2) Розгалужені види: а) дивергенція і б) конвергенція.

При дивергенції визначені події патогенезу мають багато наслідків. Наприклад, при цукровому діабеті відсутність інсуліну як центральної ланки патогенезу проявляється порушенням вуглеводного, жирового, білкового, водно-сольового обмінів і кислотно-лужної рівноваги.

При конвергенції різні події патогенезу ведуть до одного і того ж наслідку. Наприклад, при запаленні в різних клітках і в плазмі крові утворюються різні біологічно активні речовини (гістамін, серотонін, простагландини, киніни), які викликають розширення артеріол (артеріальну гіперемію), підвищують проникність судин.

3) "Порочне коло" (circulus vitiosus) - такий тип причинно-наслідкових зв‘язків, коли певні явища патогенезу через визначену послідовність подій приводять до посилення самих себе. Зазначений варіант є самим небезпечним, оскільки він самопідтримує патогенез хвороби. Так, у патогенезі будь-якого шоку велике значення має зменшення артеріального тиску. Виникаюча артеріальна гіпотензія є причиною кисневого голодування (гіпоксії). Гіпоксія головного мозку приводить до пригнічення судинно-рухового центру і до ще більшого зниження артеріального тиску (коло замкнулося).*

Патогенез хвороби завжди включає 2-а види процесів і явищ: а) ушкодження і руйнування, тобто власне патологічні зміни і процеси, які ведуть до порушень гомеостазу; б) захисні, пристосувальні реакції і процеси, які включають адаптацію і компенсацію, і спрямовуються на усунення порушень гомеостазу.

? Адаптація - це пристосування організму і його структур до змінених умов зовнішнього середовища, направлене на збереження гомеостазу і попередження ушкоджуючого впливу факторів навколишнього середовища.

? Компенсація - це реалізація компенсаторних реакцій і процесів, спрямованих на відновлення порушеного гомеостазу внаслідок дії патогенних факторів. За рахунок компенсації ліквідовуються наслідки ушкодження.

Розрізняють 2-а етапи розвитку адаптації і компенсації:

1) Етап негайної адаптації і компенсації. Відбувається мобілізація існуючих механізмів і резервів, у результаті чого збільшується навантаження на одиницю функціонуючої системи, розвивається її гіперфункція.

2) На етапі довгострокової адаптації і компенсації відбувається збільшення кількості структур, які забезпечують гіперфункцію, тобто розвивається гіпертрофія. При цьому навантаження на одиницю функціонуючої системи зменшується до норми.

Таким чином, патогенез у його широкому розумінні є діалектичною єдністю: а) процесів порушення життєдіяльності (власне патологічних) і б) процесів, які перешкоджають цим порушенням і спрямовуються на відновлення гомеостазу організму (реакцій саногенетичних). Правильна оцінка кожного компоненту патогенезу на всіх етапах розвитку хвороби має першочергове значення для оптимальної пато- і саногенетичної профілактики і терапії, спрямованих на блокаду реакцій патологічних і стимуляцію захисно-пристосувальних.