Етіотропні препарати:

1. Засоби, які діють безпосередньо на вірус.

2. Засоби, які подавляють репродукцію вірусу опосередковано, через заражену клітину.

3. Засоби, які елімінують інфіковані вірусом клітини з організму.

4. Препарати, що підвищують резистентність до інфікування вірусами.

Основними етіотропними препаратами в лікуванні вірусних ХГ є інтерферони (ІФН) – низькомолекулярні пептиди, які відносяться до цитокінів і виробляються лейкоцитами і фібробластами у відповідь на вірусну інфекцію.

Дія інтерферону:

1. Противірусна.

2. Імуномоделююча.

3. Антипроліферативна.

4. Подавляють експресію онкогенів.

5. Зменшують фібриногенез, і ймовірність прогресування вірусного ХГ в ЦП.

Розрізняють 3 групи ІФН: б, в, г. Для лікування вірусного ХГ використовують альфа-інтерферон. Розрізняють натуральні (природні) і рекомбінантні препарати ІФН.

Природні ІФН отримують з донорської крові чи інших біологічних джерел:

Велферон (Англія), лейкінферон (Росія), егіферон (Угорщина).

Рекомбінантні ІФН: (отримують шляхом клонування окремих субтипів ІФН):

Реаферон (Росія, Литва), роферон-А (Швейцарія), інтрон А (США), лаферон (Україна), віферон (Росія).

Механізм противірусної дії ІФН:

· Зв’язуються з рецепторами мембрани інфікованих клітин, блокують подальше їх проникнення у ці клітини вірусів.

· Індукують утворення антивірусних протеїнів, які подавляють його реплікацію.

· Підвищують захисні імунні сили, шляхом стимуляції макрофагів, збільшення активності Тл.

Мета інтерферонотерапії:

1. Ліквідація інфекції,елімінація маркерів активної реплікації вірусу.

2. Покращення клінічних, лабораторних, гістологічних параметрів перебігу ХГ.

3. Довгострокова профілактика розвитку ЦП і гепатоцелюлярної карциноми.

Використання інтерферону може супроводжуватись рядом побічних ефектів:

- грипоподібний синдром;

- нудота, анорексія, діарея;

- подразливість, депресія;

- алергічні реакції (кропив’янка, папульозний дерматит, васкуліти);

- себорейная екзема;

- трофічні зміни шкіри;

- у 50% дітей відмічається пригнічення функції кісткового мозку;

- аутоімунний тиреоїдит.

Але введення екзогенних ІФН є ефективним лише у приблизно половини пацієнтів. Окрім того, ІФН-терапія є дорогою і має значні побічні ефекти. Спроба модуляцій клітинної ланки імунітету у дітей з ХГ виявилась неефективною. Альтернативою екзогенних ІФН є індуктори ІФН екзогенного – амізон, циклоферон.

Оскільки відсутні високоефективні вірицидні препарати прямої дії, які можна б було застосувати в якості монотерапії, рекомендується поєднувати ІФН з аномальними нуклеозидами (рибавірином, амантадином, ламівузином).

Таким чином, недостатня ефективність монотерапії ІФН привела до пошуку комбінованого методу противірусного лікування.

З метою потенціювання дії б-ІФН можливе їх сполучення з імуностимуляторами (продігіозаном, пірогеналом, вакциною BCG, левамізолом, натрію нуклеїнатом і препаратами вилочкової залози – тимозином, тимостимуліном, тимоптином, тімаліном, тактивіном, тимогеном). Слід врахувати, що застосування імуномодуляторів в педіатрії є обмеженим, в зв’язку з можливими побічним ефектами, в т.ч. онкогенними.

Підвищенню ефективності лікування сприяє поєднання ІФН з урсодезоксихолевою кислотою, що пов’язують зі зменшенням токсичних наслідків холестазу.

Є дані про продуктивний вплив поєднаної ІФН-терапії з високими дозами вітаміну Е.

Є спроби проведення ІФН-терапії з нестероїдними протизапальними засобами (індометацином, кетопрофеном).

Запропонована комбінація ІФН з цитокінами (лейкін-ферон, що містить IL-1, TNF і ін.). Створена форма ІФН-б прологнованої дії (пегасис, пегінтрон). В процесі ІФН-терапії рекомендується контрольна гемограма і дослідження функціональної здатності щитоподібної залози.

Призначають препарати, які поліпшують печінкову мікроциркуляцію.

При використанні глюкокортикоїдів (при аутоімунному гепатиті (АІГ) рекомендоване призначення препаратів кальцію і вітаміну Д з метою профілактики остеопорозу. При АІГ можливе застосування з метою імуносупресії азатіоприну, циклоспорину А (сандімуну).

Як уже зазначалось, при холестатичному компоненті ефективною є урсодезоксихолева кислота (УДХК) – урсофальк, уросан. Вона витісняє токсичні ендогенні жовчні кислоти з утворенням нетоксичних змішаних міцел, стабілізує мембрани гепатоцитів, захищає їх від некрозу і апоптозу (антиапоптотичний та цитопротективний ефекти), які викликаються гідрофобними (токсичними) жовчними кислотами, які накопичуються при холестазі. Встановлений імуномодулюючий і антицитокіновий ефект УДХК.

Урсофальк – засіб для розчинення холестеринових каменів. При синдрому холестазу (стійка жовтяниця, шкірний зуд) призначають ентеросорбенти – абсорбенти жовчних кислот (холестирамін, білігнін), абсорбенти (ентеродез, поліфепан), жиророзчині вітаміни А (ретинол) і Е (токоферол). В ряді випадків гарний ефект отримують від використання фенобарбіталу – препарату, який поліпшує захват білірубіну з крові, посилює його екскрецію з гепатоцита. Використання жовчегінних препаратів потребує обережності. Холеретики представляють велике наванатаження на печінку, протипоказані в період загострення.

Призначення холеретиків є виправданим.

В період ранньої реконвалесценції гострого ГВ і при хронічному ВГ з помірно вираженим цитолізом показані гепатопротектори.

Широке використання отримали есенціальні фосфоліпіди (EPL), основним діючим началом яких є фосфатидилхолін. Застосування EPL сприяє відновленню мембран поверхні і органелл гепатоциту, підвищенню її активності і текучості, активації розташованих в мембрані фосфоліпідних ферментів (фосфатидилметилтрансферази, цитохромоксидази, аденілат-циклази), які забезпечують посилення детоксикаційного та екскреторного потенціалу гепатоцитів, зменшенню їх жирової інфільтрації, активності процесів перикисного окислення ліпідів, зниженню чутливості клітинної мембрани гепатоцита до пошкоджуючої дії лімфоцитів, стимуляції регенераторних процесів, подавленню синтезу протизапальних цитокінів і попередженню розвитку сполучної тканини в печінці, емульгуванню жовчі і підтримці її нормального коллоїдного стану. Високонасичений фосфатидил-холін окрім того володіє великим енергетичним потенціалом. Вказані властивості EPL забезпечили препарату Есенціале Н (основному препарату EPL) роль базисного засобу при ХГ незалежно від його етіології.

Можуть використовуватись есенціальні фосфоліпіди в ліпосомальній формі (ліпін, ліолів).

Ліпін – ліофілізований яєчний фосфатидилхолін.

Ліолів - складається з ліпіну і антралю. Антраль – вітчизняний гепатопротектор, володіє протизапальними та імуномоделюючими властивостями. Показанням для застосування препарату є реплікативна фаза персистуючої гепаднавірусної інфекції у дітей з явищами запального і фібропластичного процесу в печінці.

Застосовуються різноманітні схеми прийому гепатопротекторів (переривчасті, чергуючи з індуктором ендогенного інтерферону і постійні).

Гепатопротективними властивостями володіють гепатофальк-планта, гепабене, цитраргінін, хофітол, ліпоєва кислота, ербісол, зиксорин, сілімарин, карсил, сілібор.

Полікомпонентні фітогепатопротектори (гепатопланк-планта, карсил, легелон, гепабене) володіють антимікробними, протизапальними, спазмолітичними, жовчегінними, антиоксидантними, імуномоделюючими властивостями. Є відносно безпечними, виявляють “м’яку” дію.

Одним з перспективних фітогепатопротекторів є хофітол – очищений сухий екстракт листя польового артишоку. Окрім гепатопротекторних властивостей володіє жовчегінною, послаблюючою, сечогінною, антиокси-дантною, дезінтоксикаційною