дифлунізал, магнію саліцилат, натрій саліциловокислий.
·
Антранілові кислоти (фенамати) – флуфенамінова, мефенамінова, меклофенамінова, глафенін.
·
Амінобензойні кислоти – фенацетин, парацетамол.
2. Арилалканові кислоти:
·
арилоцтові кислоти – диклофенак натрію (ортофен, вольтарен), алклофенак, фенклофенак, фентиазак.
·
арилпропіонові кислоти – ібупрофен (бруфен, мотрин), кетопрофен, фенбуфен, напроксен, сургам.
·
гетероарилоцтові кислоти – толметин, зомепірак.
·
похідні індолу – індометацин (метиндол, індоцид), суліндак.
3. Енолові кислоти
·
Піразолони – бутадіон (фенілбутазон), аналгін (метамізол), фепразон, фенопіразон; амідопірин.
·
Оксиками – піроксикам (фелден), ізоксикам (пацил), мелоксикам (моваліс).
ІІ. Препарати іншої хімічної будови:
·
Сульфонаніліди – німесулід (месулід, німесил).
ІІІ. Комбіновані препарати:
·
Артротек (диклофенак + мізопростол), напратек (напроксен + мізопростол).
Механізм дії нестероїдних протизапальних засобів зводиться до блокади синтезу циклооксигенези (ЦОГ) – ключового біфункціонального ферменту, що бере участь в метаболізмі арахідонової кислоти, утворенні прозапальних і протизапальних простагландинів. Тепер розрізняють дві ізоформи ЦОГ. Перша з них (ЦОГ-1) є структурним ферментом, що приймає участь у синтезі простагландинів (PGE2, PGI2), які регулюють нормальні фізіологічні функції різних органів і систем, зокрема шлунка, нирок, ендотеліоцитів, тромбоцитів. В той же час, активація ЦОГ-2 призводить до посиленого синтезу профлогістичних (прозапальних) простагландинів. Саме цей механізм і активується при ревматоїд-ному артриті.
Новітні дослідження доводять, що більшість нестероїдних протизапальних засобів у більшій мірі пригнічують активність ЦОГ-1, ніж ЦОГ-2. Ось чому при тривалому призначенні інгібіторів ЦОГ-1 так часто виникають гастропатії, нефропатії, артеріальна гіпертензія, дестабілізація ішемічної хвороби серця. Упродовж останніх років синтезовано ряд селективних інгібіторів ЦОГ-2, які поряд з досить вираженим клінічним ефектом володіють значно меншою пошкоджу вальною дією щодо шлунка, нирок, судин, згортальної системи крові. Серед таких препаратів чільне місце посідають німесулід (месулід), мелоксікам (моваліс), етодолак. Месулід призначають по 100мг, а моваліс – по 7,5мг 1-2 рази на день всередину. Тривалість курсу лікування визначається за динамікою клінічних та лабораторних критеріїв активності ревматоїдного процесу.
Слід також пам’ятати, що простагландиновий механізм дії нестероїдних протизапальних засобів не є єдиним. Доведено, наприклад, що саліцилати (у високих дозах) пригнічують активність інтерлейкіну IL-1, посилюють проліферативну активність Т-лімфоцитів, інгібують хемотаксис та агрегацію нейтрофілів. Щойно встановлено, що нестероїдні протизапальні засоби пригнічують активність фактора транскрипції NF-kB у Т-лімфоцитах.
З неселективних інгібіторів ЦОГ, тобто переважно ЦОГ-1, найбільш часто використовують диклофенак натрію, ібупрофен, піроксикам, артротек.
Диклофенак натрія (ортофен, вольтарен, новодифенак, реводина, фелоран, диклак) – один з найкращих протизапальних засобів з мінімальними небажаними ефектами. Крім протизапальних, володіє також анальгетичними властивостями. На початку лікування застосовують у вигляді внутрішньом’язевих ін’єкцій по 3-6мл (75-150мг), які вводять глибоко у верхній зовнішній квадрант сідниці. Біль зменшується упродовж години після ін’єкції. Водночас хворий приймає по 100мг/добу таблетованого препарату. Через 10-12 днів ін’єкції припиняють, а прийом всередину продовжують 6-8 тижнів в добовій дозі 75-100мг (диклофенак-натрій-ретард). При необхідності в період підтримуючого лікування додатково призначають на ніч 1 свічку диклофенаку.
Посилити терапевтичний ефект диклофенаку можна, застосовуючи 1% вольтарен-гель шляхом нанесення його на шкіру болючих суглобів. Диклофенак натрію успішно комбінується з препаратами базової терапії.
Ібупрофен (бруфен, долгіт, мотрин). Відзначається доброю переносимістю. За протизапальними властивостями все ж поступається диклофенаку натрію, тому призначають його при легкому перебігу ревматоїдного артриту. Призначається по 600-1200мг/добу (іноді – 2400мг/добу). Приймають підчас або безпосередньо після їжі, по 200-400мг 3 рази на день всередину. Можливий тривалий прийом. Добре зарекомендував себе у хворих на ревматоїдний артрит препарат ібупрофену “Долгіт”-крем. Крем наноситься на уражені суглоби і втирається в шкіру (3-8см).
Напроксен. Дещо перевищує за своєю протизапальною активністю ібупрофен, хоча й поступається диклофенаку та індометацину. Добре переноситься хворими і може застосовуватися тривало. Призначається всередину по 500-1000мг 2 рази на добу.
Кетопрофен (фастум, флексен). Добре проникає в синовіальну рідину (через 4 години після прийому всередину). Призначається по 600мг 2-3 рази на день. Можливе запаморочення.
Індометацин (метиндол, амуно, метацен). Є одним з найсильніших нестеро-їдних протизапальних засобів, але поступається диклофенаку натрію за своєю переносимістю. З небажаних ефектів найважливішим є ульцерогенна і психотропна дія. Призначається по 100-150мг на добу в 3-4 прийоми всередину. Може призначатись у вигляді ректальних свічок.
Піроксикам (фелден). За силою протизапальної дії не поступається диклофе-наку натрія та індометацину і у більшості випадків добре переноситься хворими. Застосовується по 20мг 1-2 рази на день всередину.
З метою зменшення пошкоджуючої дії нестероїдних протизапальних засобів на слизову оболонку шлунка та нирковий кровоплин рекомендуються препарати – аналоги простагландинів, зокрема мізопростол (цитотек) – по 200мг 2 рази на день всередину.
З комбінованих протизапальних засобів найбільшою увагою лікарів і хворих користуються артротек і напратек. До складу першого входить диклофенак натрію (50мг) та мізопростол (200мг). Напротек – це 500мг напроксену і 200мг мізопростолу. Препарати рекомендують по 1 таблетці 2 рази на день всередину.
На думку Є.М.Нейка та Р.І.Яцишина (1996, 2000), нестероїдні протизапальні засоби доцільно застосовувати не у вигляді курсів (зазвичай після курсу виникає загострення, яке наступній корекції піддається значно проблематичніше), а постійно. При цьому продуктів активного тканинного запалення потрапляє у кров значно менше, а, отже, зменшується і прогресування ревматоїдного процесу в цілому.
Глюкокортикостероїди (ГКС). Вони, на відміну від нестероїдних протизапальних засобів, пригнічують синтез не лише циклооксигенази, але і ліпооксигенази, внаслідок чого усувається не лише судинний, але і клітинний компонент запальної реакції. Більше того, ГКС стимулюють синтез інгібітора активатора фосфоліпази А2, через що блокується утворення всіх метаболітів арахідонової кислоти. До того ж ГКС зменшують адгезію лейкоцитів до ендотелію, зменшують продукцію вільних радикалів, перерозподіляють лімфоцити (переважно Т-клітини) і моноцити з русла крові у депо, пригнічують міграцію нейтрофілів у вогнища запалення, гальмують утворення антитіл та імунних комплексів. Окрім того, ГКС пригнічують