? Порушення II фази згортання крові обумовлюється: 1) Дефіцитом ф. ІІ (гіпопротромбінемія) - розвивається внаслідок гіповітамінозу К або ушкодження печінки. 2) Дефіцитом ф. V (парагемофілія) - порушення утворення проакцелерину, яке обумовлюється ушкодженням печінки чи виробленням аутоантитіл проти ф.V.

? Порушення III фази згортання крові обумовлюється: 1) Дефіцитом фібриногену: а) афібриногенемія - повна відсутність фібриногену (спадкове захворювання); б) гіпофібриногенемія - зменшення синтезу фібриногену в печінці при її ушкодженнях. 2) Дисфібриногенеміями - якісними порушеннями фібриногену (розвиваються як наслідок генетичних дефектів і проявляються утворенням аномального фібрину). 3) Порушеннями полімеризації фібрину, результатом чого є утворення так званого "заблокованого фібриногену", який не піддається дії тромбіну. 4) Дефіцитом ф. ХІІІ, який виникає як наслідок спадкових порушень і проявляється порушеннями перетворення розчинного фібрину (фібрину S) у нерозчинний (фібрин I).

? Проявами порушення коагуляційнного гемостазу є кровотечі з великих судин (артерій і вен), які проявляються: а) виникненням гематом - великих крововиливів в м’язи, під шкіру, у порожнину суглобів (гемартрози); б) тривалими кровотечами після операційних втручань (видалення зуба і т.ін).*

Тромбогеморагічні гемостазіопатії проявляються розвитком синдрому дисемінованного внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ - синдрому).

ДВЗ-синдром - генералізоване згортання крові усередині судин, в результаті чого утворюється велика кількість мікрозгустків і агрегатів клітин, які порушують мікроциркуляцію в органах і тканинах.

Цей синдром часто характеризують як катастрофу для організму.

У залежності від п р и ч и н розвитку виділяють наступні різновиди ДВЗ-синдрому:

1) інфекційно-септичний (розвивається при сепсисі);

2) посттравматичний (при краш-синдромі, опіковій хворобі, множинних переломах кісток);

3) шокогенний (при усіх видах шоку);

4) хірургічний (після операцій з великою травматизацією тканин);

5) акушерський (при передчасному відшаруванні плаценти, надходженні в кров навколоплідних вод);

6) токсикогенний (після укусу змії);

7) пухлинний (при злоякісному пухлинному рості);

8) алергічний (при імунному ушкодженні тканин) і ін.

В основі п а т о г е н е з у ДВЗ-синдрому лежить так званий "гуморальний протеазний вибух", тобто одночасна активація всіх протеолітичних ферментів плазми крові, які входять до складу чотирьох позаклітинних біохімічних систем: а) згортальної системи; б) фібринолітичної системи; в) калікреїн-кинінової системи; г) системи комплементу.

Основний принцип активації позаклітинних протеаз - відщеплення пептидів, які в нормі закривають їх активний центр. Утворення активних протеолітичних ферментів крові має свої особливості:

а) можлива самоактивація ферментів - активний фермент, впливаючи на неактивну форму, переводить її в активну;

б) перехресна активація - одні активні протеази здатні активувати інші;

в) ланцюговий характер активації - поява навіть однієї молекули активної протеази може викликати активацію всіх наявних протеаз крові.

Однак у нормі реакції активації протеолітичних ферментів мають обмежений характер, що пояснюється існуванням великої групи інгібіторів протеаз. При патології, коли в кров надходять великі кількості активних протеаз, потужність існуючих інгібіторів може виявитися недостатньою.

? Існує 3 основних джерела надходження протеаз у кров.

1) Ушкодження клітин, в результаті чого у позаклітинний простір і кров надходять лізосомальні протеази, тканинний тромбопластин.

2) Надходження в кров великої кількості позаклітинних протеаз, наприклад: а) трипсину при гострому панкреатиті, б) ферментів, які містяться в навколоплідних водах

3) Екзогенні протеази, джерелами яких можуть бути: а) бактеріальні клітини при сепсисі, б) зміїна отрута і ін.

У п а т о г е н е з і ДВЗ-синдрому розрізняють 2-і фази:

I фаза - фаза гіперкоагуляції й агрегації тромбоцитів. Основу цієї фази складає генералізованна активація системи згортання крові, тобто утворення тромбіну (тромбінемія), що приводить до утворення фібрину й агрегатів тромбоцитів.

Існує 3 механізми запуску цієї фази: 1) ферментативний механізм - надходження в кров великої кількості активних протеаз і тканинного тромбопластину; 2) контактний механізм - активація ф. ХІІ при контакті його з чужорідними поверхнями (екстракорпоральний кровообіг, гемодіаліз, штучні клапани серця); 3) тромбоцитарний механізм - первинна активація агрегації тромбоцитів при: а) генералізованному ушкодженні ендотелію судин, б) порушеннях реологічних властивостей крові, в) гострому внутрішньосудинному гемолізі еритроцитів.

У результаті реалізації зазначених механізмів утворюється велика кількість мікрозгустків і агрегатів клітин, що приводить до розладів мікроциркуляції.

Такі розлади є причиною появи таких клінічних проявів, як: а) гіпоксія, б) ацидоз, в) інтоксикація продуктами розпаду, в) гостра недостатність зовнішнього дихання (мікрозгустками закупорюються капіляри легень), г) гостра ниркова недостатність (забиваються капіляри клубочків), д) порушення мозкового кровообігу.

II фаза - фаза гіпокоагуляції (геморагічний синдром). Ця фаза розвивається як наслідок виснаження механізмів судинно-тромбоцитарного і коагуляційнного гемостазу.

У її виникненні мають значення:

а) зменшення активності згортальної системи (виснаження факторів I, V, VIII);

б) активація фібринолітичної системи (надходження в кров великої кількості активаторів фібринолізу);

в) підвищення антикоагулянтної активності крові за рахунок утворення продуктів фібринолізу;

г) розвиток тромбоцитопенії споживання;

д) підвищення проникності стінки судин за рахунок утворення великих кількостей кинінів.

Фаза гіпокоагуляції клінічно проявляється профузними кровотечами, які важко зупинити.*

Тромбофільні діатези - це захворювання і синдроми, при яких схильність до утворення тромбів обумовлена первинними порушеннями механізмів гемостазу.

Патогенетичну основу тромбофілії складають:

1) ендотеліальні механізми, які обумовлюють зменшення тромборезистентності стінки судин;

2) тромбоцитарні механізми, пов’язані із збільшенням агрегаційнної здатності тромбоцитів;

3) зменшення антикоагулянтної активності крові (зменшення утворення антитромбіну III);

4) зниження активності фібринолітичної системи (зменшення утворення ендотеліального активатора плазміногену, поява могутніх інгібіторів плазміну, дефіцит плазміногену);

5) порушення системи згортання крові (дисфібриногенемії).

Клінічно тромбофільні діатези проявляються тромбозами і тромбоемболіями венозних і артеріальних судин у різних органах