2) Умови, які послабляють дію причини й у такий спосіб перешкоджають розвитку хвороби. До них відносяться: а) раціональне харчування, б) правильна організація режиму дня, в) фізична культура, г) відмова від шкідливих звичок (паління, надмірне вживання алкоголю, вживання наркотиків), д) гарний догляд за хворим. Іноді умови можуть цілком нейтралізувати дію причини (наприклад, наявність природного чи набутого імунітету до тих чи інших збудників інфекційних хвороб).*

Для виникнення захворювання мають значення фактори ризику - сукупність факторів, які збільшують вірогідність захворювання визначеною хворобою.

Приналежність тих чи інших умов до факторів ризику визначають за допомогою епідеміологічних методів, які охоплюють великі контингенти людей. Так, відомо, що факторами ризику атеросклерозу є: а) порушення ліпідного складу плазми крові, б) артеріальна гіпертензія, в) вік, г) приналежність до чоловічої статі, д) ожиріння, е) гіподинамія, є) спадкові фактори, ж) стрес.*

На виникнення хвороб впливають соціальні фактори - це фактори, які зв’язані з діяльністю суспільства, рівнем розвитку економіки. Розрізняють "хвороби цивілізації" і "хвороби слаборозвинених країн".

? У розвитку "хвороб цивілізації" мають значення: а) забруднення навколишнього середовища; б) урбанізація - переміщення великих груп населення із сільської місцевості в міста (неможливість швидкої адаптації викликає стреси і розвиток хвороб); в) гіподинамія; г) зміна характеру харчування - споживання високоенергетичних рафінованих продуктів. Такими хворобами є: а) атеросклероз, б) інфаркт міокарда, в) гіпертонічна хвороба, г) алергія, д) неврози.

? У слаборозвинутих країнах поширені хвороби, у виникненні яких важливе значення мають: а) погані умови життя, б) недотримання гігієнічних вимог, в) відсутність специфічної профілактики, г) недоїдання. Це інфекційні хвороби, білково-енергетична недостатність і ін. Найбільш уразливим контингентом є діти.*

Основні напрямки загальної етіології:

1) Монокаузалізм - течія у патології, яка виникла в другій половині XIX ст. і пов’язана з успіхами в мікробіології, визнає абсолютне верховенство причини у виникненні хвороби, не приймає до уваги умови виникнення хвороби.

2) Кондиціоналізм - течія, яка з’явилася на початку XX ст., не визнає визначальної ролі причини у виникненні хвороби, а вважає, що хвороба виникає як наслідок поєднання багатьох рівнозначних факторів, тобто умов.

3) Конституціоналізм. Прихильники цієї течії вважають, що вирішальне значення у виникненні хвороби належить не патогенним факторам навколишнього середовища, а самому організму, зокрема його спадковості і конституції.

4) Психосоматичний напрямок. Прихильники вважають, що в основі розвитку хвороб лежать порушення психічної сфери людини, зокрема підсвідомих психічних процесів. Часто соматична хвороба виникає як результат конфлікту між потребами організму і можливостями їх задоволення. Ця концепція є розвитком вчення Фрейда в медицині.

VIII. Загальний патогенез. Патогенез - це вчення про механізми розвитку, перебігу і завершення хвороби.

Патогенез хвороби поділяють на 4-ри періоди: 1) латентний (інкубаційний), коли відсутні будь-які клінічні ознаки хвороби (триває від декількох секунд до десятків років); 2) продромальний – характеризується деякими неспецифічними ознаками хвороби; 3) період виражених клінічних ознак; 4) завершення хвороби. *

У патогенезі кожного захворювання обов‘язково визначається головна ланка, яка являє собою процес, який необхідний для розгортання всіх інших. Він розвивається під дією етіологічного фактора і визначає специфіку хвороби. Своєчасна ліквідація головної ланки приводить до усунення патологічного процесу в цілому. *

Таким чином, етіологія і патогенез хвороби є взаємозалежними. Існує 3-и варіанти зв’язків між причиною і патогенезом:

1) Етіологічний фактор відіграє роль поштовху і запускає патогенез. Для перебігу патогенезу подальше існування причини не є обов’язковим (опіки, променева хвороба).

2) Співіснування причини і патогенезу. Патогенез продовжується до тих пір, поки діє етіологічний фактор (більшість інфекційних хвороб).

3) Персистенція етіологічного фактора. Агенти, які викликають хворобу, затримуються в організмі довше, ніж продовжується патогенез. При цьому властивості етіологічного фактора можуть мінятися під впливом організму (бактеріоносійство після інфекційної хвороби).*

У патогенезі завжди поєднуються специфічні і неспецифічні процеси і механізми.

? Специфічні цілком залежать від властивостей і особливостей причини і визначають основні характеристики хвороби. Пошук специфічних ознак лежить в основі розпізнавання (діагностики) хвороб.

? Неспецифічні визначаються генетично детермінованими властивостями самого організму, закріпленими в еволюції. Це механізми стандартної відповіді на будь-який патогенний фактор. Вони спрямовані на збільшення резистентності організму до ушкодження і здійснюються за участю нервової й ендокринний регуляторних систем. У зв’язку з цим виділяють: а) нервові (парабіоз, патологічна домінанта, порушення корково-вісцеральних зв‘язків, нейродистрофічний процес) і б) ендокринні (стрес) неспецифічні механізми патогенезу.*

Патогенез проявляється місцевими і загальними розладами, між якими існують наступні 2-а типи зв’язків:

1) Первинно розвиваються місцеві порушення, які за відповідних умов призводять до загальних змін в організмі.

Так, запалення, пухлини, опіки є місцевими порушеннями, які при досягненні визначеного рівня викликають розвиток загальних порушень: гарячки, кахексії, опікової хвороби.

2) Первинно розвиваються загальні порушення, які можуть проявлятися місцевими змінами.

Так, при цукровому діабеті (загальному захворюванні) вторинно розвиваються місцеві процеси: фурункули, ушкодження судин, нервів, нирок, сітківки ока. *

В патогенезі розрізняють структурні і функціональні порушення, які є взаємозалежними.

В основі будь-яких функціональних порушень лежать структурні зміни на різних рівнях біологічної організації: а) молекулярному, б) субклітинному, в) клітинному і т.д. Звідси випливає, що чисто функціональних хвороб немає.

З іншого боку, функціональні порушення, які виникають у патогенезі, можуть бути причиною розвитку вторинних структурних змін. Так, гіперфункція клітин і органів (функціональні зміни) закономірно приводить до їх гіпертрофії (структурні зміни).*

Різноманітні зміни, які відбуваються в організмі в процесі розвитку хвороби, перебувають між собою у визначених причинно-наслідкових зв‘язках. Розрізняють наступні види таких зв‘язків:

1) "Пряма лінія". Події в патогенезі розвиваються