власне, тут доречніше говорити про розщеплення афективності.

Розщеплення психічної діяльності в такому разі полягає в порушені адекватності афектів, тобто їхньої координації, і зв’язку з іншими сторонами діяльності особистості. Так, емоційна неадекватність може виявлятись у невідповідності афектів іншим внутрішнім переживанням хворого. Наприклад, те, що в здорової людини викликає радість, хворого на шизофренію може засмутити