Основним принципом призначення глюкокортикостероїдів при хронічному обструктивному бронхіті є досягнення максимального ефекту при використанні мінімальних доз. При цьому необхідно пам’ятати, що застосування недостатніх доз збільшує термін лікування і відповідно – можливість побічних ефектів.

При хронічному обструктивному бронхіті рекомендується призначення інгаляційних кортикостероїдів, що здійснюють регіональний лікувальний ефект на 4-6 день від початку призначення. Найбільш широко застосовують наступні інгаляційні глюкокортико-стероїди: бекотид, беклофорт, фліксотид, інгакорт, беклометазон по 2 інгаляції тричі на добу. Лікування проводять тривало; більшість пацієнтів середньою важкістю хронічного обструктивного бронхіту повинні застосовувати дані препарати роками.

При відсутності або недостатній ефективності інгаляцій призначають пероральні глюкокортикостероїди системної дії (преднізолон 40-60 мг на добу або полькортолон 32-40 мг на добу) по редукованій схемі з урахуванням добової циркадності виділення гормонів наднирниками, чим досягається їх найвища ефективність при заступній фармакодинамічній терапії.

Муколітики. Впливають на характер і кількість бронхіального секрету: збільшують секрецію бронхіальних залоз, зменшують в’язкість харкотиння і покращують його евакуацію шляхом активації війкового епітелію, розблоковують альвеолярну тканину.

Амброксол (лазолван). Має секретолітичну властивість, посилює моторику бронхів, стимулює виділення бронхіального секрету, знижує в’язкість харкотиння, активізує діяльність війкового епітелію. Застосовується довенно чи дом’язево в дозі 2 мл (15 мг) 2-3 рази на добу, в таблетках або в сиропі по 30 мг тричі на добу.

Бромгексин (бісольвон) володіє секретолітичною, відхаркувальною та протикашлевою дією, стимулює виділення сурфактанту. Його застосовують в таблетках по 8 мг 3 рази на добу або довенно по 2 мл (8 мг) 2 рази на добу.

Містрабон розріджує трахеобронхіальний секрет і полегшує видалення харкотиння з дихальних шляхів, попереджує ускладнення, пов’язані з закупоркою бронхіол харкотинням. Застосовують тільки інгаляційно (1 мл розчину – вміст 1 ампули) доводять до 2 мл дистильованою водою) двічі на добу. Препарат протипоказаний при бронхіальній астмі.

При поєднаному протіканні хронічного обструктивного бронхіту з алергічним чи вазомоторним ринітом використовують актифед по 1 табл. або по 5-10 мл сиропу 3 рази на добу. Препарат володіє антигістамінним, протинабряковим та судиннозвужувальним ефектами. В останні роки успішно використовують анти-гіста-мінний препарат нового покоління – семпрекс (акривастин) по 1 капсулі 3 рази на добу. Він не проникає гематоенцефалічний бар’єр, отож не має седативного впливу.

Протикашлеві середники застосовують лише тоді, коли кашель зумовлений запальним процесом в області кашлевих рефлексогенних зон і не виконує захисної функції.

Особливістю патогенетичних змін при хронічному обстуктивному бронхіті є підвищення тиску в системі легеневої артерії. Тому застосування препаратів, що покращують мікроциркуляцію і зменшують тиск в малому колі кровообігу є дуже важливою. З цією метою використовують нітрати, гепарин, реополіглюкін, антитромбоцитарні засоби (ацетилсаліцилова кислота, дипиридамол), середники, що стабілізують проникність судинної стінки (продектин, актовегін). Периферійні вазодилататори, знижуючи легеневий судинний опір і тиск в легеневій артерії, вони, водночас, можуть зменшити вазоконстрикцію в погано вентильованих зонах ще й посилити гіпоксемію, зменшити ударний об’єм серця та системний АТ.

Позитивну терапевтичну дію мають антагоністи кальцію з групи пролонго-ваних ніфедіпінів, а також органічні динітрати і блокатор постсинаптичних б-адренорецепторів (празозин, доксазозин).

Серцеві глікозиди поліпшують скоротливу здатність міокарда правого шлуночка, одначе за умов постійної артеріальної гіпоксемії ризик ускладнень при використанні цих препаратів є досить великим. Дози їх мають бути малі, необхідний контроль за лікуванням.

Верошпірон (по 150-200 мг на добу повторними курсами) застосовується з метою зниження тиску в легеневій артерії і зменшення об’єму циркулюючої крові, поліпшення газообміну.

Кровопускання (по 300-400 мл 2 рази на тиждень при загальному об’ємі ексфузій 1500-2000 мл крові) застосовують в разі вираженого еритроцитозу, підвищеного показника гематокриту. Курси кровопускань проводять 2 рази на рік.

При виражених явищах емфізематозного процесу, дефіциті альфа-1-антитрипсину показана заступна терапія інгібіторами протеаз – контрикалом, гордоксом, трасилолом, амінокапроновою кислотою.

Імунокорегуюча терапія: Т-активін застосовують по 100 мкг підшкірно 1 раз в день впродовж 3 днів; левамізол всередину по 100-150 мг в день 3 дні в тиждень, всього 8-12 циклів; катерин – по 500 мг 3 рази вдень всередину в час їди, впродовж 2 тижнів, нуклеінат натрію – по 200 мг 3 рази в день впродовж 2-4 тижнів.

Екстракорпоральні методи, а саме ультрафіолетове опромінення крові, плазмаферез використовують при середньому і важкому ступенях хронічного обструктивного бронхіту з метою виведення з організму імунних комплексів, що відіграють суттєву роль в загостренні та прогресуванні обструктивного синдрому.

Хворим рекомендують збалансовану дієту із збільшенням вмісту вітамінів (сирі овочі, фрукти, соки, пивні дріжджі), обмеженням кухонної солі, води.У випадках гіперкапнії не рекомендуються вуглеводи, бо вони можуть викликати гострий респіраторний ацидоз. Гіпокалорійна дієта (600 ккал) з обмеженням вуглеводів (30 г вуглеводів, 35 г білків, 35 г жирів) призначається на 2-8 тижнів.Дієтичне лікування при хронічній гіперкапнії більш ефективне, ніж тривала малопотічна оксигенотерапія.

ЛФК. Є традиційна методика лікувальної гімнастики з переважанням статичних і динамічних вправ на фоні загальнотонізуючих. В разі гнійного запалення підключають вправи дренажного характеру. При обструктивному синдромі після навантажних вправ рекомендують видовжені паузи відпочинку. Є й методика інтенсивної лікувальної гімнастики з інтервалами фіксованого відпочинку після навантажних фізичних вправ. Відмінність її в тому, що посередині основного періоду