Зв’язок з інфекційним вогнищем | Часто виражений | Часто виражений | Не характерний

Стрептококові антитіла | Можуть бути підвищеними у частини хворих | Значно підвищені в активній фазі | В нормі

Діагноз ревматоїдного артриту вимагає диференціювання його з інфекційними артропатіями. Серед них найбільш часто зустрічаються туберкульозний, гонорейний та бруцельозний артрити, а також хвороба Рейтера.

Туберкульозні артрити є у двох формах – інфекційно-алергічній, описаній Понсе, і метастатичній.

Туберкульозні інфекційно-алергічні артрити характеризуються симетричним або ж асиметричним ураженням дрібних суглобів по типу “хронічного суглобового ревматизму”. Інфекційно-алергічний артрит туберкульозної етіології зазвичай протікає підгостро або хронічно. За характером і динамікою перебігу ураження суглобів важко відрізнити від змін при ревматоїдному артриті. Важливо, що у деяких випадках запалення може бути локалізоване лише в одному суглобі, що

значно затруднює диференційний діагноз. При цьому виявити первинну локалізацію туберкульозу дуже важко, допускається позалегенева локалізація туберкульозного вогнища (лімфатичні вузли, селезінка, мигдалини, сечостатеві органи).

Метастатичні туберкульозні артрити зазвичай є моноартикулярними. Частіше це стосується туберкульозу кульшового суглоба. Діагноз ставиться на підставі старанно зібраного анамнезу і детального обстеження хворого. Можливе й поєднання обох цих захворювань. Саме тому у всіх випадках, де припускається роль туберкульозу в етіології суглобових захворювань, правильним є застосування протитуберкульозних засобів на фоні протиревматичної терапії.

Гонорейний артрит. Зустрічається рідко. Можливі дві форми захворювання – інфекційно-алергічна і метастатична. Для метастатичних гонорейних артритів характерна картина важкого ексудативного запального процесу із залученням навколосуглобових тканин, нестерпним болем і раннім розвитком анкілозів. Частіше уражаються великі суглоби нижніх кінцівок, рідше – верхніх. У чоловіків частіше зустрічається запалення колінного суглоба, у жінок – променево-зап’ясткового і ліктьового суглобів. Постановка діагнозу не викликає труднощів, якщо суглобова реакція розвивається одразу з гонореєю. Важче у тих випадках, коли гонорея є хронічною. Про гонорейний артрит слід думати, якщо суглоб різко болючий. Навколосуглобовий набряк сильно виражений, рано розвивається остеопороз і спостерігається схильність до анкілозу. В диференційній діагностиці допомагають серологічні реакції на гонорейну інфекцію. Разом з тим, їй не надають особливо значення, якщо артрит розвинувся через 10-15 років після перенесеної гонореї З іншого боку, позитивна серологічна реакція завжди виправдовує призначення специфічного антигонорейного лікування .

Бруцельозні артрити. Перебігають зазвичай підгостро або хронічно. Іноді артрит є єдиним симптомом бруцельозу. За характером і перебігом вони нагадують підгострі форми ревматоїдного артриту із залученням великих суглобів. Симетричність ураження здебільшого відсутня. Часто зустрічаються зміни з боку хребта і крижово-клубових суглобів.

Хворіють частіше сільськогосподарські працівники (ветеринарні лікарі, зоотехніки, доярки). Діагноз підтверджують бактеріологічними і серологічними дослідженнями або шкірними алергічними пробами. Рентгенологічно зміни нагадують туберкульозний сакрококсит і спондиліт, однак без великих вогнищ руйнування та із значними реактивними ущільненнями хребців і розвитком остеофітів. Лікують основне захворювання – бруцельоз.

Синдром Рейтера відноситься до реактивних артропатій (рубрика – інфекційні артропатії) і характеризується клінічною тріадою: артритом, уретритом та кон’юнктивітом. Доведено, що причиною даного захворювання є хламідії (а не збудники дизентерії чи гонореї, як вважалось раніше). Зазвичай уражаються великі суглоби (колінні, гомілково-ступеневі, ліктьові, крижово-клубові). Іноді в процес залучаються і дрібні суглоби. Відсутня симетричність уражень. У частини хворих спостерігається різкий біль у суглобах. Рентгенологічно знаходять потовщення окістя та остеопороз. З боку очей має місце ірит, іридоцикліт, епісклерит, точковий кератит. З боку сечостатевої системи у чоловіків виявляють простатит (інколи з нагноєнням і проривом), цистит, баланіт, уретрит, у жінок – уретрит, цистит, цервіцит. Хворих турбує також нездужання, підвищення температури тіла (ремітуючого типу). В крові знаходять прискорену ШОЕ, лейкоцитоз з мононуклеозом, еозинофілію, збільшення б-, в-, г-глобулінів. Іноді є ознаки стоматиту, гінгівіту, кератодермії, дизентерії, а у деяких – виявляють збільшення селезінки, лімфаденопатію, плеврит, перикардит.

В лікуванні синдрому Рейтера найкращі результати одержані при застосуванні тетрациклінів, макролідів, фторхінолонів в комплексі з НПЗС (у важких випадках (кардит, ірит, гарячка, схуднення, лабораторні показники високої активності процесу) ГКС) та базовими препаратами (метотрексат).

Лікування. Основними принципами лікування хворих на ревматоїдний артрит є наступні: 1) протизапальна терапія; 2) імунокорекція; 3) місцеве лікування; 4) непряма лімфотропна терапія; 5) екстракорпоральні методи лікування; 6) санаторно-курортне лікування.

Основними напрямками протизапальної терапії ревматоїдного артриту є наступні:

- гальмування синтезу або вивільнення прозапальних цитокінів – інтерлейкінів IL-1, IL-6, IL-8, фактора некрозу пухлин – альфа (TNF-б), сироваткових протеїнкіназ, медіаторів запалення типу гістаміну, серотоніну, прозапальних простагландинів, О, NO;

- стабілізація лізосомних мембран з метою попередження виходу з клітин лізосомальних гідролаз, здатних пошкоджувати клітини і тканини;

- гальмування продукції макроергічних сполук, особливо АТФ, в процесах окисного і гліколітичного фосфорилювання (запалення дуже чутливе до нестачі енергії, тому зменшення вироблення АТФ сприяє інгібуванню запального процесу);

- зменшення проникності капілярів, що сприяє зниженню ексудації і обмеженню запального інфільтрату;

- модифікація субстрату запалення, тобто деяка зміна структури тканинних компонентів в напрямку попередження їх взаємодії з медіаторами запалення, цитокінами, TNF-б;

- призупинення проліферативної фази запалення, тобто прогресування продуктивних процесів (утворення контрактур, анкілозів тощо);

- стимуляція природних протизапальних механізмів саногенезу, скерованих на протидію імунним, апоптозним та неімунним факторам патогенезу ревматоїдного артриту.

Складовими частинами протизапальної фармакотерапії в широкому розумінні слова є наступні:

1. Актуальна, або власне протизапальна (антифлогістична) терапія:

1.1. Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ).

1.2. Глюкокортикостероїди.

2. Базова терапія.

3. Блокатори Н1-рецепторів гістаміну.

4. Системна ензимотерапія.

Антифлогістична терапія. Під антифлогістичною терапією розуміють неспецифічну протизапальну терапію, яка знімає синдром гострого запалення, але не впливає на перебіг захворювання. Антифлогістична терапія проводиться з використанням нестероїдних протизапальних засобів і глюкокортикостероїдів.

За хімічною структурою нестероїдні протизапальні засоби поділяють на наступні групи:

І. Похідні кислот.

1. Арилкарбонові кислоти:

·