Реферат

на тему:

«Етнологія здоров’я»

План

1. Характеристика вчення «етнологія здоров’я»

2.Система народних поглядів і знань у галузі медицини.

3. Народна ботаніка і зоологія.

4. «Хвороби» національної психіки.

1Характеристика вчення «етнологія здоров”я»

Представники різних галузей науки віддавна зверталися до народної медицини, що являє комплекс традиційних для різних народів методів лікування та застосування препаратів із трав, заговорів тощо. Проте лише нещодавно почав складатися власне науково – етнологічний підхід до цієї проблеми, спрямований передусім на дослідження специфіки етнічних уявлень певної спільноти про своє здоров”я. в останні роки етнологія поряд з такими суміжними науковими дисциплінами, як етнопсихологія, етномедицина, етноекологія суттєво просунулася в розкритті адаптивних можливостей різних етносів та вивченні впливу природного фактора на їхню життєдіяльність.

Це й визначає предметне поле етнології здоров”я, головне завдання якої полягає у типологізації загального й особливого в традиційній моделі культури народу українського народу та виявленні уявлень про неї на індивідуальному рівні. Однією з її центральних категорій є «інтенція здоров”я», під якою розуміють ціннісно – вольовий мотиваційний фактор, що визначає прагнення особи вилікуватись, бути здоровою. Другим наріжним поняттям етнології здоров”я є «колективне здоров”я», яке разом з інтенцією здоров”я дозволяє найбільшадекватно показати життєдіяльність людини через призму її адаптації до природного та суспільного середовищ як у традиційному, так і в індустріальному суспільствах.

Важливий зріз культури здоров”я відображає відношення між інтенцією здоров”я та природою. Українцям властива пасивно- адаптивна реакція на природне середовище, коли етіологія (грец.aitia-причина; вчення про хвороби) нездужання, страждання і хвороби шукається в нездалій, злій долі, яка дісталася чи була накликана на особу.

У традиційному суспільстві нездужання сприймалося як порушення нормальної життєдіяльності, тому хворого часто ізольовували і давали ліки, що не були звичайною їжею. Отже, процес лікування тут бачився у максимальному наближенні людини до природи, що проявлялося у комплексному використанні її життєдайних сил через застосування різних засобів фітотерапії та енергетичної сили Космосу. Таким чином, українці створили унікальну народну аптеку. Лише в Карпатському регіоні використовувалося понад три сотні лікарських рослин – трав, дерев, городніх і технічних культур. Не мають аналогів у світі і методи приготування фітотерапевтичних засобів (відвари, настої).

Адаптивні реакції інтенції здоров”я в традиційних суспільствах пов”язані з дещо суперечливими уявленнями про колективне здоров”я. З одного боку, архаїчна людина вважала, що перебуває в оточенні ворожого світу, яке порушує існуючий порядок, спричиняючи хаос. Але, з другого боку, вона існувала не тільки в опозиції до природи, скільки в гармонії з нею, бо, порівняно з сучасним соціумом, більшою мірою відчувала співпадання її ритмічності з біологічним і соціальним життям. За таких обставин серед українців, як і більшості народів світу, фактично відсутні чіткі критерії здоров”я, яке, зокрема, може асоціюватися з фізичною силою, огрядністю, довголіттям, працездатністю тощо. Але найбільш універсальною рисою є дітородні функції, за відсутності яких людина вважається хворою, а то й втрачала свій соціальний статус.

Постулат колективного здоров”я означає, що воно є первинним, а здоров”я індивіда – вторинним. У культурній традиції українців, як і серед багатьох інших етносів, існує уявлення, що їхнє суспільство наділене «загальним ресурсом здоров”я», необхідним для забезпечення його нормального функціонування, тому виникнення в колективному здоров’ї якоїсь «шпаринки» викликає загальне психологічне напруження. Про це свідчить той факт, що люди з фізичними чи розумовими вадами (вродженими чи набутими в процесі життєдіяльності) доживали у своєму племені (громаді) до похилого віку завдяки піклуванню здорових членів. Водночас до таких людей ставились з певною пересторогою, бо вважалося, що вони пов’яні з надприродною силою. Отже, як не парадоксально на перший погляд, феномен здоров”я, на відміну від феноменів хвороби та смерті. Не має цілісного й виразного етнічного знаково – символічного образу.

2.Система народних поглядiв i знань у галузi медицини.

Багаторiчний досвiд народу даэ змогу вiдпрацювати певну систему поглядiв, знань, традицiй, напртклад, як, де i колизбирали лiкарськi рослини, цiлюще зiлля, пiдсвiдомо враховуючи бiоритми природи. Склалася традицiя шукати зiлля там, куди «не доходить голос пiвня»- iншими словами, у вiддалених мiсцях в лiсi, тобто в екологiчно чистих мiсцях. Iснуэ повiр”я, що не кожен може заготовляти лiкарське зiлля. Деякi трави повинен розшукувати i збирати сам хворий. На Захiдному Полiссi цiлющi трави i зiлля могли збирати лише старшi жiнки.

Життэва практика населення України свiдчить про глибокi знання лiкувальних властивостей рiзних дерев, квiтiв, трав,кущiв i т.д. Уже в часи Київської Русi було чимало людей, добре обiзнаних з рiзноманiтними способами i методами лiкування,- знахарi, ведуни, лечцi та iншi.

Головним способом лiкування в народнiй медицинi українцiв були рослини. Крiм таких дико ростучих, як горицвiт, кропива, валерiана, подорожник, конвалiя, молочай, звiробiй, кiнський щавель, полин, м”ята та iнших, широко використовуються культурнi городнi рослини: часник, цибуля, редька, картопля, горох, мак, кавун, диня, рiзнi ягоди i т.д.

Ромашка Конвалія Молочай Звіробій

Застосовувались i отруйнi рослини: черемиця, дурман, блекота, а також частини рiзних дерев, якi мають цiлющi властивостi (береза, липа, сосна, дуб, черемха). Використовували лiки тваринного i мiнерального походження (сало домашнiх тварин, а також борсукiв, iндикiв, рiзнi мiнерали- «синiй камiнь», янтар та iн.). Здавна було вiдоме лiкування ваннами, массажем, окурюванням, припарюванням, вигрiванням нагрiтим зерном. Народна медицина знаэ благотворний вплив харчування, голодування, чистої води, повiтр”я i т.д. Наука пiдтвердила дiэвiсть лiкувальних можливостей сокiв кислих ягiд, свiжого листя капусти, гарячих настоїв липового i бузинового