До церкулярної форми шизофренії належать шизофренічні стани, що мають чітко виражений циркулярний перебіг у вигляді періодичних депресивних і маніакальних нападів з низькою симптом атомів, які характерні, з одного боку, для шизофренії, а з другого – для біполярного афективного розладу.

Ремітуючи форма шизофренії спостерігається досить часто. Вона насамперед характеризується своєрідним періодичним видом перебігу. Шизофренічний процес перебігає з окремими інтермітуючими нападами, змінами, після яких настають періоди ремісії. Напади тривають від кількох діб до кількох тижнів, а іноді й місяців. Найчастіше вони короткочасні. Ремісії часто такі, що можна навіть говорити про практичне одужання. Хворі після нападу повертаються до звичайного життя без помітних вад психіки[].

Більшість типових шизофренічних психозів перебігають за наявності відносно чіткої свідомості. Однак у окремих епізодах шизофренії, особливо під час гострих спалахів захворювання, усвідомлення хворим навколишнього світу буває затьмареним.

Шизофренія іноді може давати атипові картини психозу – залежно від впливу екзогенних, токсикоінфекційних, травмуючи чинників, а також супутніх соматичних и неврологічних хвороб. Особливе практичне значення має змішана шизофренія, що поєднується з алкоголізмом. Нерідко звичайний напад білої гарячки набуває затяжного характеру і переходить в картину дебюту шизофренії. Такі форми шизофренії з алкогольним дебютом вперше були описані Гретером, а тому їх називають гретеровськими. У такому разі йдеться про шизофренію спровоковану або таку, що проявляється хронічною екзогенною алкоголічною інтоксикацією[61, с. 389].

Форми шизофренії, що перебігають в’яло, найчастіше мають «неврозоподібні» прояви і за своїм характером близькі до простої форми шизофренії.

Найчастіше шизофренія дебютує в значені вікові періоди, однак спостерігаються також випадки шизофренії, що розвивається у ранньому віці.

Початок історії розвитку вчення про дитячу шизофренію пов'язаний з випадками захворювання, описані Геллером як дитяче недоумство. Хвороба може уражати дітей віком від 3 до 5 років. Причому більшість авторів зараховують її до шизофренії, але деякі клінічні вияви вважають наслідком енцефаліту, що має такий своєрідний перебіг, або станом, що належить до церебральних гередодегенерацій (спадково обумовлених) [61, с. 391].

Існує чотири типи перебігу шизофренії:

1. хронічний перебіг, що безперервно прогресує, чи безперервно прогредієнтний тип. Розвивається поступово, протягом багатьох років і, зрештою, призводить до специфічної деменції. Іноді спостерігається злоякісний варіант безперервно прогредієнтного типу. Найчастіше це буває в підлітковому і юнацькому віці.

2. нападоподібно прогредієнтний (шубоподібний) тип. Вияви хвороби мають вигляд гострих нападів, за якими може настати ремісія, а іноді навіть призупинка подальшого розвитку процесу. Наслідок захворювання – дефект особистості. Прогресує з кожним нападом.

3. рекурентний (нападоподібний) тип. Хронічний перебіг з поштовхоподібними спалахами, переважно у вигляді атипових, маніакальних або депресивних фаз, після кожної з яких настає період ремісії. Дефект особистості виражений мінімально. За такого перебігу шизофренічного психозу прогресування захворювання виявляється, головним чином, у поступовому скорочені періодів ремісії і збільшені тривалості спалахів.

Перебіг хвороби може погіршуватись за будь-якої форми шизофренії. Але існують випадки, коли він не змінюється протягом десятиліть. Це так звані стаціонарні форми шизофренії. Поліпшення, тобто ремісії, можуть настати в будь-якій стадії розвитку шизофренії[61, с. 400].

Отже, шизофренія - психічне захворювання, що протікає зі швидко або повільно розвиваються змінами особистості особливого типу (зниження енергетичного потенціалу, що прогресує інтравертованість, емоційне збідніння, «дискордантність», тобто втрата єдності психічних процесів). Розвиток такого особистісного дефіциту (дефекту) тісно зв'язано з різними, коливними у своїй інтенсивності продуктивними симптомами і синдромами - неврозо- та психопатоподібними, афективними, маревними, галюцинаторними (переважно псевдогалюцинаторними), гебефренними, кататоническими, а також онейроїдним потьмаренням свідомості. Хоча продуктивні симптоми хвороби неспецифічні для шизофренії, їхнє сполучення з особливим особистісним дефектом приводить до утворення характерних для цієї хвороби синдромів із закономірною динамікою. Розвиток хвороби, особливо її виражених форм, приведе до перекручування або втрати колишніх соціальних зв'язків, зниженню психічної активності, різкому порушенню поводження, особливо при загостренні марення, галюцинацій і інших продуктивних розладів. Унаслідок цього настає дезадаптація хворих у суспільстві. Однак багато хворих зі сприятливим перебігом хвороби не мають потреби в тривалій госпіталізації, зберігають здатність до адаптації, у ряді випадків досягають високої продуктивності у професійному зрості. Аналогічні сприятливі можливості адаптації створюються при перебігу хвороби з рідкими приступами.

1.2 Етіологія і патогенез шизофренії.

Пошук причин етіології шизофренії починається з встановлення зв’язку між виникненням захворювання та наявністю чи відсутністю певних змінних. Такі змінні можуть відноситись як до самого індивіда, так і до оточуючого середовища, вони можуть бути соціального, психологічного та біологічного роду[63, с. 687].

В етіології шизофренії виділяють кілька теорій:

§ біологічна теорія – базується на інформації про те, що прямі нащадки хворих або їх брати і сестри, мають статистично більше шансів захворіти ніж інші люди. Так само як і близнюки, які виховувались в різних умовах. На основі таких даних було зроблено висновок про генетичну зумовленість захворювання. У зв’язку з цим хворим не рекомендується народжувати дітей.

§ Порушення біохімічних процесів мозку. На користь цієї теорії свідчать дані про можливість фармакологічного лікування хворих.

§ Нейрокогнітивні дефіцити.

§ Комунікативні теорії та теорії виховання[63, с. 687].

Факт участі генетичних факторів в виникненні шизофренії належить до найбільш сталих положень в етіології шизофренічних досліджень, так само як і участь цих факторів при виникненні розладу. Було встановлено, що у біологічних родичів осіб, хворих на шизофренію, ризик захворювання більший чим у інших. І чим ближчі родинні зв’язки – тим більша ймовірність захворіти. Так, дослідження Готтесмана говорить про те, що самий високий ризик (48% - 46%) захворіти – у однояйцевих близнят хворого шизофренією і у дитини, у якої двоє батьків хворі шизофренією,