NO діє цитостатично на клітини пухлин, бактерії, паразити, віруси, пригнічуючи активність багатьох ферментів, які приймають участь в синтезі білків і нуклеїнових кислот. Крім того, NO може з’єднуватися із О2-, утворюючи пероксинітрит, який дисоціюється на цитостатичні вільні радикали ОНяі NO-

Мікроорганізми, які загинули під впливом бактерицидних систем дальше підлягають перетравленню за допомогою лізосомальних ферментів. При цьому, фагосома, яка містить мікроорганізми, взаємодіє з лізосомою лейкоцитів, після чого вони зливаються. Лізосомальні ферменти переходять в фагосому і перетравлюють мікроорганізми.*

Існує цілий ряд порушень фагоцитозу, які класифікують на 3-и групи:

І) Порушення, зв’язані з особливостями об’єкта фагоцитозу.

ІІ) Порушення опсонізації.

ІІІ) Порушення, зв’язані з кількісними і якісними змінами самих фагоцитів.

? Перша група порушень обумовлюється:

1) Специфічними властивостями окремих мікроорганізмів. Так, збудники деяких інфекційних захворювань (мікобактерії туберкульозу, токсоплазми, бруцели, лістерії, збудник лепри, багато видів найпростіших), перебуваючи у фагосомі, виділяють речовини, які затрудняють або унеможливлюють злиття фагосоми з лізосомою, тобто формування фаголізосоми. Макрофаги при цьому перебувають у стані постійної активації, виділяють ферменти лізосом у навколишню тканину і цим самим підтримують вогнище хронічного запалення.

2) Фагоцити, поглинаючи кристали і пилові часточки неорганічних речовин (кварцу, азбесту, цементу, каоліну, кам’яного вугілля й ін.), не можуть їх ні переварити, ні утилізувати. При цьому відбувається ушкодження лізосом, кристали і пилові частки з загиблих макрофагів знову надходять у тканину, де їх поглинають нові макрофаги. І так усе повторюється спочатку. Постійна загибель макрофагів і виділення ними в тканину вмісту лізосом викликає хронічне запалення і склероз. За таким «сценарієм» розвиваються захворювання легень, відомі під назвою пневмоконіозів (силікоз, антракоз, асбестоз і ін.).

? Друга група порушень фагоцитозу обумовлюється:

1) Імунодефіцитом, який проявляється порушеннями утворення IgG.

2) Порушенням активації системи комплементу, що є причиною дефіциту СЗb.

3) Порушенням системи пропердину.

4) Дефіцитом фібронектину.

5) Видаленням селезінки, що призводить до дефіциту тафтсину.

? Третя група порушень включає:

1) Порушення рецепторів до хемотаксинів і опсонінів (спадково обумовлені зміни, блокада рецепторів імунними комплексами).

2) Порушення специфічного мембранного глікопротеїду (GP110), який за нормальних умов забезпечує адгезивність мембрани фагоцитів.

3) Порушення мікрофіламентів - синдром "ледачих лейкоцитів". Проявом такого порушення є нездатність актину до полімеризації, що проявляється порушеням міграції і процесу поглинання лейкоцитами об’єкта фагоцитозу (ендоцитоз).

4) Порушення структури мікротрубочок (синдром Чедіака-Хігаші) - характеризується появою у макрофагах гігантських лізосом, що проявляється порушеннями хемотаксису, утворення фаголізосом і секреторної дегрануляції (екзоцитозу).

5) Порушення бактерицидних систем лейкоцитів - включають наступні спадково обумовлені розлади: а) дефіцит НАДФН-оксидази (розвивається хвороба за назвою хронічний грануломатоз); б) дефіцит глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази, у результаті чого страждає пентозний цикл і генерація вільних радикалів; в) дефіцит мієлопероксидази, що проявляється порушеннями галогенізації мембран мікробних клітин.

6) Порушення лізосомальних ферментів, результатом чого є незавершений фагоцитоз.

7) Розлади енергозабезпечення фагоцитів, що супроводжується порушенням процесів, які відбуваються із затратами енергії: міграція, хемотаксис, ендо- і екзоцитоз.

ІІІ. Проліферація.

Вона включає в себе: 1) розмноження клітин, тобто власне - проліферацію; 2) синтез неклітинних компонентів сполучної тканини: колагену, еластину, ретикуліну, глікозаміногліканів, протеогліканів, глікопротеїнів. Ці процеси супроводжуються значним підсиленням анаболічних процесів.

В цілому активація проліферативних процесів, тобто розмноження клітин і синтез неклітинних компонентів сполучної тканини забезпечується:

1) Підвищеним синтезом БАР, які володіють антизапальним впливом, зокрема: а) інгібіторів гідролаз (протеаз, плазміну, комплементу); б) антиоксидантів (церулоплазміну, гаптоглобіну, пероксидази, СОД); в) поліамінів (путресцину, сперміну, кадаверину); г) гепарину, який пригнічує адгезію і агрегацію лімфоцитів, активність кинінів, біогенних амінів, факторів комплементу; д) глюкокортикоїдів.

2) Зменшенням концентрації в тканині кейлонів – речовин білкового походження які утворюються зрілими клітинами і є інгібіторами клітинного поділу. При пошкодженні і загибелі клітин в ділянці запалення концентрація кейлонів в тканині зменшується, відповідно ліквідовуються їх гальмівний вплив на малодиференційовані (камбіальні) клітини. Вони починають ділитися і їх поділ продовжується до того часу, поки концентрація кейлонів не збільшиться до рівня, характерного для нормальних умов.

3) Збільшенням концентрації в тканині стимуляторів проліферації – факторів росту. Фактори росту надходять в тканину із плазми крові або є продуктами клітин, які перебувають в ділянці запалення. До них відносять: а) фактор росту епідермісу (ФРЕ); б) фактор росту фібробластів (ФРФ); в) фактор росту нервів (ФРН); г) фактор росту тромбоцитного походження; д) фактор некрозу пухлин (ФНП); е) інсуліноподібні фактори росту (соматомедіни); є) лімфокіни (мітогенні фактори). Дія цих факторів здійснюється через активацію внутрішньоклітинних протеїнкіназ.

Ділянка запалення характеризується значними змінами метаболізму. Запалення завжди починається із підсилення обміну речовин. В гострому періоді запалення переважають процеси розпаду (катаболізму). Відбувається збільшення інтенсивності використання кисню і активація процесів гліколізу. Дихальний коефіціент, тобто відношення СО2 до О2, зменшується, що свідчить про незавершенність процесів окислення органічних речовин. Під дією лізосомальних гідролаз великі молекули органічних речовин розщеплюються на менші. Все це характеризується терміном “пожежа обміну”. Аналогія полягає не тільки в тому, що обмін речовин в ділянці запалення різко підвищується, але і у тому, що “пожежа” іде не до кінця, а завершується утворенням недоокислених продуктів. Таке явище супроводжується розвиваєтком місцевого ацидозу.

Розрізняють первинний та вторинний ацидоз.

Первинний ацидоз виникає в перші 30 хв. внаслідок деполімеризації основної інтерстиціальної речовини і звільнення карбоксильних та сульфатних груп. Вторинний ацидоз розвивається пізніше і обумовлений порушенням обміну речовин в ділянці запалення. До його виникнення мають відношення: а) накопичення молочної кислоти (активація гліколізу), б) вихід з пошкоджених клітин недоокислених продуктів циклу Кребса (три- та бікарбонових кислот), в) звільнення амінокислот в результаті гідролітичного розщеплення тригліцерідів, фосфоліпідів, білків, АТФ, г) зростання в тканинах іонів Н+ з розвитком гіперіонії, г)