Н а с л і д к и: а) зменшення рефлекторного виділення шлункового і підшлункового соків, б) сповільнення травлення в шлунку, в) травматичні пошкодження слизової оболонки рота, стравоходу, шлунка грубою (не пережованою) їжею, г) відмова від вживання деяких продуктів харчування, потрібних для організму, але які вимагають пережовування.

Порушення функції стравоходу

Основною ознакою порушення функції стравоходу є дисфагія.

Це порушення складного рефлекторного акту ковтання, у якому виділяють 3-и фази: 1) ротову (вольову), 2) горлову (швидку не вольову), 3) стравохідну (повільну не вольову).

П р и ч и н и дисфагії: а) пошкодження рецепторів слизової оболонки ротової порожнини (стоматити) і глотки (фарингіти, ангіни), б) пошкодження чутливих і рухових нервів, які мають відношення до ковтання (У, УІІ, ІХ, Х, ХІІ пари ч/м нервів: ахалазія – спазм стравохідно-кардіального жома; дифузний спазм стравоходу – при правці, сказі, істерії), в) пошкодження нервових центрів (вольового центра - у корі головного мозку і центра ковтання – на дні ромбовидної ямки), г) пошкодження м’язів язика, глотки і стравоходу (особливо склеротичні процеси у м’язах стравоходу при склеродермії) , д) вродженні і набуті дефекти м’якого і твердого піднебіння, е) механічні перешкоди (пухлини, рубці, інородці тіла, стиснення стравоходу зовні при катастрофах заднього середостіння).

Небезпекою дисфагій є можливість попадання слини і частинок їжі у дихальні шляхи, що може призвести до аспіраційної пневмонії, а іноді, і гангрени легень.

Порушення травлення у шлунку.

Нагадаємо які функції виконує шлунок: 1) резервуарна, 2) секреторна, 3) моторна, 4) всмоктувальна, 5) інкреторна, 6) екскреторна (виділення із організму деяких токсичних речовин: сечовини при нефритах).

Порушення секреторної функції

Як ви пам’ятаєте, шлункова секреція складається із 3-х фаз:

І фаза – складнорефлекторна (запах, вигляд їжі, а потім сама їжа, яка поступає в ротову порожнину, рефлекторно викликає секрецію шлункового соку), ІІ фаза – шлункова (пов’язана із виділенням на закінченнях блукаючого нерва ацетилхоліну, гістаміну, гастрину, які стимулюють шлункову секрецію, та соматостатину, гастрону, глюкагону, ПГЕ1, ПГЕ2, які знижують шлункову секрецію), ІІІ фаза – кишкова (пов’язана із продукцією 12-палою кишкою секретину, який стимулює шлункову секрецію).

Склад шлункового соку:

1) Хлористоводнева (соляна кислота: НCl) (продукується парієтальними клітинами шлункових залоз). У шлунковому соці розрізняють: а) вільну НCl (20 - 40 ммоль/л), б) зв’язану НCl (18-20 ммоль/л), в) загальну НCl (40-60 ммоль/л). Крім соляної кислоти загальна кислотність шлункового соку забезпечується наявністю у ньому кислих фосфорно-кислих солей і органічних кислот (молочної, піровиноградної). Загальна кислотність шлункового соку складає 70-75 ммоль/л.

2) Ферменти (пепсиноген, пепсин, гастриксин – сечужний фермент).

3) Слиз і гастромукопротеїни.

Нормальна кількість продукції шлункового 100 мл/год (близько 2 л. на добу) . рН = 1,5-2,5.

Розрізняють наступні типи патологічної шлункової секреції:

1) збудливий – характеризується збільшенням секреції шлункового соку як на механічні, так і на хімічні стимули,

2) астенічний – проявляється збільшенням секреції шлункового соку на механічні подразники, але зменшенням – на хімічні,

3) інертний – шлункова секреція зменшується на механічні подразнення, але збільшується на хімічні,

4) гальмівний – характеризується зменшенням шлункової секреції як при механічній, так і при хімічній стимуляції.

В залежності від кількості виділення шлункового соку і його якісних характеристик розрізняють: а) гіперсекрецію і б) гіпосекрецію.

Для гіперсекреції характерно:

1) збільшення секреції шлункового соку, як після вживання їжі, так і натще.

2) збільшення загальної кислотності і вмісту вільної кислоти – гіперацідітас і гіперхлоргідрія.

М е х а н і з м и: Таке явище виникає, як правило, в результаті підвищення тонусу блукаючого нерва і виділенням ацетилхоліну. Він: а) безпосередньо стимулює виділення НCl парієтальними клітинами, б) стимулює виділення тканиними базофілами гістаміну, який збуджує секрецію, в) стимулює виділення G-клітинами шлунку гастрину, який є сильним стимулятором утворення НCl.

Гіперсекреція шлункового соку зустрічається при гастритах, особливо гастриті В, виразковій хворобі, оскільки в їх розвитку приймає участь спеціальна бактерія (Helicobacter pilori), яка поселяється в антральному відділі шлунку і виділяє уреазу. Вона розкладає сечовину з виділенням аміаку. Аміак веде до місцевого збільшення рН, яке є стимулятором секреції гастрину.

Гіпосекреція характеризується: а) зменшенням секреції шлункового соку натще і після прийому їжі, б) зменшенням загальної кислотності або вона є нульовою – гіпоацідітас і анацідітас і в) зменшенням секреції або відсутність НCl – гіпохлоргідрія і ахлоргідрія.

Якщо залози шлунка втрачають здатність виділяти соляну кислоту і ферменти, то такий стан називається ахілією.

Такі явища зустрічаються при хронічних гастритах (всіх його видах: А -аутоімунному, В - хелікобактерному, С – рефлюкс-гастриті: закидання вмісту 12-палої кишки у шлунок, ідіопатичному: етіологія не вияснена), раках шлунка, пілоростенозі і пов’язані із гіпо- і атрофією клітинних структур залоз шлунка, їх руйнуванням. Іноді парієтальні клітини настільки змінюються, що набувають антигенних властивостей, і на них виробляються антитіла.

Порушення моторної функції шлунка.

Порушення моторної функції шлунка називають шлунковими дискінезіями.

Виділяють 2-а варіанти шлункових дискінезій: а) гіпертонічний – характерно підвищення тонусу шлунка (гіпертонія) і підсилення його перистальтики (гіперкінезія), пілороспазм – одна із форм дискінезії гіпертонічного типу. б) гіпотонічний – навпаки характеризується гіпотонією і гіпокінезією.

П р и ч и н и рухових розладів шлунка гіпертонічного типу є: а) підвищення тонусу блукаючого нерва, б) деякі харчові фактори (груба їжа, алкоголь), в) підвищення шлункової секреції, г) вплив біологічно-активних речовин і гормонів (гістаміну, інсуліну, мотиліну – гастроінтестинального гормону).

Н а с л і д к и: а) тривала затримка їди в шлунку, що,