Пірке і Манту впровадили реакцію діагностики туберкульозу із туберкуліновою пробою. Якщо людина здорова, то реакція відсутня. Якщо людина ще не хвора, але є носієм палички туберкульозу, реакція вже позитивна, значить вже є сен-сибілізація Т-лімфоцитів, які мають рецептори до туберкуліну.

Гіперчутливість сповільненого типу можна моделювати: а) введенням тваринам убитих вакцин або антигенних екстрактів бактеріальних клітин разом з ад‘ювантом Фрейнда; б) введенням внутрішньошкірно мінімальних доз антигену.

Клінічні форми гіперчутливості сповільненого типу: а) туберкулінова реакція, б) бактеріальна алергія, в) контактний дерматит, г) реакція відторгнення трансплантату, д) аутоалергічні хвороби, е) реакції протипухлинного імунітету.

Е т і о л о г і я алергічних реакцій сповільненого типу.

Антигени, які приводять до цієї реакції можуть бути різно-манітними і характеризуватися:

а) низькомолекулярною будовою і володінням слабкими імуногенними властивостями;

б) повинні поступати в організм у малих концентраціях, у дуже невеликій кількості (у мікрограмах);

Алергени цього типу можна поділити на 3 групи:

1) мікроорганізми, які повністю не знешкоджуються шляхом фагоцитозу. Незавершений фагоцитоз спостерігається при багатьох інфекційних хворобах: а) туберкульозі, б) сифілісі, в) бруцельозі, г) грибкових захворюваннях (не знешкоджуються пов-ністю гриби – гістоплазмоз), д) паразитуванні червів (теніоз, аскаридоз, трихінельоз), е) інфікуванні вірусами герпесу і паротиту.

2) складні хімічні сполуки, які поступають в організм як гаптени, далі з’єднуються з білками крові і уже виступають як антигени. До них належать: а) сполуки нікелю, б) сполуки окису кремнію, в) солі важких металів, г) динітрохлорбензол, д) сульфаніламідні препарати.

3) трансплантаційні антигени, представлені чужорідними тканинними білками.

П а т о г е н е з. *

Під час імунологічної стадії відбувається взаємодія антигена з макрофагом. Далі презентований макрофагом антиген взаємодіє із Т-хелперами-2, які за допомогою інтерлейкінів активують Т-кілери (CD8+) і Т-хелпери-1 (CD4+) – головні продуценти цитокінів, а також запускають утворення Т-лімфоцитів пам’яті, за рахунок яких організм може зреагу-вати на відповідний антиген через декілька років.

Вищезгадані лімфоцити розпізнають антигенні детермінанти з високим ступенем специфічності за допомогою рецепторів, до складу яких входять антигени головного комплексу гістосумісності (ГКГ або МНС). Гени, які кодують антигени МНС, розміщуються у людини в 6 хромосомі, мають 4 алелі, кожний із яких перебуває в генофонді у десятках варіантів.

Антигени МНС – це структури вбудовані в мембрани клітин, у тому числі в мембрани лейкоцитів, тому їх позначають HLA-A, HLA-B, HLA-C, HLA-D (human leucocytes antigen), при цьому антигени алелей HLA-A, HLA-B, HLA-C належать до групи Н1, яка входить до складу рецепторів Т-кілерів, а антиген алелі HLA-D належить до групи Н2 і входить до складу рецепторів Т-хелперів-2. Такі лімфоцити здатні розпізнати сторонній антиген, якщо той у клітинні- носії вбудований у такий самий антиген групи Н1 чи Н2, який має сам Т-лімфоцит, тобто відбувається асоційоване імунне розпізнавання. *

Патохімічна стадія - при повторному поступленні АГ в організм відбувається його взаємодія із сенсибілізованими Т-кілерами чи Т-хелперами-1, що веде до утворення медіа-торів АРСТ, які є біологічно активними речовинами - високомолекулярними сполуками білкового і глікопротеїдного походження, що носять назву цитокіни.

Механізми знищення клітин, які несуть на своїй поверхні антигени:

1) Пряма цитотоксичність натуральних Т-кілерів. Знищення клітин, які несуть на своїй поверхні антигени, безпосередньо Т-кілерами, оскільки вони мають на своїй поверхні специфічні рецептори до антигенів цієї клітини.

2) Опосередкована лімфокінами цитотоксичність. Забезпечується лімфокінами-цитотоксинами: лімфоцитотоксинами, цитотоксичним фактором та ін.

3) Опосередкована макрофагами цитотоксичність. Сенсибілізовані Т-лімфоцити виділяють лімфокіни, які активують макрофаги (фактор активації макрофагів, macrophage activation factor – MАF), викликають їхній хемотаксис (фактор хемотаксису), затримують фагоцити у вогнищі зосередження клітин, які несуть на собі антиген (фактор, який інгібує міграцію фагоцитів, macrophage inhibition factor - MIF). Активовані макрофаги фагоцитують виявлені імунною системою чужорідні і свої змінені клітини.*

Патофізіологічна стадія. В місці розвитку імуноконфлікту відбувається ушкодження тканин і органів, що є причиною виникнення проліферативного (продуктивного) запалення. Можуть ушкоджуватися: а) шкіра, б) суглоби, в) різні внутрішні органи. За таким типом алергії протікають: 1) інфекційні захворювання (туберкульоз, сифіліс, хронічна гонорея, туляремія, бруцельоз); 2) грибкові захворювання (епідермофітія); 3) протозойні захворювання (маля-рія, токсоплазмоз); 4) контактний дерматит; 5) лікарська (медикаментозна) алергія; 6) реакція відторгнення трансплантата; 7) контактний дерматит.

У механізмі відторгнення трансплантата виділяють дві фази:

1. Аферентна фаза, під час якої реципієнт розпізнає несумісні Н-антигени трансплантата і створює ефекторні механізми. Яким шляхом? Циркулюючі лімфоцити реципієнта захоплюють поверхневі Н-антигени трансплантата, попадають у лімфатичні вузли, де утворюється клон сенсибілізованих лімфоцитів. Крім того, із трансплантата виділяються донорські лейкоцити, названі "пасажирами", які, як показав Guttman, є абсолютно необхідними для відторгнення трансплантата.

2. Ефекторна фаза, під час якої ефекторні механізми атакують трансплантат і відривають його. У цьому процесі беруть участь два механізми: а) антитілоопосередкований і б) клітинноопосередкований. Основним ефекторним механізмом є клітинноопосередкований, а антитілоопосередкований відіграє визначальну роль у відторгненні шкірних трансплантатів.

У відторгненні трансплантата беруть участь як специфічні імунні цитолітичні Т-клітини, іменовані цитолітичними кілерами, здатні прилипати до клітин трансплантата, так і неімунні лімфоїдні клітини, здатні проявляти активність після приєднання до клітин-мішеней, покритими специфічними антитілами. Цей ефекторний механізм (без активації комплементу) називається антілозалежною клітинною цитотоксичністю.

В ушкодженні клітин трансплантата ефекторними Т-кілерами виділяють 3 фази: 1) фаза розпізнавання; 2) "ударна" фаза; 3) фаза дезінтеграції клітин-мішеней.

Під час фази розпізнавання сенсибілізовані Т-лімфоцити і клітини-мішені (трансплантат) тісно взаємодіють один з одним. Контакт відбувається за рахунок зчеплення рецепторів Т-кілерів з комплементарними антигенами на поверхні клітин-мішеней у присутності іонів магнію і за рахунок енергії АТФ, тобто йде розпізнавання антигенів системи HLA (human leykocyte antigen)