ГЛАНДУЛЯРНИЙ ХЕЙЛІТ

Гландулярний хейліт (cheilitis glandularis) — захворювання, що зумовлене запаленням переміщених у червону кайму дрібних слинних залоз, їх гіпертрофією та гіперфункцією. Вперше цей термін ввів у медичну літературу Фолькманн (Volkmann, 1870), який описав гнійний гландулярний хейліт. У 1926 p. Puente і Acevedo описали простий гландулярний

хейліт. Захворювання пов'язане з природженою аномалією слинних залоз. Клінічно ця аномалія проявляється після статевого дозрівання, найчастіше у віці 40—60 років. Нижня губауражається в 2 рази частіше, ніж верхня. Характеризується гетеротопією в зону Клейна слизово-слинних залоз або їх вивідних проток, збільшенням кількості залоз губи, їх гіпертрофією і

гіперфункцією, виділенням із розширених проток прозорого секрету. Може ускладнюватися серозним або гнійним запаленням. У виникненні запалення залоз важливого значення надають емоційно-психічному фактору, травмі губ, інфікуванню. Запалення слинних залоз може бути серозним, гнійним, а у

випадках затяжного хронічного перебігу — фіброзним і супроводжуватися зроговінням навколо вивідних проток. Серозне запалення клінічно проявляється припуханням губи, застійною гіперемією. Внаслідок виступання гіпертрофованих слинних залоз поверхня CO стає горбистою. Із розширених вивідних проток залоз виділяється світла рідина у вигляді прозорих крапель (симптом роси, або краплі). Через те, що губа у хворих на

гландулярний хейліт періодично змочується слиною, яка випаровується, червона кайма стає сухою, лущиться, на ній з'являються тріщини, ерозії.

При патогістологічному дослідженні виявляють різку гіперплазію залоз, розширення окремих їх ацинусів і вивідних проток. Навколо вивідних проток відзначається незначна за пальна інфільтрація. Гнійна форма гландулярного хейліту розвивається внаслідок проникнення в розширені вивідні протоки піогенної інфекції. Розрізняють обмежене гнійне запалення 1—2 залоз і дифузне, яке спостерігається частіше. Запалення характеризується припухлістю, збільшенням губи, здебільшого нижньої, червона кайма якої покрита щільно фіксованими жовто-зеленими або буро-чорними кірками. Навколо конусоподібних підвищень вивідних проток локалізуються ерозії, тріщини. При натискуванні на вивідні протоки із них витікає мутна, густа рідина — білковий секрет із гнійним ексудатом. Інколи ексудат закупорює вивідні протоки, що призводить до утворення абсцесів. При патогістологічному дослідженні виявляють гіперплазію залоз; епітелій їх набряклий, ядра заокруглені, гіперхромні. В сполучнотканинній основі залозистих комплексів визначають набряк, дифузну лейкоцитарну інфільтрацію. У разі тривалого існування серозного гландулярного хейліту

можливий перехід його у фіброзну форму. Тривалий хронічний перебіг призводить до фіброзу сполучної тканини, при цьому вивідні протоки закриваються, а секрет, не знаходячи виходу, скупчується і розтягує порожнини проток, перетворюючи їх на кісти. Губа при цьому значно збільшується в розмірі; червона кайма застійно гіперемійована, поверхня її горбиста. Навколо вивідних проток виникає поясок помутніння епітелію внаслідок його кератинізації. При патогістологічному дослідженні виявляють гіперпластичні процеси, що поєднані з атрофією залоз, кістозним розширенням їх і вивідних проток, а також масивним розростанням сполучнотканинних структур, інфільтрованих поліморфними клітинами.

Діагностика серозної і гнійної форм гландулярного хейліту не викликає труднощів, оскільки клінічна картина цих форм надто своєрідна. Однак їх слід відрізняти від вторинного гландулярного хейліту, причиною якого можуть бути різні запальні захворювання губ.

Диференціальна діагностика. Фіброзну форму диференціюють

від гранулематозного макрохейліту Мішера і лімфедематозного хейліту.

Лікування хірургічне — видалення всієї зони Клейна з переміщеними залозами. Припустима глибока коагуляція тіл слинних залоз. За наявності серозної і гнійної форм перед хірургічним лікуванням слід домогтися усунення тріщин, ерозій, кірок.