одного боку, різке обмеження тепловіддачі саме по собі веде до підвищення температури “ядра”. 2) З іншого боку, зменшується температура шкіри викликає збудження її холодових терморецепторів, інформація від яких по провідному шляху температурної чутливості (tr. spino-thalamicus lat.) надходить у кору головного мозку - у людини виникає відчуття холоду.
Активація центра теплопродукції супроводжується стимуляцією скорочувальний і нескорочувального термогенезу.
Активація скорочувального термогенезу відбувається в результаті стимуляції підкоркових рухових центрів, внаслідок чого підвищується тонус скелетних м’язів та виникає тремтіння (озноб).
Активація нескорочувального термогенезу пов’язана із підвищенням швидкості окислювальних процесів та зростанням основного обміну. Велике значення при цьому має підвищення інтенсивності клітинного дихання в бурій жировій тканині під дією катехоламінів.
Таким чином, підвищення температури тіла у І стадії гарячки обумовлюється: а) спочатку зменшенням тепловіддачі, б) а потім збільшенням теплопродукції.*
У II стадії розвитку гарячки тепловіддача більш-менш зрівнюється з теплопродукцією. Цей баланс терморегуляційних процесів встановлюється на більш високому рівні, чим у нормі, що і забезпечує утримання підвищеної температури тіла.
Тривалість гарячки може обчислюватися декількома годинами, днями і навіть роками.
За рівнем підвищення температури розрізняють наступні типи гарячкки: а) слабку (субфебрильну) - підвищення температури до 380С; б) помірну (фебрильную) - 38-390С; в) високу (піретичну) - 39-410С і г) надмірну (гіперпіретичну) - 41-420С.
Відомо, що температура тіла людини підлягає добовим (циркадним) коливанням: максимальна температура в 5-7 г вечора, мінімальна - у 4-6 г ранку. Цей температурний ритм у більшості випадків зберігається і при гарячці.
Хід температурної кривої організму є проявом добових коливань і стадійності розвитку самої гарячки. У залежності від ходу температурної кривої розрізняють наступні основні типи лихоманки: а) постійна (febris continua) - добові коливання температури не перевищують 1°С (черевний і висипний тиф); б) ремітуюча або попускаюча (febris remittens) - коливання температури складають більше 1°С на добу, однак вона не повертається до норми (більшість вірусних і багато бактеріальних інфекцій); в) скачкоподібна (febris intermittens) - в межах доби відбувається тимчасове зниження температури до норми (гнійна інфекція, абсцеси, туберкульоз); г) виснажлива (febris recurrens) – приступи значного підвищення температури (30С і більше) чергуються із періодами її нормалізації, яка триває декілька діб (поворотний тиф, малярія).
Динаміка змін температури при гарячці визначається не тільки добовими (циркадними) біологічними ритмами організму, а залежить також від: а) еті-ологічного фактора, б) особливостей патогенезу даної хвороби, в) імунологічного статусу організму, г) особливостей загальної реактивності організму. Температурна крива за інших рівних умов може сильно варіювати в залежності від застосовуваного лікування.*
У III стадії гарячки відновлюється нормальний температурний гомеостаз.
М е х а н і з м зниження температури тіла у ІІІ стадії гарячки.
Як тільки припиняється дія інтерлейкіну-1 на центр терморегуляції, у нейронах “заданого рівня температури” зменшується вміст простагландинів Е, що веде до відновлення чутливості нейроцитів до сигналів, які надходять від “термостату”. Температура “ядра” починає сприйматися як підвищена, в результаті чого активується центр тепловіддачі і пригнічується центр теплопродукції. Найбільше значення при цьому мають два види фізіологічних реакцій: а) розширення кровоносних судин шкіри і кінцівок в цілому, б) збільшення потоутворення і потовиділення. Ці реакції є причиною збільшення тепловіддачі і зменшення температури тіла.
Р о з р і з н я ю т ь 2 варіанти зниження температури:
1) критичне зниження - різке зменшення температури протягом декількох годин;
2) літичне зниження - поступове зменшення температури протягом декількох діб.
При критичному зниженні температури спостерігається рясне потовиділення із різким розширенням периферичних судин, що може призвести до падіння артеріального тиску і розвитку гострої судинної недостатності (колапсу).*
Гарячка характеризується 2-ма типами протилежних явищ: а) власне патологічні і б) захисно-компенсаторні. Їх співвідношення залежать від рівня підвищення температури.
? Власне патологічні зміни, які виникають при гарячці.
При температурі, яка перевищує 39°С розвивається:
а) порушення загального стану: нездужання, головний біль, відчуття спочатку холоду (кажуть у народі “морозить”), а потім - жару та ін.;
б) підвищення навантаження на серце: тахікардія, збільшення хвилинного об’єму серця, підвищення артеріального тиску (за правилом Лібермейстера підвищення температури на 1оС супроводжується прискоренням пульсу на 8-10 ударів, в зв’язку із посиленням обігріву синусного вузла – водія ритму). При черевному і поворотному тифах із-за токсичного ушкодження синусного вузла спостерігається брадикардія та зменшення артеріального тиску;
в) розлади центральної нервової системи: потьмарення свідомості, марення, галюцинації, апатія, а у дітей від 5 міс до 5 років розвитком фебрильних судом. Можуть провокуватися приступи епілепсії. Але ці порушення патогенетично не пов’язані із підйомом температури, а є результатом інтоксикації організму.
г) якщо температура перевищує 40°С, послабляється фагоцитоз, скорочується життєдіяльність і функціональна активність лімфоцитів, збільшується чутливість організму до дії деяких екзотоксинів;
д) у вагітних можливо порушення розвитку плоду, тератогенні ефекти.
0 Вплив гарячки на обмін речовин.
1) Насамперед, збільшується основний обмін (на 10-12% при збільшенні температури на 1°С). Це викликає збільшення споживання кисню і поживних речовин. Оскільки апетит у хворого відсутній, йде використання ендогенних джерел енергії, людина втрачає у вазі.
2) Зростає потреба організму у воді, оскільки збільшуються нечуттєві витрати води через шкіру і дихальні шляхи. У зв’язку з цим у маленьких дітей і важкохворих може розвиватися зневоднення. З метою його попередження людям, яких морозить рекомендують рясне питво.
3) При помірній гарячці (38-39°С) частота дихання і альвеолярна вентиляція зростають у більшій мері, ніж утворення вуглекислого газу. У зв’язку з цим може розвиватися гіпокапнія і, як наслідок, газовий алкалоз. З метою його попередження рекомендують пити підкислену рідину.
4) При значній гарячці (понад 39°С) відбувається