З антиметаболітів найбільше значення мають азатіоприн (імуран, азамін) та метотрексат.

Азатіоприн (в таблетках – по 25, 50мг) призначають у добовій дозі 1-3мг/кг маси тіла. Добову дозу розподіляють на чотири прийоми всередину.

Метотрексат (в таблетках – по 2,5 та 5мг, в розчинах – по 5, 25 та 50мг) призначають по 2,5мг кожні 12 годин 3 рази (7,5мг) на тиждень. Наприклад, 2,5мг в понеділок о 8 годині ранку, 2,5мг – в понеділок о 20 годині вечора і 2,5мг – у вівторок о 8 годині ранку. Наступний трьохразовий прийом – рівно через тиждень і т.д. Клінічне покращення наступає через 1,5-2 місяці.

Серед алкілуючих сполук найбільше значення має циклофосфамід. Дозується так само, як і азатіоприн. Окрім того, циклофосфамід є у флаконах по 100 і 200мг для парентерального введення. Можливий інтермітуючий прийом препарату – по 200мг/дкнь через два дні.

В якості пульс-терапії препарат використовується по 500мг в поєднанні з 1000мг метилпреднізолону три дні поспіль або три рази через день.

З небажаних ефектів циклофосфаміду важливе значення мають такі, як алопеція, порушення менструального циклу, азоспермія, геморагічний цистит, неопластичні ураження шкіри та сечового міхура.

Рис. Схема проведення непрямої лімфотропної терапії

(адаптовано за Є.М.Нейком, Р.І.Яцишиним, 1996).

1 - флакон з лікувальним препаратом;

2 - поліхлорвінілові трубочки;

3 - нижні голки;

4 - верхні голки;

5 - манжетка;

6 - золотник;

7 - манометр.

До засобів базової терапії відносять також циклоспорин А (сандімун) і проспідин.

Циклоспорин А – пригнічує розвиток реакцій клітинного типу, гіперчут-ливість сповільненого типу, Т-лімфоцит-контрольоване утворення антитіл. Він гальмує продукцію та секрецію лімфокінів, зокрема IL-2 (фактор росту Т-лімфоцитів). Разом з тим, цей препарат не пригнічує гемопоез, не впливає на функцію фагоцитуючих клітин. Випускається у капсулах по 25, 50 і 100мг та у вигляді концентрату по 50мг для парентерального застосування. Циклоспорин А показаний у випадках важкого перебігу ревматоїдного артриту, а також тоді, коли інші засоби базової терапії неефективні. Упродовж перших 6-12 тижнів застосовується в дозі 3мг/кг/добу перорально у два прийоми (доза може бути збільшена до 5мг/кг/добу). Доза підтримуючої терапії підбирається індивідуально. Препарат доцільно комбінувати з ГКС або з нестероїдними протизапальними засобами.

В багатьох хворих на ревматоїдний артрит спостерігаються супутні бактеріальні або вірусні захворювання. В таких випадках цитостатики протипоказані. У таких випадках доцільним є призначення імуномодуляторів.

Н1-блокатори гістаміну (дімедрол, діпразин, діазолін, супрастин, тавегіл, фенкарол, перитол). Це конкуренти гістаміну за клітинні Н1-рецептори. Раннє застосування антигістамінових препаратів може послабити або попередити алергічні реакції негайного типу, блокуючи ще не зайняті гістаміном Н1-рецептори. Вони зменшують патофізіологічні ефекти гістаміну на організм – спазм гладкої мускулатури, проникність судин, набряк тканин, гіперсекрецію. Більшість з них (дімедрол, діпразин, супрастин та тавегіл) потенціюють дію снодійних, нейролептиків, алкоголю. Частина (супрастин, дімедрол) посилює біотрансфор-мацію ліків у печінці, послаблюючи їх вплив на організм. Всі вони добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, їх ефект виникає через 20-30 хвилин після прийому і триває 6-12 годин (тавегіл, діазолін). Дімедрол та діпразин легко проникають крізь гематоенцефалічний бар’єр та концентруються у нервовій тканині. Така дія менш характерна для супрастину, фенкарол та тавегіл взагалі не проникають у мозок.

При ревматоїдному артриті антигістамінні засоби застосовуються в період загострення захворювання. Перевагу віддають тавегілу, фенкаролу та перитолу. Тавегіл призначають усередину по 1мг 2-3 рази на день, або внутрішньом’язово на ніч по 2 мг (2мл). Фенкарол – по 2,5-5мг 2-3 рази на день усередину після їди, а перитол – по 4мг 3-4 рази на день всередину.

Системна ензимотерапія. Впроваджена в клінічну практику системна ензимотерапія довела свою ефективність в лікуванні хворих на ревматоїдний артрит. Під впливом системної ензимотерапії зменшуються ознаки запалення та пов’язані з ним набряк і біль, нормалізується імунний статус організму, активізується фібриноліз, поліпшуються реологічні властивості крові та мікроциркуляція. Під впливом системної ензимотерапії зменшується рівень адгезивних молекул ІСАМ та РЕСАМ, які приймають участь в розвитку запалення та набряку, підвищується активність макрофагів та природних кіллерів (NK).

Із препаратів цієї групи найчастіше використовується вобензим (фірми “MUCOS Pharma” – Німеччина).

За рекомендаціями Українського Ревматологічного Центру (1996) вобензим призначається по 7-10 драже на прийом три рази на день до появи чітко окресленого клініко-лабораторного регресу захворювання (від 10-15 днів до 2-3 місяців). Препарат обов’язково приймати за 1 годину до їди, запиваючи склянкою теплої води (при недотриманні цієї умови ефективність препарату падає до мінімуму). На 12-14 день лікування можливе незначне погіршення стану хворого (за рахунок масового розпаду циркулюючих імунних комплексів). Такий стан минає через 1-2 дні і не вимагає відміни препарату. Можливі небажані ефекти: розлад стільця, здуття живота, дискомфорт в черевній порожнині. В таких випадках дозу треба трохи зменшити, після чого ці явища минають.

Вобензим показаний при високій активності ревматоїдного артриту, у випадках наявних вісцеритів, при швидкоплинних варіантах захворювання, з метою зниження дози нестероїдних і стероїдних протизапальних засобів, або ж у випадку поганої їх переносимості чи ж недостатній клінічній ефективності.

З інших препаратів системної ензимотерапії можуть бути використані флогензим (3-5 драже 3 рази на день всередину) та вобемугос (3-6 драже 3 рази на день всередину).

Імунокорегуюча терапія. Найбільш відомим препаратом з цієї групи є левамізол (декаріс, солаксил). Він активує функцію Т-системи імунітету. Випускається в таблетках по 50 та