Пошуки шляхів уникнення небажаних ефектів НПЗП продовжуються. Оригінальною ідеєю в цьому напрямі було включення до складу НПЗП селену, що є суттєвим елементом будови глютатіонової пероксидази, яка оберігає організм від ушкоджуючої дії вільних радикалів. Таким чином був синтезований ебселен.

З метою попередження небажаних ефектів НПЗП пропонують призначати разом з ними простагландинові аналоги, зокрема мізопростол (сайтотек) –по 200 мг двічі на день всередину. Це дозволяє зменшити частоту гастропатій на 37%.

Деякі фармацевтичні фірми пішли ще далі, створивши комбіновані препарати, до складу яких входять НПЗП і мізопростол. Серед них найбільшої уваги заслуговують артротек (50 мг диклофенаку + 200 мг мізопростолу) та напротек (500 мг напроксену + 200 мг мізопростолу), які призначають по одній таблетці двічі або тричі на день.

НПЗП призначають при ревматичному артриті, хореї а також ревмокардиті мінімальної та помірної активності. У разі ревмокардиту з максимальною активністю запального процесу НПЗП можна призначати тільки після зменшення проявів серцевої недостатності, оскільки вони знижують вміст макроергів, що може сприяти розвиткові дистрофії міокарда.

У випадках затяжного, латентного або безперервно-рецидивуючого перебігу ревматизму, поряд із середніми дозами НПЗП, доцільно призначити амінохінолінові препарати. Вони мають слабку імуносупресивну дію, стабілізують лізосомальні мембрани. Найчастіше використовують хлорохін (делагіл) по 250 мг 2-3 рази на день упродовж 6-12 місяців. Слід пам’ятати, що його ефект проявляється тільки через 6 міс. після початку прийому.

Призначення НПЗП необхідно продовжувати і після виписки зі стаціонару. Доза та тривалість прийому препарату залежать від варіанту хвороби.

Глюкокортикостероїди. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, ГКС слід призначати тільки для лікування важкого та фатального кардиту. В.О.Насонова (1991) рекомендує призначати ГКС при явищах панкардиту. З цією метою найдоцільнішим є преднізолон по 20-30 мг упродовж 2 тижнів з подальшим зниженням дози на 2,5 мг кожні 5-7 днів. Весь курс складає 1,5-2 міс. Після відміни преднізолону слід призначити НПЗП для попередження загострення. Надмірно захоплюватись призначенням ГКС також не варто, оскільки вони можуть викликати цілий ряд небажаних ефектів.

Метаболічна терапія. У комплексному лікуванні ревматизму вона застосовується з метою покращення обмінних процесів у міокарді. Найчастіше з цією метою використовують інозинмонофосфат (рибоксин), що є джерелом гіпоксантину та рибози, які включаються в синтез нуклеотидів і таким чином активізують синтез білка. Призначають рибоксин по 400 мг (2 табл.) тричі на день упродовж місяця, а далі по 200 мг тричі на день ще місяць.

Подібні властивості має і натрію аденозин-трифосфат (АТФ). В організмі він розпадається на аденозинмонофосфат, інозинмонофосфат та аденозин. Особливо показаний цей препарат при тривалому призначенні НПЗП. Починати призначення АТФ бажано через 10-14 днів після початку протиревматичної терапії. Препарат слід вводити внутрішньом’язово (в/м) по 10-20 мг (1-2 мл 1% р-ну) протягом 3 тижнів.

Ефективним засобом поліпшення (нормалізації) енергетичного обміну є триметазидин (предуктал). Цей препарат має виразну антигіпоксичну дію, попереджує зниження внутрішньоклітинного вмісту АТФ, підтримує клітинний гомеостаз, забезпечуючи нормальне функціонування іонних каналів. Призначають триметазидин по 20 мг (іноді по 40 мг) тричі на день підчас їжі.

Симптоматичну терапію при ревматизмі проводять при появі його ускладнень, найчастіше – серцевої недостатності. У таких випадках з урахуванням характеру вади серця та варіату серцевої недостатності (систолічний, діастолічний) призначають салуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, периферичні вазодила-татори.

При різкому зниженні скоротливої функції міокарда виникає потреба у призначенні неглікозидних інотропних середників. Приємно відзначити, що українська фармація почала синтезувати вітчизняний неглікозидний кардіотонік – суфан (калієва сіль п-сукцин-триптофану). Суфан випускається в ампулах по 10 мл 5% розину. Препарат збільшує ударний об’єм крові, фракцію викиду, покращує загальну скоротливу функцію міокарда. Він має помірний судинорозширюючий та протиаритмічний ефекти. До призначення серцевих глікозидів при активній фазі ревматизму слід відноситись з осторогою, оскільки запальний міокард є надто чутливим.

Якщо на тлі хронічної серцевої недостатності, викликаної ревматичним процесом, виникають шлуночкові екстрасистоли, до лікувальної схеми слід долучити препарати калію (панангін, аспаркам) або аміодарон (кордарон).

Досить часто ревматичний мітральний стеноз призводить до миготливої аритмії. Підхід до її терапії має бути індивідуалізований. Намагатися відновити синусовий ритм слід у випадках тривалої аритмії не більше 2 років за відсутності вираженої серцевої недостатності та через 6 місяців після мітральної комісуротомії.

Основними протипоказаннями до електроімпульсної терапії та навіть до медикаментозного відновлення нормального ритму є активність ревматизму II-III ступеня, тиреотоксикоз, вік понад 65 років, наявність вади серця, що підлягає оперативній корекції, малий термін після операції (до 6 міс.), кардіо- або атріомегалія, хронічна серцева недостатність III ступеня, тривалість миготливої аритмії понад 2 років.

Санаторно-курортне лікування збільшує адаптивні та функціональні можливості серцево-судинної системи, покращує метаболізм у міокарді, дозволяє швидше провести реабілітацію хворих. Цей вид лікування треба призначати хворим на ревматизм тільки в період ремісії, за відсутності ознак активного запального процесу, виразної серцевої недостатності, не раніше, як через 6-8 місяців після стихання загострення. Хворих з мінімальною активністю ревмопроцесу можна направляти і раніше (через 1-3 міс.), але тільки у місцеві кардіологічні санаторії.

Серед рекомендованих курортів – Південний берег Криму, головними лікуваль-ними факторами якого