Крiм лiкарських рослин у народнiй медицинi широко застосовуються ягоди (калина, малина), овочi, зерновi i технiчнi культури (свiже листя капусти, листя буряка, хрону, сира картопля), гриби, свiже й кислее молоко, а також жири, сметана. Найпопулярнiшим був борсучий жир, ним гоїли рани, його пили при запаленнi легень. Пiсок i сiль – хорошi фiзiотерапавтичнi засоби, з них роблять гарячi компреси при простудних захворюваннях. Сiль застосовували при опiках i пухлинах. Водний розчин солi використовувався для полоскання горла. Вiдомi лiкувальнi властивостi бурштину. Вiн використовуэться для лiкування зобу. Хворим рекомендуэться носити на шиї бурштинове намисто.

Певне значення у народнiй медицинi маэ рацiональне харчування. Деколи до страв додавали лiкарськi рослини. Так, гуцули при захворюваннi шлунка додавали в кулiш висушенi квiти арнiки.

Українська народна медицина – невичерпне джерело знань, якi складалися впродовж усiэї iсторiї народу у боротьбi за виживання, в процесi повсякденного життя i господарської дiяльностi. Пiзнання рослинного i тваринного свiту, потреба в його розумiннi – одна з перших умов iснування людини i в кiнцевому результатi розвитку цiлого етносу.

За даними сучасної науки, на територiї України э близько 20 тис. видiв тварин i понад 4 тис. видiв рослин. Звичайно, нааметист, березню – аквамарин i т.д. Методику лiкування розробила гемотерапевт О.В.Свiтко.

Перед сучасною наукою э чимало завдань. Одне з них – розгадати традицiйнi поняття i розкрити справжню вартiсть народних знань.

3.Народна ботаніка і зоологія

З народною медициною тісно зв”язані народна ботаніка і зоологія. Широке застосування трав, коріння, різних відварів для виходжування тварин має давні традиції. В давнину лікування тварин часто супроводжувалося магічними діями, примовлянням. Ця галузь має чималий досвід, який акумулює певні елементи магії, ворожіння, оригінальні національні знання.

Користування рослинами і тваринами для здобуття засобів існування, потреб народної медицини і ветеринарії, а також виготовлення предметів побуту зумовлювало контакти людей з хижими звірами, шкідливими комахами, отруйними зміями й рослинами. Пошук належних засобів протистояння, боротьба за усунення небезпеки і збереження здоров”я був повсякденною потребою. А це, в свою чергу, вимагало пильної уваги до розвитку знань з ботаніки і зоології.

Найважливішими з погляду народного життя є дерева, з них зводиться житло, заготовляються дрова і виготовляються найрізноманітніші предмети повсякденного вжитку.

На Україні перше місце посів дуб, деревина якого давала прекрасні будівельні матеріали, а кора використовується для дублення шкір, жолуді – для відгодівлі свиней, виготовленя кави та чорнила. У давнину дубу поклонялися. Відгомін таких язичницьких обрядів зберігся в деяких дійствах сьогоднішніх Зелених свят.

Великою популярністю в народі користується явір. Він став задушевним образом кохання або шанованих чоловіків у народній творчості, українській поезії. Повсюди на Україні шанують березу. Березові бруньки і листя використовуються в народній медицині і косметиці, її кора допомагає виготовляти жовту натуральну фарбу, обробляти шкіру. В народній творчості береза - уособлення краси, прекрасний поетичний образ дівчини чи жінки.

Широко в господарській діяльності на Україні використовується верба і лоза, з хвойних дерев – сосна, ялина, смерека. Молоді соснові пагони як лікувальний засіб відомі у народній медицині, а горішки сосни вживаються в їжу. Як дубильний матеріал використовується кора ялини.

Дуби Жолуді

4.«Хвороби» нацiональної психiки

Д.Сiкейрос писав: «Нацiональне минуле служить нам нiби для перевiрки того, хто ми э, i для того, щоб знати, чим ми станемо в майбутньому… Треба вдивитися на себе в дзеркало iсторiї нацiї для того, щоб вивчити себе в цьому дзеркалi, щоб iти далi вiдповiдно до реальностi нашого часу, i весь час дивлячись уперед» (Творчество – 1958 - №8 –С.14).

За нормальних умов iсторичного розвитку, коли народ не пiддаэться нiяким нацiональним утискам, його психiка врiвноважена, дiї спокiйнi, впевненi, нацiональна гордiсть проявляэться як щось природне для всiэї нацiї.

На жаль, Україна довгий час була позбавлена природного культурно – нацiонального розвитку. Iсторична розiрванiсть територiї мiж кiлькома панiвними державами спричинилася до прояву в українському характерi двох патологiчних явищ: атрофiї та гпертрофiї нацiональної психiки.

Тож подивимось, яких «хвороб» слiд позбутися українському етносу, щоб стати самим собою в свої державi.

1. Людина без нацiональних запитiв i прагнень – вражена «хворобою» атрофованого нацiонального почуття.

Атрофiя нацiональної психiки (вiд гр.atrofia – втрата якого-небудь чуття чи властивостi, дослiвно «голодування, в”янення») – послаблення, притуплення почуття належностi до свого етносу або вiдсутнiсть нацiонального свiтосприйняття.

Нашi «старшi брати» умiло виправдовували свою шовiнiстичну полiтику саме наявнiстю великої кiлькостi таких людей серед українцiв. Звiдси й мiщанськi аргументи: «вы же сами ведете своих детей в русскую школу», i удавна байдужiсть до мовної проблеми: «говорите на своем украинском, кто вам запрещает?»

Причини атрофiї нацiональної психiки загальновiдомi:

А) антиукраїнська полiтика Московської держави впродовж кiлькох столiть;

Б) обмеження i переслiдування нацiональної культури в українському середовищi своїми ж запроданцями;

В) притлумлення нацiональної свiдомостi та зосередження її на класових чи професiйних iнтересах;

Г) зростання мiського населення за рахунок сiльських жителiв i нiвеляцiя їхнiх рис (коли своя психiка втрачена, а нова не набута) та iн.

Отже, втрата свого нацiонального образу призводить до дезорганiзацiї всiэї психiки. Тодi людинi байдужа i