? Серед факторів зовнішнього середовища, здатних ушкоджувати в-клітини панкреатичних острівців, велике значення мають:

- в-цитотропні віруси (віруси Коксакі, епідемічного паротиту, кору),

- в-цитотропні хімічні агенти (алоксан, стрептозотоцин).

Усе це разом приводить до зменшення або повного припинення продукції інсуліну.*

Цукровий діабет II типу (інсулінорезистентний або інсуліноплеторичний) характеризується резистентністю (нечутливістю) клітин-мішеней до інсуліну, концентрація якого у крові може бути нормальною або навіть підвищеною. Розвивається у дорослих, зазвичай після 40 років. Не супроводжується кетозом. У його лікуванні інсулін не застосовують.

П р и ч и н и розвитку цукрового діабету II типу.

1) Спадкова схильність, яка, на відміну від діабету I типу, не пов’язана з генами головного комплексу гістосумісності (МНС).

2) Ожиріння (відзначається в 80% хворих). Тому виділяють дві форми цукрового діабету II типу: а) з ожирінням; б) без ожиріння.

3) Фактори зовнішнього середовища, на відміну від діабету I типу, не мають особливого значення в етіології.

П а т о г е н е з цукрового діабету II типу з ожирінням.

Умовно виділяють 2-а етапи патогенезу:

1) Гіперінсулінемічний етап - збільшення секреції інсуліну при споживанні великої кількості їжі особами з ожирінням. Ця реакція спрямована на активацію процесів депонування поживних речовин у жировій тканині.

У м’язах немає необхідності в дії інсуліну, тому вони оберігають себе від надлишку цього гормону зменшенням кількості рецепторів на поверхні м’язових клітин. Розвивається явище інсулінорезистентності м’язової тканини.

2) Гіпоінсулінемічний етап. Підвищене навантаження на інсулярний апарат приводить до функціонального виснаження в-клітин. Цьому сприяють: а) генетично обумовлені їх дефекти і б) надлишок в організмі контрінсулярних гормонів. Як наслідок - зменшення секреції інсуліну, що веде до його відносної недостатністі. При цьому дія інсуліну на жирову тканину зберігається (на жирових клітинах багато рецепторів до інсуліну), а на м’язову тканину зменшується внаслідок інсулінорезистентності.

Клінічно таке явище проявляється розвитком гіперглікемії (немає дії інсуліну на м’язову тканину) і відсутністю кетозу (зберігається дія інсуліну на жирову тканину).

Цукровий діабет - захворювання, при якому порушуються усі види обміну речовин: а) вуглеводний, б) жировий, в) білковий, г) водно-електролітний, д) по-рушується кислотно-лужна рівновага.*

Порушення вуглеводного обміну проявляється гіперглікемією, обумовленою абсолютною або відносною недостатністю інсуліну.

В основі цього процесу лежать наступні м е х а н і з м и:

1) Збільшення надходження глюкози в кров із печінки. Пояснюється анулюванням гальмівного впливу інсуліну на ферменти глікогенолізу і глюконеогенезу.

2) Зменшення використання глюкози інсулінозалежними тканинами, оскільки при дефіциті інсуліну: а) зменшується проникність клітинних мембран для глюкози в м’язові (при обох типах цукрового діабету) і жирові (тільки при діабеті I типу) тканини; 6) зменшується утворення глікогену в печінці і м’язах; в) знижується активність пентозного циклу в печінці і жировій тканині; г) зменшується активність гліколізу у всіх інсулінозалежних тканинах; д) відбувається пригнічення ферментів циклу Кребса в печінці і м’язах; е) порушується перетворення глюкози в жири в печінці і жировій клітковині.

Гіперглікемією обумовлюється 3-и групи клінічних ознак цукрового діабету:

1) Глюкозурія, поліурія, полідіпсія (спрага). Глюкозурія виникає за умов, коли концентрація глюкози в крові перевищує її "нирковий поріг", тобто 10 ммоль/л. За рахунок глюкозурії збільшується осмотичний тиск сечі, що веде до затримки води і виникнення поліурії (збільшення діурезу). Як результат поліурії розвивається зневоднення організму і полідіпсія (спрага).

2) Висока гіперглікемія (понад 30 ммоль/л) викликає збільшення осмотичного тиску крові, внаслідок чого розвивається дегідратація тканин, особливо головного мозку, що є причиною виникнення гіперосмолярної коми.

3) При гіперглікемії істотно зростає швидкість неферментативного глюкозурування білків (хімічна взаємодія білків із глюкозою крові). Це викликає структурні і функціональні зміни багатьох білків, що проявляється: а) деформацією і гемолізом еритроцитів, б) порушенням згортання крові, в) підвищенням проникності судинної стінки, г) помутнінням кришталика і ін.*

Порушення жирового обміну проявляється:

1) Гіперліпацидемією - збільшенням вмісту в крові вільних жирних кислот. Пов’язана із активацією ліполізу і пригніченням ліпогенезу в жировій тканині.

2) Кетозом (гіперкетонемія і кетонурія). Збільшення вмісту кетонових тіл у крові і поява їх у сечі пов’язані із гіперліпацидемією.

3) Гіперліпопротеїнемією. Характеризується збільшенням вмісту в крові ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ).

4) Жировою інфільтрацією печінки, що є наслідком надлишкового надходження в печінку вільних жирних кислот.

5) Похудінням. При нелікованному цукровому діабеті порушується здатність жирової тканини перетворювати вільні жирні кислоти плазми крові в тригліцериди, які депонуються у тканинах. Це пов’язано із гальмуванням ліпогенезу і гліколізу, необхідних для цього процесу. Крім того, посилення ліполізу під дією контрінсулярних гормонів також сприяє зменшенню маси жирової клітковини.

6) Розвитком атеросклерозу.*

Порушення білкового обміну проявляється:

1) Аміноацидемією - збільшенням вмісту амінокислот у плазмі крові, що обумовлюється: а) зменшенням транспорту амінокислот у м’язові клітини, оскільки при відсутності інсуліну зменшується проникність клітинних мембран для амінокислот, і б) посиленням процесу протеолізу в м’язах, внаслідок чого амінокислоти, які звільняються, надходять у кров. Надлишок вільних амінокислот в крові поглинається печінкою, де вони шляхом глюконеогенезу перетворюються в глюкозу, що веде до подальшого збільшення рівня гіперглікемії.

2) Порушеннями біосинтезу білків, що прямо пов’язано із випадінням анаболічної дії інсуліну.

Клінічно пригнічення білоксинтезуючих процесів проявляється: а) порушеннями фізичного і розумового розвитку дітей, б) сповільненням загоєння ран, в) порушеннями утворення антитіл, внаслідок чого підвищується чутливість організму до інфекцій (виникнення частих фурункульозів).*

Порушення водно-електролітного обміну проявляється:

1) Зневоднюванням (дегідратацією), що є наслідком поліурії. Збільшує дегідратацію блювота, яка часто супроводжує ацидоз у хворих цукровим діабетом.

2) Гіперкаліемією, яка є наслідком активації внутрішньоклітинного протеолізу із вивільненням зв’язаного з білками калію, його надходженням із клітин у