Ураження серця при ревматизмі є провідним синдромом. Ревматичний процес може уражати ендокард, міокард і перикард, але найчастіше розвивається за типом ендоміокардиту. Клінічні прояви часто залежать від того, в якому шарі серця локалізується запальний процес.

Оскільки на практиці нерідко важко виділити симптоми, властиві ревматичному міокардиту або ендокардиту, використовують термін “ревмокардит”, під яким розуміють одночасне ураження ревматичним процесом міо- та ендокарда, що частіше спостерігається за першої атаки ревматизму в перші її тижні. Міокардит – обов’язковий компонент ревмокардиту. Приблизно у 2/3 хворих він поєднується з ураженням ендокарда.

Розрізняють первинний ревмокардит, який відображає початкові прояви ревматизму, і поворотний, що виникає у разі рецидиву ревматичного процесу, частіше на тлі ураження клапанного апарату серця.

Діагностичні критерії ревмокардиту: 1) біль або неприємні відчуття в ділянці серця; 2) задишка; 3) серцебиття; 4) тахікардія; 5) ослаблення I тону на верхівці серця; 6) шум на верхівці серця (систолічний і діастолічний); 7) симптоми перикардиту; 8) збільшення розмірів серця; 9) подовження інтервалу P-Q, екстрасистолія, вузловий ритм; 10) симптоми недостатності кровообігу; 11) зниження або втрата працездатності.

За наявності у хворого 7 з 11 критеріїв діагноз ревмокардиту вважається вірогідним. Біль у ділянці серця частіше носить колючий або ниючий характер. Для ревматичного кардиту типова тривала тахікардія. Пульс лабільний, особливо після навантаження. Із загальнопатологічних симптомів характерні підвищена пітливість, субфебрильна температура тіла увечері.

Об’єктивними ознаками ревмокардиту є ослаблення I тону на верхівці серця, зміщення лівої межі відносної тупості серця за рахунок збільшення лівого шлуночка. На 2-3 тижні захворювання часто виникає непостійний систолічний шум з низьким тембром, що краще вислуховується в положенні лежачи над ділянкою верхівки серця і в точці Боткіна-Ерба.

При дифузному міокардиті із значним розширенням порожнин серця може вислуховуватися мезодіастолічний або протодіастолічний шум. Це пов’язане з розвитком відносного мітрального стенозу через різко виражене розширення лівого шлуночка за підвищеного серцевого викиду.

Дифузний міокардит спостерігається рідко. Частіше буває вогнищевий, який характеризується легшим перебігом і менш вираженими суб’єктивними ознаками (неприємні відчуття в ділянці серця, перебої в його роботі). Це нерідко призводить до помилкової діагностики кардіосклерозу, тонзилогенної кардіоміопатії.

Ревматичний ендокардит діагностувати в перші тижні захворювання складно, оскільки в клінічній картині переважають симптоми міокардиту. Він втягує в патологічний процес клапанний апарат серця і призводить до розвитку вади серця. Клапанна вада серця (особливо часто буває мітральна) розглядається як ускладнення ендокардиту.

За латентного перебігу ревмокардиту вади розвиваються частіше, ніж за гострого (відповідно 22 і 15%). Це пояснюється важкістю стану та своєчасністю виявлення хвороби та її лікування.

При ревматизмі клапан аорти уражається в 2-3 рази рідше, ніж мітральний. Ще рідше уражається трикуспідальний клапан і дуже рідко – клапан легеневої артерії.

Клінічна діагностика ендокардиту грунтується на еволюції систолічного шуму, який вислуховується над ділянкою верхівки. Короткий і м’який, то слабкий то сильніший на початку захворювання, шум стає постійним і грубим. У ранній стадії ревматичного вальвуліту може виникати слабкий, непостійний діастолічний шум, що можна пояснити набряканням стулок клапанів.

Ревматичний перикардит, як правило, поєднується з ревматичним міо- і ендокардитом (панкардит), розвивається у разі тяжкого перебігу ревматичного процесу. Розрізняють сухий (фібринозний) і ексудативний (серозно-фібринозний) перикардит. При сухому перикардиті хворі скаржаться на постійний тупий біль у ділянці серця.

Підчас об’єктивного дослідження виявляють шум тертя перикарда біля основи серця, зліва від грудини, в другому-третьому міжребер’ї. Грубе систоло-діастолічне тертя можна визначити пальпаторно. З появою ексудату тертя перикарда зникає, межі серця розширюються, перкуторно визначається тупість. Тони серця слабо прослуховуються, посилюється задишка, випинаються шийні вени, з’являється ціаноз (ознаки правошлуночкової недостатності), збільшується печінка, підвищується венозний тиск. Рентгенологічно визначається збільшення тіні серця, яка має вигляд трикутника, млява пульсація серця. На ЕКГ у перший тиждень захворювання сегмент S-T зміщений угору від ізоелектричної лінії, зубець Т збільшений у стандартних і грудних відведеннях. Нерідко спостерігається “коронарний” зубець Т. За значного нагромадження рідини в перикарді може різко знизитись вольтаж зубців на ЕКГ.

Ураження судин проявляється васкулітом, зумовленим підвищенням судинної проникності і відкладанням імунних комплексів у стінках капілярів та артеріол. Важливе значення для клініки має ревматичний васкуліт судин міокарда. В такому разі розвивається коронарит, що супроводжується болем у ділянці серця (за типом стенокардитичного). Капіляри за активного ревматичного процесу уражаються практично завжди, що проявляється шкірними крововиливами, протеїнурією, позитивними симптомами “джгута”, “щипка”.

При гострому суглобовому ревматизмі спостерігається сильний біль, як правило, у великих суглобах, який може спричинити нерухомість. Він носить мігруючий характер, ураження симетричні. Суглоби опухають, шкіра над ним гіперемійована, гаряча на дотик, рухи в суглобах різко обмежені через біль. У процес втягуються периартикулярні тканини, у порожнинах суглобів накопичується ексудат. При ревматичному поліартриті запальний процес повністю ліквідується протягом 2-3 діб після призначення саліцилатів.

Ураження м’язів спостерігається дуже рідко. Ревматичний міозит проявляється сильним болем і слабкістю у відповідних групах м’язів.

На шкірі з’являються кільцеподібна і вузлова еритема, ревматичні вузлики, точкові крововиливи та ін. Для ревматизму патогномонічними вважаються: кільцеподібна еритема і ревматичні вузлики. Кільцеподібна еритема проявляється блідо-рожево-червоними або синюшно-сірими плямами, переважно на шкірі внутрішніх поверхонь рук, ніг, шиї, тулуба. Підчас натискування на уражену ділянку шкіри плями зникають, потім знову з’являються. Вони не сверблять, не болять.

Ураження легень проявляється пневмонією або плевритом. Ревматична пневмонія за клінічною картиною відрізняється від банальної тим, що добре піддається лікуванню саліцилатами і резистентна до антибіотиків. Ревматичний плеврит стоїть на другому місці після туберкульозного і виникає, як правило, на тлі ревматичної атаки або відразу після ангіни. До клінічних особливостей ревматичного