Така дезінтеграція може обумовлюватися численними патогенними впливами, які викликають ушкодження клітини: а) високою і низкою температурою, б) екзогенними отрутами й ендогенними продуктами порушеного метаболізму, в) інфекційно-токсичними агентами, г) проникаючою радіацією, д) вільними радикалами й ін.
? Гіпоксія роз’єднання являє собою своєрідний варіант тканинного типу гіпоксії, що виникає при різко вираженому зменшенні поєднання процесів окислення і фосфорилювання в дихальному ланцюгу. Споживання тканинами О2 при цьому звичайно зростає, однак значне збільшення частки енергії, яка розсіюється у вигляді тепла, приводить до енергетичного «знецінюванню» тканинного дихання і його відносної недостатності. Роз’єднувальними властивостями володіють багато речовин екзо- і ендогенного походження: а) надлишок іонів Н+ і Са2+, а) вільні жирні кислоти, в) адреналін, г) тироксин і трийодтиронін, д) деякі лікарські речовини (дикумарин, граміцидин і ін.), е) мікробні токсини і ряд інших агентів.
Газовий склад крові в типових випадках тканинної гіпоксії характеризується нормальними параметрами кисню в артеріальній крові (РаО2, SaО2, VaО2), значним їх підвищенням у венозній крові і відповідному зменшенні артеріовенозної різниці за киснем.
6) Перевантажувальний тип гіпоксії («гіпоксія навантаження») виникає при надмірно напруженій діяльності якого-небудь органа чи тканини, коли функціональні резерви систем транспорту й утилізації кисню і субстратів навіть без наявності в цих системах патологічних змін виявляються недостатніми для забезпечення різко збільшеної потреби. Практичне значення ця форма гіпоксії має при важких навантаженнях на м’язові органи: скелетні м’язи і міокард. При надмірному навантаженні на серце виникають: а) відносна коронарна недостатність, б) локальна гіпоксія серця і в) вторинна загальна циркуляційна гіпоксія. При надмірній м’язовій роботі поряд з гіпоксією самих скелетних м’язів виникають конкурентні відносини в розподілі кровотоку, які приводять до ішемії інших тканин і розвитку розповсюдженої гіпоксії.
Для гіпоксії навантаження характерні значний кисневий борг, венозна гіпоксемія і гіперкапнія.
7) Субстратний тип гіпоксії
У нормальних умовах запас субстратів (вуглеводів, жирних кислот) в організмі досить великий і набагато перевершує резерви О2. Однак у деяких випадках при нормальній доставці О2, нормальному стані мембран і ферментних систем виникає первинний дефіцит субстратів, що приводить до порушення роботи усіх взаємозалежних ланок біологічного окислення.
Практично в більшості випадків така гіпоксія пов’язана із дефіцитом у клітинах глюкози. Так, припинення надходження глюкози в головний мозок уже через 5-8 хв. (тобто через такий же термін, як після припинення доставки О2) веде до загибелі найбільш чутливих до гіпоксії нервових клітин.
Вуглеводне голодування і гіпоксія інсулінозалежних тканин виникають при деяких формах цукрового діабету й інших розладах вуглеводного обміну.
Подібна форма гіпоксії може розвитися і при дефіциті деяких інших субстратів (наприклад, жирних кислот у міокарді; при загальному важкому голодуванні й ін.).
8) Змішаний тип гіпоксії - спостерігається найбільше часто і являє собою поєднання двох і більше основних її типів.
? У деяких випадках гіпоксичний фактор сам по собі негативно впливає на декілька ланок: наприклад, транспорт й утилізацію О2. Так, барбітурати пригнічують окисні процеси в клітинах і одночасно гальмують дихальний центр, викликаючи легеневу гіповентиляцію.
? Аналогічні стани виникають при одночасній дії на організм декількох різних за місцем впливу гіпоксичних факторів.
? Часто первинно виникла гіпоксія будь-якого типу, досягши визначеного ступеня, викликає порушення діяльності інших органів і систем, які беруть участь у забезпеченні біологічного окислення. Практично будь-яка важка гіпоксія носить змішаний характер.*
Характеристика гіпоксичних станів у залежності від поширеності, швидкості розвитку, тривалості і ступенем важкості*
Розрізняють: а) місцеву і б) загальну гіпоксію.
? Місцева гіпоксія найчастіше пов’язана із локальними порушеннями кровопостачання;
? При загальній гіпоксії будь-якого типу вона носить розповсюджений характер, але різні органи і тканини уражаються в неоднаковому ступені в зв’язку з дуже значними розходженнями їх стійкості до гіпоксії: а) кістки, хрящі, сухожилля зберігають нормальну структуру і життєздатність протягом багатьох годин при повному припиненні постачання киснем; б) скелетні м’язи - близько 2 годин; в) міокард – 20-40 хв.; г) нирки, печінка - приблизно стільки ж.
Найбільш чутливою до гіпоксії є нервова система і особливо головний мозок. У корі головного мозку ознаки ушкодження виявляються вже через 2,5-3 хв., а через 6-8 хв. настає масова загибель коркових клітин. *
За швидкістю розвитку і тривалістю гіпоксії точних об’єктивних критеріїв для її розмежування поки не існує.
? Однак у повсякденній клінічній практиці розрізняють наступні її види: а) блискавична гіпоксія, яка розвивається до важкого чи навіть смертельного ступеня за секунди чи декілька десятків секунд; б) гостра гіпоксія - протягом декількох хвилин чи десятків хвилин; в) підгостра гіпоксія - протягом декількох годин чи десятків годин; г) хронічна гіпоксія розвивається і продовжується тижнями, місяцями і роками.*
За важкістю градація гіпоксичних станів проводиться за окремими клінічними і лабораторними ознаками, що характеризують: а) порушення тієї чи іншої фізіологічної системи чи б) зрушення параметрів внутрішнього середовища.
? Найбільш часто в якості критеріїв використовуються: а) неврологічна симптоматика, б) стан кровообігу і дихання, в) біохімічні параметри, такі як КОС, вміст пірувату і лактату і їх співвідношення, ізоферменти лактатдегідрогенази.
Захисно-пристосувальні реакції при гіпоксії*
Екстрена адаптація. При впливі на організм факторів, які викликають гіпоксію, швидко виникає ряд пристосувальних реакцій, спрямованих на її запобігання чи усунення.
? Важливе місце серед екстрених пристосувальних механізмів належить активації процесів транспорту кисню, а саме: а) збільшенню альвеолярної вентиляції за рахунок поглиблення, почастішання дихання і мобілізації резервних альвеол; б) підсиленню легеневого кровотоку; в) збільшенню загального об’єму циркулюючої крові за рахунок перерозподілу, г) збільшенню венозного повернення і ударного об‘єму серця, д) тахікардії, е) а також перерозподілу кровотоку, спрямованого