Реферат

Патологія водно-електролітного обміну.

Водно-електролітний обмін – це сукупність процесів, які забезпечують поступлення води і електролітів (солей) в організм, розподіл їх у внутрішньому середовищі і виведення з організму. Порушення водно-електролітного обміну нерідко є причиною розладів життєвоважливих функцій людського організму.

В нормі вміст води в організмі дорослої людини складає 60%, при цьому секторальний розподіл води має наступний вигляд:

Внутрішньо-клітинний сектор | Міжклітинний

сектор | Внутрішньо-судинний сектор

? 40% | 15% | 5%

У новонароджених вода складає 75-80% від маси тіла і поступово зменшується з віком.

Внутрішній обмін води залежить від збалансованості між поступленням рідини в організм і її виділенням за один і той же час.

Добовий баланс води.

Поступлення Виділення

- пиття – 1300 мл - діурез – 1400 мл

- з їжею – 1000 мл - випаровування (шкіра, легені)– 1000 мл

- метаболічна вода – 200 мл - з каловими масами – 100 мл.

? 2,5 л ? 2,5 л

Отже, поступлення води = виділенню. Протягом доби у новонародженого обмінюється близько 50% позаклітинної води, у дорослих ? 15%.

Коли поступлення води в організм переважає над виділенням, розвивається позитивний водний баланс. Негативний водний баланс виникає, коли виділення води з організму перевищує її поступлення.

У воді розчинені електроліти: Na+, K+, Ca++, Mg++ (ммоль/л). |

Na+ | K+ | Ca++ | Mg++

ВКС | 10,0 | 160,0 | 1,0 | 13,0

МКС | 148,0 | 4,5 | 2,0 | 1,0

ВСС | 142,0 | 4,0 | 2,5 | 1,5

Із таблиці бачимо, що основним електролітом плазми і міжклітинної рідини є Na+, а внутрішньоклітинної рідини – K+ і Mg2+, що забезпечує осмотичний тиск всередині клітин. Найменше у клітині Са++, якщо він інтенсивно поступає і нагромаджується всередині клітини, вона піддається руйнуванню (кальцієвий некроз).

Регуляція водно-електролітного балансу забезпечується рядом гормонів.

Альдостерон – гормон кори наднирників, його утворення стимулюють ангіотензин ІІ і ІІІ при активації РААС. Основними ефектами альдостерону є: а) посилення реабсорбції Na+ в канальцях нирок; б) збільшення виділення К+ епітелієм канальців; в) збільшення секреції Н+ канальцями.

Антидіуретичний гормон (АДГ, аргінін-вазопресин): а) підвищує реабсорбцію води в дистальних канальцях нирок; б) звужує артеріоли і підвищує АТ.

Натрій уретичний гормон (НУГ, атріопептин) – продукується міоендокринними клітинами передсердь при збільшенні об’єму циркуляції крові: а) зменшує реабсорбцію Na+ в нирках, підсилює натрійурез; б) викликає розширення артеріол і падіння АТ.

Простагландинова система – ПГЕ2, який синтезується зірчастими клітинами мозкового шару нирок і проявляє Na-уретичний ефект.

Катехоламіни (А, НА) - через в-адренорецептори ЮГА нирок активують ренін-ангіотензинну систему, в зв‘язку з чим викликають: а) спазм артеріол периферичних тканин; б) зменшення потовиділення.

Порушення водно-електролітного балансу носить назву дисгідрія.

Види дисгідрії: 1) дегідратація (зневоднення, ексикоз), 2) гіпергідратація.

Дегідратація – зменшення об’єму позаклітинної рідини в організмі, коли втрата води переважає над поступленням і виникає негативний водний баланс. Це найбільш поширена і важка форма розладів водного балансу у дитячому віці.

В залежності від зміни електролітного обміну розрізняють наступні форми дегідратації: 1) ізоосмолярна, 2) гіпоосмолярна, 3) гіперосмолярна.

Ізоосмолярна дегідратація – це стан, який виникає у зв’язку із втратою води і Na+ в однаковій мірі, осмотичний тиск крові і позаклітинної рідини не змінюється.

В залежності від етіологічного фактора виділяють наступні форми форми такої дегідратації: а) шлункова форма – виникає у зв’язку з вираженою блювотою, коли втрачаються і вода, і електроліти; б) кишкова форма – при діареї; в) ниркова форма – втрата води і електролітів при ушкодженні нирок (нефроз, хронічна ниркова недостатність, гломерулонефрит, цукровий діабет, метаболічний ацидоз); г) шкірна форма – втрата рідини (плазми), у зв’язку із опіками або вираженим запальним процесом шкіри; д) гостра крововтрата - в перші години.

Зміни в організмі: а) гіповолемія – зменшення маси циркулюючої крові; б) гіпотензія – зниження АТ; в) підвищення в’язкості крові; г) адинамія – м’язова слабкість; д) зміни з боку нервової системи: швидка втомлюваність, апатія, спрага, потьмарення свідомості.

Гіпоосмолярна дегідратація – характеризується тим, що організм більше втрачає іонів натрію, ніж води, тому осмотичний тиск крові і міжклітинної рідини знижується.

Причини: 1) зменшення виділення мінералокортикоїдів при гіпофункцій наднирників; 2) неконтрольований прийом діуретинів (гіпотіазид, фуросемід, які разом з рідиною виводять і Na+); 3) посилене потовиділення (піт солоний, оскільки у ньому міститься велика кількість Na+), тому робітникам гарячих цехів дають пити підсолену воду.

Зміни в організмі. Відбувається переміщення рідини з міжклітинного простору у клітини. Особливо чутливі нервові клітини, тому виникає інтенсивний головний біль. Відчуття спраги відсутнє, оскільки нема збільшення концентрації Na+ у крові. Це дуже загрозливий стан, гіповолемія веде до падіння АТ, в подальшому наростає гіпоксія, порушується функція нирок, виникає ацидоз, інтоксикація і розвивається ангідремічний шок. У дорослих наступає смерть при втраті 1/3, а у дітей 1/5 об’єму позаклітинної рідини.

Гіперосмолярна дегідратація – стан, при якому організм переважно втрачає воду, що приводить до збільшення Na+ у крові і міжклітинній рідині. Осмотичний тиск крові і міжклітинної рідини зростає, рідина із клітини переміщується у позаклітинний простір, виникає зневоднення клітин.

Причини: 1) водне голодування; 2) гіпервентиляція легень; 3) поліурія (зокрема, збільшення добового діурезу при нецукровому діабеті, хронічній нирковій недостатності).

Прояви: а) ексикоз, зменшення води в клітинах, зменшення їх об’єму і порушення функцій; б) виражене відчуття спраги; в) згущення крові, гіпоксія, судоми, смерть.

Гіпергідратація – збільшення загального об’єму води в організмі.

Види:

Ізоосмолярна гіпергідратація – стан, при якому одночасно збільшується вміст води і Na+, тому осмотичний тиск крові не