У третю фазу відбувається дезінтеграція клітин-мішеней. Через кілька годин після нанесення "удару" і утворення пор у мембрані з клітин починає поступово просочуватися внутрішньоклітинна АТФ, нікотинамід, відбувається вільний обмін іонами, що в кінцевому результаті приводить до порушення осмотичної регуляції - внутрішньоклітинні білки викликають приплив води з позаклітинного простору і клітини піддається спочатку набряканню, а потім осмотичному лізису. Так відбувається відторгнення пересадженого органа.

Пересаджений шкірний шматок відривається по-іншому. Тут ефекторні механізми опосередкуються антитілами, спрямованими проти донорських Н-антигенів за участю комплементу. Антитіла взаємодіють з алоантигенами трансплантата й активують комплемент з утворенням С3а, С5а і С567, які володіють хемотаксичними властивостями і залучають поліморфноядерні лейкоцити. Останні виділяють лізосомальні ферменти, які руйнують трансплантат.

Можливий і інший шлях. Один з компонентів комплементу (С6) активує загортальну систему крові, що приводить до тромбозу судин і порушення кровопостачання трансплантованого органа та його відторгнення. У цьому випадку імунні механізми у відторгненні трансплантата не приймають участі.

Алергійні реакції V типу - рецепторо-опосередковані або «стимулюючі» реакції.

Остання назва пов'язана з тим, що спочатку були виявлені реакції, які характеризувалися стимулюючим впливом алергійних антитіл на рецептори клітин. Але пізніше були описані також гальмівні і навіть блокуючі впливи таких антитіл на активність рецепторів.

Антигенами в реакціях V типу є речовини, які виконують посередницьку роль у міжклітинних взаємодіях, 1) нейромедіатори (наприклад, ацетилхолін), 2) гормони (наприклад, інсулін, тиреотропний гормон), 3) ензими, 4) структурні аналоги названих вище речовин, 5) змінені компоненти рецепторних комплексів клітин.

Зазначені речовини активують: а) процес бласттрасформації В-лімфоцитів у плазматичні клітини, б) синтез плазматичними клітками специфічних антитіл, головним чином IgG, які не володіють комплементзв‘язуючими властивістями.

Антитіла взаємодіють із структурами рецепторного комплексу клітин-мішеней, а результатом такої взаємодії може бути: 1) стимулюючий чи 2) гальмівний або навіть блокуючий ефект.

Клінічними прикладами реакції “стимулюючого типу” можуть бути: 1) імітація алергійними антитілами ефектів тиреотропного гормону у відношенні клітин щитоподібної залози, що закінчується розвитком гіпертиреоїдного стану; чи 2) стимуляція ними цитотоксичної дії лімфоцитів-кілерів проти власних клітин.

Прикладом “інгібуючого” впливу алергійних антитіл на клітини-мішені є: 1) пригнічення ними ефектів інсуліну з розвитком стану гіпоінсулінізму; чи 2) пригнічення ефектів ацетилхоліну з формуванням стану функціональної «денервації» органа чи тканини. Ряд авторів вважають рецепторно-опосредковані реакції варіантом алергічних реакцій II типу.

Аутоалергічні реакції - це реакції, причиною яких є власні антигени (ендоалергени).

Їх патогенез відбувається за механізмами розвитку алергійних реакцій II, ІІІ і IV типів за Кумбсом і Джеллом. Ці механізми можна згрупувати у 2-і групи:

1) Механізми, пов’язані із антигенами: а) демаскування природних ендоалергенів (тканин головного мозку, ока, внутрішнього вуха, щитоподібної залози, сім’яників) в результаті порушення цілісності спеціалізованих гістогематичних бар’єрів; б) утворення придбаних ендоалергенів під впливом різноманітних фізичних, хімічних чи інфекційних факторів, які змінюють конформацію власних білків.

2) Механізми, пов’язані із імунною системою: а) скасування імуно-логічної толерантності до нормальних компонентів клітин (наприклад, порушення утворення чи функції Т-супресорів); б) поява в результаті мутації “заборонних” клонів лімфоцитів, які сприймають “своє” як “чуже”.

В нормі В-лімфоцити не виробляють антитіл проти тканин власного організму, оскільки до цих тканин є толерантними Т-лімфоцити. Т-лімфоцити не всту-пають в кооперацію з В-лімфоцитами, без чого вони не залуча-ються до імунної відповіді. Велику роль у такій толерантності відіграють Т-лімфоцити супресори. При їх морфологічній чи функціональній недостатності така толерантність тканин і органів до Т-кілерів або Т-хелперів зникає і виникає імунний процес. Таке явище можливе при різноманітних мутаціях Т-лімфоцитів, коли вони сприймають “своє” як “чуже”.

До аутоімунних захворювань, які виникають за таким типом, відносяться: а) ревматоїдний артрит; б) системний червоний вовчук; в) вузликовий периартеріїт; г) гемолітичні анемії; д) виразковий коліт; е) тиреоїдний зоб Хашимото.

Псевдоалергічні реакції.

Псевдоалергічні реакції мають зовнішні клінічні ознаки алергічних, але не є такими, оскільки в їхній основі лежать не імунні механізми (відсутня імунологічна стадія).

Подібні до алергії реакції викликаються:

1) хімічними факторами, так званими, лібераторами гістаміну, які безпосередньо діють на тканинні базофіли і зумовлюють їх дегрануляцію;

б) порушенням системи комплементу, обумовленим дефіцитом інгібіторів його компонентів або неімунною активацією;

в) порушенням метаболізму поліненасичених жирних кислот, зокрема арахідонової кислоти (аспіринова бронхіальна астма).

П р и к л а д а м и експериментального відтворення псевдоалергічних реакцій є феномен Шварцмана (місцева реакція) і феномен Санареллі (загальна реакція).

Феномен Шварцмана викликають введенням у шкіру тваринного фільтрату культури збудника черевного тифу. Через добу фільтрат вводять внутрішньовенно і на місці первинного введення спостерігають геморагічне запалення.

Феномен Санареллі відтворюють при внутрішньовенному введенні нелетальної дози ендотоксину холерних вібріонів, а через добу - фільтрату культури кишкової палички. Розвивається важка загальна реакція по типу шоку.

Основні принципи попередження і лікування алергії.

1) Запобігання контакту організму з алергенами (етіологічний принцип).

2) Попередження сенсибілізації, коли контакт організму з алергеном