2. Відмова від паління.

3. Усунення інгаляційної дії шкідливих факторів виробництва.

4. Базова терапія хронічної обструктивної хвороби легень, яка включає в себе ряд моментів.

Протизапальна та антибактеріальна терапія. При помірних явищах запального процесу, тобто катаральному обструктивному бронхіті, відсутності супутніх вогнищ інфекції (гайморити, фронтити, синусити, змін зі сторони статевої сфери) антибіотики зазвичай не призначають. Доцільно використовувати нестероїдні протизапальні середники (диклофенак, метиндол, індометацин) в загально-прийнятих дозах з тривалістю курсу лікування до 10-12 днів.

Можна рекомендувати сульфаніламідні препарати, наприклад септрин, в одній таблетці якого є 400 мг сульфаметоксазолу та 80 мг триметоприму. Препарат блокує біосинтез нуклеїнових кислот, які необхідні для росту і розмноження бактерій, тобто діє бактеріостатично. Септрин активний по відношенню до більшості грампози-тивних і грамнегативних бактерій, за винятком синьогнійної палички. Добова доза складає 4 таблетки. Вона призначається у два прийоми (кожні 12 годин). Можна використовувати септрин-форте 2 таблетки в добу, або суспензію по 20 мл двічі на добу і в інфузіях для довенного введення (10 мл 2 рази на добу).

При наявності гнійного харкотиння тактика лікаря повинна бути дуже виваженою. Це пов’язано з тим, що пацієнти мали неодноразові загострення обструктивного бронхіту, тому вже використовували антибіотики пеніцилінового ряду, аміноглікозиди, макроліди тощо. Враховуючи це, а також те, що в загостренні у даних хворих відіграє роль змішана (грампозитивна і грамнегативна) флора, рекомендується використовувати антибіотики, що володіють комбінованою дією. До них відносяться цефалоспорини 2-го покоління – зінацеф (цефуроксим) для довенного чи дом’язевого введення по 750 мг кожні 8-12 годин; зіннат (цефуроксим аксетил) по 250-500 мг 2 рази на добу в таблетках чи суспензії. Вони володіють широким спектром дії, стійкі до бета-лактамаз мікроорганізмів і здатні суттєво скоротити перебування хворих в стаціонарі. Окрім того, їхня курсова вартість значно нижча від інших цефалоспоринових препаратів. За наявності синьогнійної палички доцільно використовувати антибіотики 3-го покоління – фортум (цефтазидин) по 500-1000 мг 2 рази на добу довенно чи дом’язево. Він високоефек-тивний при монотерапії, не володіє нефро- і ототоксичним ефектами, не пригнічує імунітету. Антибіотики не призначаються інгаляційно та для профілактики хронічного бронхіту.

Бронходилатаційна терапія. В сучасній схемі планового базового лікування хронічного обструктивного бронхіту чільне місце посідають бронхолітики. Існують три групи цих препаратів: в2-агоністи короткої дії та пролонговані; антихолінергічні засоби – короткої дії та пролонговані; метилксантини – короткої дії та пролонговані.

Можливі різні шляхи введення в організм бронходилататорів, серед них найбільш вигідний і безпечний інгаляційний. Однак пацієнт повинен обов’язково вміти правильно користуватись дозованим інгалятором з метою найбільш ефективного лікування.

Найбільш поширеними серед в2-агоністів є вентолін, сальбутамол, фенотерол.

Антихолінергічні засоби є препаратами першого вибору при хронічному обструктивному бронхіті. Чутливість М-рецепторів не зменшується з віком хворого, що дозволяє застосовувати дану групу препаратів у літніх людей, а також у пацієнтів з серцевими і циркуляторними порушеннями. Пролонговані антихолі-нергічні препарати (окситропіум) найбільш ефективні при хронічному обструктивному бронхіті з постійною задишкою та наявністю емфіземи легень і менш ефективні при бронхіальній астмі, так як не можуть використовуватись для зняття приступу. Дія інгаляційних холінолітиків (іпратропію бромід) розвивається повільно, досягаючи максимуму через 30-60 хвилин і триває 4-6 годин. Іпратропію бромід призначають по 2 інгаляції 4 рази денно впродовж 1 місяця.

З метилксантинів тепер широко використовуються теофіліни пролонгованої дії, що дозволяє зберегти концентрацію препарату в крові на терапевтичному рівні при дво- чи навіть одноразовому режимі дозування. Це ліки 1-го покоління з дворазовим прийомом – (еуфілін СР – капсули по 300 мг, ретафіл – капсули по 300 мг, теодур – таблетки по 300 мг, теопек- таблетки по 300 мг, теобіолонг – таблетки по 300 мг, теофілін – таблетки по 300 мг) та 2-го покоління з одноразовим прийомом (еуфілонг- капсули по 250 та 500 мг, ділатрон – капсули по 200 та 400 мг, тео-24 – капсули по 1200 і 1500 мг, унифіл – таблетки по 200 і 400 мг). Основний механізм дії теофілінів полягає в блокаді пуринових рецепторів А1 і А2, що приводить до збільшення внутрішньоклітинного вмісту цАМФ, а відтак до внутрішньоклітинного перерозподілу Са за рахунок його захоплення мітохондріями і зменшення концентрації в цитоплазмі. Клінічно це виявляється бронходилатацією. За міжнародними рекомендаціями необхідною умовою призначення теофілінів є підбір дози на основі щоденного моніторингу концентрації препарату в плазмі крові. В Україні цей метод відсутній, тому призначати їх треба дуже обережно, утримуючись від застосування у хворих з тахікардією, супутньою серцевою патологією і особливо у вагітних.

Глюкокортикостероїди володіють вираженим протизапальним і протиалергіч-ним впливом на стінку бронха. Провідною ланкою в механізмі їх дії на клітину є вплив на функціональну активність генетичного апарату людини через рецептори на клітинах-мішенях. Протизапальна дія глюкокортикостероїдів здійснюється через медіатор ліпомодулін, що блокує фосфоліпазу А2 клітинних мембран – фермент, відповідальний за звільнення арахідонової кислоти. Відтак остання перетворюється в активні протизапальні ліпіди – простагландини, лейкотрієни та тромбоксан. Пригнічення утворення лейкотрієну В4 веде до зменшення хемотаксису лейкоцитів, а лейкотрієнів С4 і D4 – контрактильної властивості гладких м’язів, судинної проникності і секреції слизу в повітроносних шляхах. Глюкокортикостероїди також блокують