дефекти (дефіцит б2-антитрипсину);
-
Муковісидоз;
-
Гіпотиреоз.
4.
Хромосомні захворювання: синдром Дауна, трисомія Е, ін.
5.
Внутрішньопечінкові захворювання неясної етіології:
-
персистуючий внутрішньопечінковий холестаз;
-
артеріопечінкова дисплазія (синдром Алатиля);
-
внутрішньопечінкова біліарна гіпоплазія;
-
рецидивуючий внутрішньопечінковий холестаз;
-
вроджений фіброз печінки;
-
кистозне розширення внутрішньопечінкових проток.
6.
Позапечінкові захворювання:
-
атрезія жовчевих проток;
-
гіпоплазія жовчевої системи;
-
стеноз жовчевої протоки; аномалія холедохопанкреатодуктального з’єднання;
-
киста жовчевої протоки; пухлини; конкременти;
-
жовчева пробка.
7.
Змішані причини:
-
ретикулогістіоцитоз;
-
асоційовані з хронічною патологією кишківника;
-
гіпоперфузія.
Синдром печінково-клітинної недостатності (гепатопривний) зумовлений порушенням синтетичної функції печінки. При цьому має місце зниження активності холінестерази, відновленого глютатіону, церулоплазміну, рівня протромбіну, загального білка, альбуміну, факторів згортання, холестерину, гіпербілірубінемія. Цей синдром більше властивий для цирозу, ніж гострого процесу (гепатиту). В результаті порушення синтезу факторів згортання крові в печінці розвивається геморагічний синдром.
Геморагічний діатез – поява геморагій на шкірі, в підшкірній клітковині, кровоточивість ясен, носові кровотечі, гематурія, метрорагія, гемороїдальні, шлунково-кишкові та інші кровотечі.
В основі геморагічного синдрому є три групи причин:
-
зменшення синтезу факторів згортання крові (спочатку знижується синтез VII фактора, надалі ІІ, ІХ, Х, а при тяжкий печінково-клітинній недостатності зменшується синтез І, V і ХІІІ факторів);
-
підвищене споживання факторів згортання: виділення із ушкоджених гепатоцитів в кров пластичних речовин веде до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові з фібринолізом і утворенням тромбоцитарних тромбів. Ці процеси вимагають підвищеної кількості І, ІІ, V, VІІ, ІХ-ХІ факторів згортання, в результаті чого розвивається коагулопатія споживання. Для диференціації первинного порушення синтезу факторів згортання і коагулопатії споживання істотне значення має дослідження коагулограми в динаміці: швидке зниження факторів згортання свідчить про коагулопатію споживання;
-
кількісна і якісна недостатність тромбоцитів. Найчастіше причиною тромбоцитопенії є гіперспленізм і дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, інколи знижується тромбопластична активність.
Мезенхімально-запальний синдром відображає процеси сенсибілізації імунокомпетентних клітин і активацію ЛМС у відповідь на антигенну стимуляцію. Цей синдром виражений при гострому і хронічному гепатиті, цирозі печінки. Характерним при цьому є підвищення у сироватці крові б2- і г-глобуліну, підвищення показників тимолової проби, зниження показників сулемової проби. Різко позитивна реакція на CRP, підвищений рівень фібриногену, імуноглобулінів, ЦІК. Виявляємо:
-
антитіла до компонентів печінкових клітин і гладких м’язів,
-
антитіла до мітохондрій (первинний біліарний цироз печінки);
-
антиядерні антитіла (аутоімунні процеси, медикаментозні, НСV гепатити);
-
антитіла до печінково-ниркових мікросом (аутоімунні ураження печінки, хронічні медикаментозні НСV гепатити);
-
антитіла до печінкових мембран (хронічні медикаментозні гепатити);
-
печінково-ниркові антитіла (аутоімунні ураження печінки);
-
антитіла до розчинного печінкового антигену (аутоімунні ураження печінки);
-
гладком’язеві антитіла (аутоімунні ураження печінки).
Спонтанний НСГ є підвищеним, індукований НСТ-тест – знижений. В гематограмі – помірний нейтрофільний лейкоцитоз.
Синдром шунтування печінки.
Шунтування печінки відбувається за рахунок сильних венозних колатералей з наступним поступленням в загальний кровоток великої кількості речовин, що вимагають перетворення в печінці: аміак, феноли, мінокислоти (тирозин, триптофан, метионін), жирні кислоти, ендотоксини кишкових мікробів, ін.
Індикатори шунтування печінки, нагромаджуючись в сироватці крові у підвищених концентраціях, є токсичними і можуть викликати розвиток гепатогенної енцефалопатії.
Індикатори регенерації і пухлинного росту печінки.
В здорових людей альфа-фетопротеїн в сироватці крові відсутній або визначається у дуже низьких концентраціях (< 10-25нг/мл). Поява великої кількості в крові (? 8 разів) альфа-фетопротеїну є характерною для гепатоцелюлярної карциноми, карцином загальної жовчевої протоки. Незначні підвищення концентрації цього глікопротеїду частіше зустрічають-ся при розвитку регенераторних процесів в печінці, зокрема при гострому гепатиті і активному цирозі печінки.
При захворюваннях печінки основною причиною збільшення селезінки є портальна гіпертензія і системна гіперплазія ЛМС печінки і селезінки. Спленомегаля при цьому часто супроводжується гіперспленізмом.
Клінічні синдроми.
При ГЛС розвивається гіперспленізм, який в значній мірі впливає на перебіг захворювань печінки.
Гіперспленізм – синдром, що супроводжується збільшенням селезінки і порушенням її функції відносно елімінації зруйнованих тромбоцитів, гранулоцитів і еритроцитів. При цьому зменшується кількість у периферійній крові всіх або окремих типів клітин.
Патогенез гіперспленізму зумовлений багатьма факторами.
-
Підвищення фагоцитозу в пульпі селезінки.
-
Портальна гіпертензія.
-
Імунні механізми, які зумовлюють розвиток імунної цитопенії, шляхом утворення антитіл до форменних елементів периферійної крові, спочатку тромбоцитопенії, надалі гранулоцитів і еритроцитів. Кістковий мозок спочатку відповідає на ці процеси підвищенням еритро- і мієлопоезом.
Однак дуже швидко компенсаторні механізми кісткового мозку виснажуються і змінюються його депресією. Є припущення, що селезінка має депресорний вплив на кістковий мозок.
Гіперспленізмом супроводжуються усі захворювання, що протікають із синдромом портальної гіпертензії, цироз печінки, ураження печінки при аутоімунних процесах, хворобах нагромадження, грануломатози з спленомегалією (саркоїдоз, лімфогрануломатоз), паразитарні ураження селезінки і дифузні захворювання сполучної тканини.
Жовтяниця – візуальний клінічний симптом гіпербілірубінемії. Жовтяниця зустрічається досить часто при різній патології, як захворюваннях печінки, так інших органів і систем і завжди є важливим діагностичним критерієм, часто визначаючи тяжкість перебігу та прогноз захворювання. Для правильної диференціації жовтяниць необхідно знати фундаментальні фізіологічні основи утворення і екскреції білірубіну.
Білірубін утворюється при руйнуванні гема: у 80% - при руйнуванні гему еритроцитів і у 20% випадків – при руйнуванні інших гемопротеїнів (міоглобін, цитохроми). Мікросомальний фермент гемоксигеназа перетворює гем в білівердин, який під дією білівердин-редуктази перетворюється в білірубін.
В результаті цих реакцій утворюється некон’югований білірубін (непрямий), який погано розчиняєтся у воді, але добре з’єднується з фосфоліпідами і є дуже токсичним. В периферійній крові НБ з’єднується з альбуміном, стає нетоксичним і не проникає через клітинні мембрани. У новонароджених є багато речовин (кальцій), жирні кислоти, гормони, ін., які витісняють альбумін із комплексу НБ-А, в т.ч. багато медикаментів. При цьому НБ проходить через гематоенцефалічний бар’єр і приводить до білірубінової енцефалопатії. Некон’югований білірубін поступає плином крові в печінку і у синусоїдах відбувається перенос білірубіну із плазми крові в гепатоцити. Основна частина НБ на поверхні гепатоциту відокремлюється від альбуміну, захоплюється внутрішньопечінковими протеїнами і активно переноситься в середину гепатоциту.
В гепатоциті відбувається кон’югація (зв’язування) білірубіну з глюкороновою кислотою за