Реферат

Патологія гіпоталамо-гіпофізарної системи, гонад і епіфіза

Гіпоталамус є відділом центральної нервової системи, де відбувається інтегрування нервових і ендокринних механізмів регуляції. Це пов’язано з тим, що нейрони гіпоталамуса, які об’єднані в окремі ядра, є особливими нейронами - нейроендокринними клітинами, здатними синтезувати і звільняти гормони.

Гіпоталамус анатомічно і функціонально зв’язаний з адено- і нейрогіпофізом. Тому виділяють дві функціональні системи: гіпоталамо-аденогіпофізарну і гіпоталамо-нейрогіпофізарну.

Діяльність гіпоталамо-аденогіпофізарної системи пов’язана з утворенням у гіпоталамусі гіпофізотропних гормонів (релізінг-гормонів), які належать до олігопептидів і продукуються ядрами середньої частини гіпоталамуса (головним чином, дорзомедіальним і вентромедіальним).

Релізінг-гормони потрапляють у кровогносне русло портальної системи гіпофіза і регулюють виділення горомонів аденогіпофізом.

У залежності від функціональних ефектів (активація або пригнічення функції аденогіпофизу) їх підрозділяють на дві групи: ліберини і статини.

До ліберинів (активаторів секреторної функції аденогіпофізу) відносяться: тіреоліберин, соматоліберин, кортіколіберин, гонадоліберини (люліберин і фолікулоліберин), пролактоліберин, меланоліберин.

Статинами, які пригнічують функцію аденогіпофіза, є соматостатин, пролактостатин, меланостатин.

У аденогіпофізі розрізняють скупчення ацидофільних, базофільних клітин і хромофобних клітин (клітини, які не фарбуються).

Скупчення ацидофільних клітин:

1) Соматотрофи (40-50%) - продукують соматотропний гормон (СТГ, соматотропін, гормон росту). Володіє: а) ростовою і б) метаболічною активністю.

Ростова активність пов’язана із дією СТГ на рецептори гепатоцитів, клітин ниркового епітелію, інші клітини органів, внаслідок чого вивільнюються тканинні інсуліноподібні фактори росту (ІФР) або соматомедіни: а) ІФР-1 (соматомедін С) і б) ІФР-2 (соматомедін А), які володіють наступними ефектами:

а) збільшують поглинання клітинами сполучної тканини сульфатів і їх включення до складу хондроітинсульфату, що викликає посилений ріст хрящів;

6) збільшують кількість мітозів і стимулюють клітинний поділ;

в) є гуморальними факторами, які приймають участь у розвитку гіпертрофії різних органів.

Метаболічна активність забезпечується цілим рядом відносно швидких метаболічних ефектів, не зв’язаних з утворенням соматомедінів. До них відносяться:

а) стимулюючий вплив на вуглеводний обмін (СТГ стимулює б-клітини острівців підшлункової залози і викликає збільшення продукції глюкагону). При тривалій дії великих доз СТГ розвивається інсулінорезистентність, що приводить, в кінцевому підсумку, до гіперглікемії;

б) активуючий вплив на жировий обмін (СТГ активує ліполіз жирової тканини, збільшує кількість вільних жирних кислот у крові, сприяє розвитку жирової інфільтрації печінки, викликає гіперпродукцію кетонових тіл);

в) вплив на білковий обмін (СТГ володіє анаболічною дією: збільшує транспорт амінокислот у клітини і активує біосинтез білків).

2) Лактотрофи (20%) - продукують пролактин, який стимулює ріст молочних залоз і секрецію молока.

Скупчення базофільних клітин:

3) Тіреотрофи (6%) - продукують тіреотропний гормон (ТТГ), який діє на щитовидну залозу, стимулюючи утворення і вивільнення тіреоїдних гормонів.

4) Гонадотрофи (3-4%) - продукують гнадотропні гормони (ГТГ), серед яких фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), який стимулює ріст фолікулів у яєчниках і утворення естрогенів, і лютеїнізуючий гормон (ЛГ), який стимулює утворення жовтого тіла в яєчниках та синтез прогестінів і андрогенів, а у чоловіків регулює сперматогенез і утворення тестостерону.

5) Кортиколіпотрофи (15-20%) - продукують:

а) -меланоцитостимулюючий гормон (-МСГ), який стимулює утворення пігменту (меланіну) пігментними клітинами базальнго шару епідермісу;

б) адренокортикотропний гормон (АКТГ, кортикотропін), який володіє активуючим впливом на кору наднирників (в основному на пучкову зону), що сприяє синтезу і секреції кортикостероїдних гормонів, головним чином глюкокортикоїдів;

в) -ліпотропін - забезпечує мобілізацію жиру із жирових депо;

г) -ендорфін, -ендорфін, -ендорфін - забезпечують анальгезуючу дію, покращують метаболізм головного мозку;

д) N-кінцевий глікопептид - забезпечує мітогенну дію на клітини клубочкової зони наднирників.

6) Хромофоби утворені хромофобними клітинами (не зрілі або виснажені клітини аденогіпофізу) - гормонів не продукують.

Порушення функції гіпоталамо-аденогіпофізарної системи.

Е т і о л о г і ч н і ф а к т о р и:

1) Патогенна дія факторів зовнішнього і внутрішнього середовища (негативні емоції, біль, психічні порушення і т. ін.).

2) Ушкодження відділів центральної нервової системи, які регулюють діяльність гіпоталамуса (вегетативних центрів кори великих півкуль головного мозку, структур лімбічної системи, ретикулярної формації).

3) Ушкодження гіпоталамусу.

4) Ушкодження аденогіпофізу.

Механізми виникнення дисфункції гіпоталамо-аденогіпофізарної системи:

1) Порушення центральної регуляції нейроендокринних зон гіпоталамуса. При збільшенні активуючих і зменшенні гальмівних впливів розвивається гіперфункція гіпоталамо-аденогіпофізарної системи і навпаки, зменшення активуючих і збільшення гальмівних впливів викликають гіпофункцію цієї системи.

2) Порушення утворення і виділення релізінг-гормонів клітинами гіпоталамусу. При збільшенні секреції ліберинів виникає гіперфункція гіпоталамо-аденогіпофізарної системи, а при зменшенні виділення ліберинів і збільшенні секреції статинів - гіпофункція.

3) Порушення синтезу і секреції гормонів аденогіпофізу. У залежності від спрямованості цих порушень можуть розвиватися ендокринна гіпер- або гіпофункція.

І. Гіпофункція аденогіпофізу носить назву гіпопітуітризм.

Розрізняють: 1) пангіпопітуітризм і 2) парціальний гіпопітуітризм.

1) Пангіпопітуітризм - зменшення утворення всіх гормонів аденогіпофізу. В експерименті моделюється видаленням гіпофіза (гіпофізектомією).

Відомі наступні клінічні форми пангіпопітуітризму:

а) гіпофізарна кахексія Сімондса;

б) післяпологовий некроз гіпофізу - синдром Шеєгана (або Шіхена);

в) хромофобна аденома гіпофізу - пухлина, яка росте із хромофобних клітин, здавлює і ушкоджує залозисті клітини аденогіпофізу.

Клінічні прояви пангіпопітуітризму (див. таблицю) пов’язані з дефіцитом гормонів аденогіпофізу і порушенням діяльності периферичних ендокринних залоз.

Дефіцит гормону аденогіпофізу | Синдроми, що розвиваються

СТГ | Відставання в рості (у дітей), раннє старіння, схильність до гіпоглікемії

ФСГ і ЛГ | Вторинний гіпогонадизм

ТТГ | Вторинний гіпотіреоз

АКТ | Вторинний гіпокортицизм

Пролактин | Порушення лактації після пологів

МСГ | Депігментація

2) Парціальний гіпопітуітризм - порушення утворення не всіх, а окремих гормонів аденогіпофізу. Описані наступні варіанти парціального гіпопітуітризму:

а) гіпофізарный нанізм (карликовість) - дефіцит СТГ;

б) вторинний гіпогонадизм (синдроми: Колмена, Медока, Паскуліані) - дефіцит ФСГ і ЛГ;

в) вторинний гіпотіреоз (кретинізм або мікседема) - дефіцит ТТГ;

г) вторинний гіпокортицизм (дефіцити гормонів кори наднирників) - дефіцит АКТГ.

ІІ. Гіперфункція аденогіпофізу носить назву гіперпітуітризм.

Основною причиною його розвитку є доброякісні пухлини - аденоми ендокринних клітин.

Р