Продуманною i рацiональною булла народна гiгiэна. Особливу увагу звертали на винищення паразитiв. Освяченi вiками народнi звичаї свiдчать про ефективну профiлактичну основу цiэї боротьби, яка полягала в дотриманнi постiйної чистоти,в традицiйнiй охайностi. Навiть у народних пiснях, Казках i переказах постiйно згадуэться важливiсть i необхiднiсть чистоти й акуратностi в побутi.

У народi рацiонально пiдходили до харчування. «їсти- не об”їдайся, п”эш- не обпивайся», «Ласа їда – животу бiда» - такi народнi настанови. Сьогоднi незаперечно доказано велику користь постiв, певної вибiрковостi у споживаннi окремих продуктiв тваринного i рослинного походження.

Багатовiковий досвiд народу акумулювався i в такiй галузi народних знань, як знахарство. Тут тiсно переплелися рацiональнi елементи, дiї i залишки язичництва, магiї. В однiй з легенд нижньої Надднiпрянщини розповiдаэться про те, що iснуэ розрив-трава, яка маэ велику чарiвну силу. Нелегко знайти цю рослину, бо треба побачити, де черепаха покладе яйця, а коли вона вiдiйде, огородити мiсце так, щоб черепаха не змогла до них добратися. Тодi черепаха й принесе листок розрив-трави, яким торкнеться огорожi й розвалить її. Треба пильно стежити, куди впаде листок, а тодi схопити його i, не оглядаючись, йти додому. Хто володiэ цiэю чарiвною травою, той нiчого i нiкого не боїться. Йому відкриються нахитрiшi замки i запори, як павутина розiрвуться тяжкi окови i найсмиреннiшим стануть неприборканi дикi звірі.

На Гуцульщинi й Бойкiвщинi посередниками мiж реальним життям i свiтом таэмниць та чарiв, мiж людьми i темними силами були «непростi» «землэни». Цi незвичайнi люди могли чинити добро i зло, допомагати й закликати бiду. В народнiй уявi тi, що кориснi людям, були зв”язанi з «божою силою», iншi ж брали силу вiд диявола , нечистого i т.д.

До творцiв добра вiдносили знахарiв, промовникiв i промовниць, баїльниць, чаклунiв i чаклунок. Знахарi на Українi лiкувили людей i тварин зiллям. На Гуцульщинi були широко розповсюдженi вiрування в градiвникiв-людей, котрi вiдвертали град.

Небезпечними вважалися упирi, вiдьми, вовкулаки, утопленники, лiсовики. Останнi, за легендою, виходили з людини, яка сама собi заподiэ смерть.

На Українi побутуэ прадавня, дохристиянська традицiя збирання цiлющого зiлля у чiтко визначений час. Як правило, збiр лiкувальних рослин приходив до свята Iвана Купала. I квiти, i трави, зiбранi до цього часу, у народному розумiннi Мали особливу цiлющу властивiсть або й магiчну силу.

В українцiв, як i у багатьох iнших народiв, iснуэ повiр”я про чарiвний свiт папоротi, який можна побачити лише за певних умов. А тому, хто зiрвав цей цвiт, будуть пiдвладнi чари й усi таэмнi сили. Цi традицiї збереглися в багатьох мiсцях до наших днiв. У схiдних районах Бойкiвщини зiрванi на Iвана Купала трави й рослини називають iваниками i надiляють їх не тiльки цiлющими властивостями, а й здатнiстю передавари силу зiллю, яке заготовлялося в iнший час. Iваники зберiгають упродовж року, до наступного збору на Iвана Купала. Це зiлля додають до iнших лiкувальних рослин.

В обрядах, пов”язаних зi збором трав, проглядають елементи язичництва. На Волинi, зриваючи для лiкiв бузину, пiд кущ клали шматок хлiба й дрiбку солi. Копаючи для лiкуваня ревматизму рослину (до речi, отруйну) надрагулi (белладонну), закарпатцi дотримувались подiбного обряду. Пiд перший викопаний корiнь ставили хлiб-сiль, щоб не «банувала» (тужила) земля. «Не бануй землице, що тя оголила, ми на тя, землице, хлiба положили», - приговорювали збирачi, приносячи таку своэрiдну жертву матерi-землi.

В Київськiй, Полтавськiй, Харкiвськiй, Житомирськiй, частково Чернiвецькiй i Сумськiй областях цiлюще зiлля збирають на Симона Зилота (10 травня) , який э покровителем рослин i надаэ їм лiкувальних властивостей. Збираючи вранцi у лiсi зiлля, на Київщинi промовляли: «Дiва Марiя ходила по святiй горi, зiллячко копала, Симона Зилота поминала,- стань, допоможи нам».

На Полтавщинi збiр проводили тiльки до заходу сонця, при цьому роздягалися, бо, нарвавши зiлля одягненими, позавляли це зiлля властивостi помагати вiд усякої хвороби.

Залишки елементiв очищення водою, жертвування хлiба спостерiгалися на Звенигородщинi. Був поширений i звичай збирати цiлюще зiлля до свята Маковея. На Захiдному Подiллi на Iвана Купала зривали звiробiй, лопух, полин, чорнобиль. Багато iнших трав заготовляли у переддень свята Матерi Божої зiльної, а в деяких мiсцевостях- на Спаса, русалчин тиждень, перед Трiйцею, найчастiше- у п”ятницю.

Звичайно, збiр зiлля у певнi днi маэ пiдстави. Вважаэться, що рослини переважно надiленi цiлющими властивостями у найактивнiший вегетацiйний перiод, коли вони iнтенсивно ростуть i квiтують. Деякi вченi вважають, що збирати рослини слiд вночi, при свiтлi мiсяця, коли вони вбирають бiльше вологи й корисних речовин з грунту i позбуваються непотрiбних накопичень за день.

Наука довела рацiональнiсть багатьох народних знань, якi утвердилися у звичаях шляхом довготривалих пошукiв. Широко розповсюджене культивування лiкарських рослин: любистку, рути, нагiдкiв бiля осель. Запаси лiкарського зiлля Були майже в кожнiй хатi. У селах iснувала категорiя людей, котрi постiйно займалися лiкуванням домашнiми засобами, цiлющим зiллям i т.д. Сьогоднi народна медицина завойовуэ все бiльший авторитет, чимало професiйних медикiв вдаються до секретiв народних лiкарiв.

Народна уява часто вiдносила тих, хто вмiв надавати допомогу хворим, до непростих людей. Майже в кожному селi Були люди, якi вмiли вправляти вивихи, давати раду при переломах, а баби-повитухи – приймати роди.

Знахарське ремесло часто передавалося у спадщину. Здатнiстю зцiляти деякi недуги в народi надiляли наймолодшу дитину, «мiзина», надприроднi властивостi приписували першiй дитинi – первiстку.

Деякi захворювання в народнiй медицинi знаходили