Позасуглобові прояви. До них відносять синдром Рейно, лихоманку, втрату маси тіла, атрофію м’язів, збільшення лімфатичних вузлів. Частіше збільшуються ті лімфатичні вузли, крізь які проходить лімфа від уражених суглобів. Вони безболісні, не злучені з навколишніми тканинами.

Підшкірні вузли. Зустрічаються у 25-30% хворих. Це безболісні утворення діаметром від 2-3мм до 2-3см. Вони локалізуються у місцях, які найбільше піддаються механічному тиску: розгинальна поверхня ліктьової кістки поблизу ліктьового суглоба, ахілові сухожилки, сідничні горби. Деколи вони є в ділянці дрібних суглобів китиць і стіп. Часто уражаються піхви сухожилків згиначів і розгиначів пальців, внаслідок чого виникає болючість, припухлість та крепітація при рухах (китицею). У сухожилках можуть формуватись ревматоїдні вузлики, що може бути причиною “замикання” пальців. Причиною розривів сухожилків, зазвичай, є ті ж ревматоїдні вузлики.

Васкуліт. Спостерігається лише у хворих на серопозитивний ревматоїдний артрит. Як правило, він поєднується з ревматоїдними вузликами. Найбільш частими виявами васкуліту (артерііту) є невеликі вогнища некрозу в ділянці нігтьового лона, дігітальний васкуліт, некрози шкіри гомілок, цереброваскулярна недостатність, периферійна гангрена, оклюзія судин брижі кишечника.

У половині випадків васкуліт поєднується з периферійною нейропатією у вигляді множинного мононевриту (оклюзія vasa nervorum), чутливої або чутливо-рухової симетричної полінейропатії чи компресійної нейропатії. У 2/3 хворих на ревматоїдний артрит розвивається синдром “зап’ясткового каналу” з порушенням інервації китиці і важкими функціональними наслідками.

Легені і плевра. “Ревматоїдна легеня” – пневмонієподібні зміни у легенях. Однобічний ревматоїдний плеврит (частіше у чоловіків) характеризується стерильним плевральним ексудатом з низьким вмістом глюкози (<20мг/100мл). Фіброзуючий альвеоліт виникає лише у хворих на серопозитивний ревматоїдний артрит, він характеризується прогресуючою задишкою, сітчастим затіненням легень при рентгендослідженні, симптомом склерофонії (своєрідної крепітації, яку порівнюють із звуком при розкритті целофанового пакета), ознаками бронхіальної обструкції. Рідше в легенях знаходять ревматоїдні вузли, ознаки пневмоконіозу.

Серце. Найчастіше при “ревматоїдному серці” уражається перикард (ексудативно-адгезивний, рідше – констриктивний перикардит) та ендокард з пошкодженням мітрального і аортального клапанів.

Ураження очей – спостерігається рідко. За таких умов можливі сухий кератокон’юнктивіт, склерит або склерокератит, перфоративна склеромаляція.

Шкіра. З прогресуванням захворювання розвивається атрофія шкіри, вона стає прозорою і блискучою, особливо в ділянці пальців та гомілок. При цьому можливе спонтанне звиразкування шкіри гомілок, що може бути пов’язане з ендартеріітом. Часто зустрічається еритема долонь, livedo reticularis (варіант шкірного васкуліту).

Нирки. Їх ураження можуть бути різноманітними – від швидкоплинної протеїн- та циліндрурії до прогресуючого нефропатичного синдрому та гематурії.

Синдром Фелті (ревматоїдний артрит із спленомегалією і лейкопенією). Характеризується поєднанням ревматоїдного артриту із гіперсплензімом, втратою маси тіла, генералізованим збільшенням лімфатичних вузлів, пігментацією шкіри і виразками гомілок. У 90% таких хворих у крові виявляють ревматоїдний фактор у високому титрі. Може бути позитивним і LE-клітинний феномен. Цитопенічний синдром характеризується насамперед зменшенням числа нейтрофілів (менше 2,0109/л). В подальшому можливий розвиток агранулоцитозу.

Додаткові методи обстеження. Найважливіше значення має прискорена ШОЕ, яка може зберігатись високою навіть за умови нормалізації інших клінічних і лабораторних критеріїв активності ревматоїдного процесу.

У разі важкого і тривалого перебігу розвивається анемія (мегалобластна анемія, гіперспленізм). У ранньому періоді захворювання реєструється лейкоцитоз, в подальшому – лейкопенія.

Ревматоїдні фактори. Розрізняють ревматоїдні фактори, асоційовані з IgM (у 80% хворих на ревматоїдний артрит і у 5% здорових людей), IgG та IgM. Виявляють ревматоїдний фактор з допомогою реакції аглютинації еритроцитів барана Ваалера-Роузе (при титрі 1:32 і більше) або латекс-тесту (при титрі 1:20 і більше). Результати цих тестів використовують для верифікації серопозитивного та серонегативного ревматоїдного артриту.

З метою з’ясування активності ревматоїдного процесу використовують також наступні показники:

·

·

·

·

·

·

·

Антинуклеарні антитіла виявляють у 30%, а LE-клітини – у 5-10% хворих на ревматоїдний артрит (табл. 53).

Таблиця 53.

Характеристика показників активності ревматоїдного процесу

(адаптовано за даними Інституту ревматології

Російської Академії Медичних Наук)

Показник | Оцінка показника в балах | Примітка

0 | 1 | 2 | 3

Ранкова скутість | немає | упродовж 30 хв. | до 12 години дня | протягом усього дня | Ступінь активності виявляється

кількістю балів:

Гіпертермія | немає | не значна | помірна | значна | нульова – 0 балів

Ексудативні зміни | немає | не значна | помірні | значні | І – 6 балів

ІІ – 9-16 балів;

Підвищення вмісту альфа-2-глобулінів, в % | до 10 | до 12 | до 15 | понад 15 | ІІІ – 17-24 бали;

ШОЕ, мм/год. | до 12 | до 20 | до 40 | понад 40

С-реактивний білок | немає | + | ++ | ++

В диференційній діагностиці хвороб суглобів використовують також аналіз синовіальної рідини. У випадку ревматоїдного артриту синовіальна рідина жовтого або зеленого кольору, каламутна, низької в’язкості, з поганим муциновим згустком, кількістю лейкоцитів 5-25103/мл (нейтрофілів 50%), з наявними специфічними клітинами – рагоцитами, кількістю загального білка 40-60г/л (норма 10-15г/л).

Рагоцити – це лейкоцити із зеленуватими включеннями в їх цитоплазмі, що містять фагоцитований ревматоїдний фактор (IgG + модифікований IgG