Значення продуктів дегрануляції тканинних базофілів полягає в тому, що вони: а) безпосередньо діють на клітини-мішені (ендотеліоцити, гладкі міоцити судин, бронхів, матки, кишок) і б) втягують в алергійну реакцію інші популяції клітин (еозинофіли, нейтрофіли, тромбоцити).

Зокрема, дія гістаміну в тканинах реалізується через H1- і Н2-рецептори. У низьких концентраціях гістамін стимулює Н1-рецептори, у високих - Н2-рецептори.

Основними проявами анафілактичних реакцій, пов’язаних із дією гістаміну на Н1-рецепторы є:

1) скорочення гладких м’язів бронхів, матки, кишок;

2) розширення артеріол;

3) підвищення проникності судинної стінки, в основному на рівні венул;

4) подразнення нервових закінчень (сверблячка, біль);

5) збільшення утворення і виділення слизу у верхніх дихальних шляхах.

Дія гістаміну на Н2-рецептори, навпаки, викликає згасання анафілактичних реакцій. Цьому сприяє гальмування подальшої дегрануляції тканинних базофілів, пригнічення активності лімфоцитів, активація Т-супрессорів.

Крім дії гістаміну на Н2-рецептори до механізмів, які обмежують патохімічну стадію анафілактичних реакцій н а л е ж а т ь:

а) надходження в тканину еозинофілів, які звільняють інгібітор дегрануляції тканинних базофілів і ферменти (гістаміназу, арилсульфатазу, фосфоліпазу D), що руйнують первинні медіатори анафілактичних реакцій.

б) гістамінопексія - зв’язування гістаміну білками сироватки крові.

? Додатковий механізм патохімічної стадії анафілактичних реакцій пов’язаний із активацією не тканинних базофілів, а інших клітин, які мають на своїй поверхні низькофільні (низько споріднені) рецептори для фіксації реагінів. Це моноцити (макрофаги), нейтрофіли, еозінофіли, тромбоцити. Вони активуються великими дозами антигену і продуктами дегрануляції тканинних базофілів. Активовані клітини крові звільняють речовини, які одержали назву вторинних медіаторів анафілактичних реакцій. Вони обумовлюють розвиток пізньої фази реакцій I типу, ознаки якої проявляються через 6-12 год. і зв’язані з інфільтрацією тканин макрофагами, нейтрофілами і еозинофілами.*

Патофізіологічна стадія.

Імунні і патохімічні механізми приводять до розвитку функціональних змін, які складають сутність патофізиологічної стадії генералізованої і місцевих форм анафілактичних реакцій.

? Як відмічалося вище генералізованою формою анафілактичних реакцій є анафілактичний шок, який характеризується наступними проявами:

1) Порушенням загальної геодинаміки, що проявляється насамперед падінням артеріального тиску. В основі цих порушень лежать: а) генералізоване розширення артеріол і пов’язане з цим падіння загального периферичного опору; б) генералізоване підвищення проникності судин, що приводить до виходу рідини із судин у тканину і зменшення обсягу циркулюючої крові.

2) Розладами мікроциркуляції, які виникають в результаті падіння артеріального тиску і згущення крові.

3) Розвитоком гострої недостатності зовнішнього дихання внаслідок спазму бронхів та бронхіол і закупорки слизом дихальних шляхів.

Усі зазначені процеси приводять до розвитку гострої гіпоксії, яка викликає порушення функції (надпорогове гальмування) дихального і серцево-судинного центрів, що веде до смерті.

? Місцеві прояви анафілактичних реакцій носять назву атопії.

Розвиваються при поступленні в організм через шкіру і слизові оболонки ефірних масел, домашнього пилу, шерсті тварин, пилку рослин, деяких харчових продуктів і лікарських препаратів. Характерно, що при розвитку атопій , як правило, виявляються ознаки спадкової схильності до алергії, яка обумовлюється: а) дефіцитом імунітету покривних тканин; б) зниженням продукції S-IgA, IgG; в) підвищенням проникності слизових оболонок.

При атопіях спостерігається:

а) спазм гладких м’язів бронхів - приступи задухи (розвивається в результаті дії повільно реагуючої субстанції анафілаксії і гістаміну на гладкі міозити бронхіол);

б) підвищення утворення і виділення слизу у верхніх дихальних шляхах, що супроводжується виникненням алергійного риніту, фарингіту, ларингіту, трахеїту;

в) спазм гладкої мускулатури кишок - проноси (діарея);

г) розширення артеріол - почервоніння, алергійна висипка на шкірі, кон’юнктивіт;

д) підвищення проникності стінок судин - розвиток місцевих набряків, можливий набряк головного мозку;

е) подразнення нервових закінчень - сверблячка, біль.

Такі явища спостерігаються при: а) бронхіальній астмі, б) кропивниці, в) полінозах , г) набряку Квінке.

Кропивниця характеризується швидкою і поширеною висипкою на шкірі, сверблячкою і набряком навколишніх тканин.

Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) є одною із форм кропивниці – це обмежений набряк шкіри і підшкірної клітковини, який найчастіше локалізується в ділянці очей, носа, губ, гортані, кінцівок і геніталій. Набряк розвивається за 4-6 годин і триває 10-12 годин. Характеризується високою смертністю із-за набряку гортані.

Полінози (сінна лихоманка) – сезонні захворюваннях, які викликаються пилком при цвітінні дерев, злакових, різноманітних трав і сорняків.

Алергійні реакції II типу за Кумбсом і Джеллом - цитотоксичні реакції.

Антигени перебувають на поверхні клітин, антитіла у вільному стані. Реакція антиген+антитіло відбувається на поверхні клітини.

З метою відтворення алергійних реакцій II типу використовують цитотоксичні сироватки, що містять антитіла проти антигенів тієї чи іншої тканини.

Такі сироватки одержують шляхом імунізації тварин тканинними антигенами. Подібним чином можна одержати антиміокардіальну, антинефротичну, антиретикулярну та інші цитотоксичні сироватки.

Клінічних форми цитотоксичних реакцій: а) аутоалергічні хвороби, б) ге-мотрансфузіїний шок, який виникає при переливанні несумісної за групою чи резус-фактором крові; в) гемолітична хвороба немовлят (резус-конфлікт); г) алергія на лікарські препарати.

Патогенез алергійних реакцій II типу.*

Імунологічна стадія. У розвитку цитотоксичних реакцій беруть участь наступні антигени і антитіла.

Антигени: а) компоненти мембран власних клітин (незмінені і змінені під дією різних факторів); б) фіксовані (адсорбовані) на клітинних мембранах антигени (наприклад, лікарські препарати); в) неклітинні компоненти тканин (колаген, мієлін).

Антитіла: IgG1, IgG2, IgG3. За походженням вони можуть бути: а) природними (ізоантитіла до антигенів груп крові) та б) імунними, тобто такими, котрі утворюються в організмі внаслідок їх контакту з антигенами.

Для розвитку цитотоксичних реакцій мають значення наступні властивості антитіл: а) здатність зв’язувати комплемент; б) ефект опсонізації; в) здатність проникати в тканини.

При алергійних реакціях ІІ типу відбувається руйнування (цитоліз) клітин.

Серед механізмів, які забезпечують руйнування клітин (цитоліз) розрізняють: