Реферат

Інфекційний процес

Інфекційний процес - типовий патологічний процес, що лежить в основі розвитку інфекційних хвороб (ІХ).

Пік вивчення і боротьби з ІХ приходиться на кінець XIX - першу половину XX століття. Відкриття в цей період антибіотиків і інших високоефективних протимікробних засобів, застосування вакцин для профілактики цих хвороб уселило надію, що з їхньою допомогою з інфекціями буде покінчено назавжди. Така надія була виправдана. Давно припинилися епідемії чуми, від яких у середньовіччі вимерла третина населення Європи; люди забули про натуральну віспу, якою у XVII-XVIII століттях щорічно занедужувало близько 10 млн. чоловік; набула свого чудотворного впливу вакцина проти поліомієліту; знизилася захворюваність багатьма дитячими інфекціями.

Однак і в наші дні ІХ за поширеністю у світі займають 3-є місце після хвороб серцево-судинної системи і пухлин. Більше того, з'явилися нові ІХ: кандідомікоз виник тоді, коли завдяки антибіотикам медики домоглися зникнення мікробної конкуренції; щороку лікарі чекають появи невідомого раніше штаму вірусу грипу. З'явилися нові ІХ вірусної етіології, найбільш важким з який є СНІД. В останні роки участилися випадки захворювань дифтерією, туберкульозом; люди стали повторно хворіти тими ІХ, до яких, вважалося, виробляється довічний імунітет (кір, вітряна віспа і т.п.).

Чим пояснити високу стійкість інфекційної патології?

У першу чергу мінливістю і швидкою пристосовністю збудників ІХ як до дії хіміотерапії, так і до зміни умов передачі патогенного агента. Крім того, хоча одні види мікроорганізмів і зникають, екологічні ніші пустувати не можуть. Вони заповнюються новими видами живих істот. Особливості ІХ на сучасному етапі зв'язані також зі зміною деяких видів реактивності людини, у першу чергу імунологічної реактивності. Навантаження на імунну систему людини зросли. Це зв'язано з впливом шкідливих факторів навколишнього середовища, особливостями харчування, частим безконтрольним застосуванням лікарських препаратів, активною імунізацією (вакцинацією дітей і дорослих).

Особливості ІХ в сучасному світі ставлять перед вченими і лікарями нові проблеми, вирішення яких зв'язано з вивченням патогенезу і розробкою патогенетичних підходів до лікування ІХ.

Етіологія інфекційного процесу.

Інфекційний процес - є закономірно виникаючою в організмі сукупністю реакцій (біохімічних, імунологічних і структурно-функціональних) на дію інфекційних факторів патогенних мікроорганізмів. Інфекційний процес склався історично в ході еволюції і є власне кажучи формою взаємодії мікро-і макроорганізмів. Розвиток і перебіг інфекційного процесу, викликаного різними патогенними мікроорганізмами, характеризуються в цілому однотипністю, але разом з тим існують визначені відмінні риси цього процесу, обумовлені насамперед характером інфекційного фактора, а також реактивністю макроорганізму і впливом на нього умов навколишнього середовища.

До числа збудників ІХ відносяться численні мікроорганізми рослинного і тваринного походження: 1) бактерії, 2) спірохети, 3) нижчі грибки, 4) найпростіші, 5) віруси, 6) рикетсії.

За проникненням збудника в організм хазяїна не випливає обов'язковий і, особливо, негайний розвиток інфекційного захворювання. Інфекційні агенти проте є первинною й обов'язковою причиною розвитку ІХ. Вони власне кажучи визначають специфічність хвороби: холерний вібріон викликає холеру, бліда трепонема - сифіліс, вірус імунодефіциту людини - СНІД. Усі збудники інфекційних хвороб відбулися від вільно живучих мікроорганізмів - сапрофітів, що набули в ході еволюції здатність до паразитизму - існуванню за рахунок живильних речовин організму хазяїна. У залежності від ступеня паразитизму розрізняють облігатно- і умовнопатогенні мікроорганізми.

Надходження в організм облігатно-патогенних збудників, як правило, приводить до розвитку хвороби; інші ж здатні викликати її при наявності додаткових умов (велика інфікуючи доза, низька опірність організму і т.д.).

Найважливішою відмітною властивістю мікроорганізмів є патогенність - здатність викликати захворювання.

До факторів, що забезпечують патогенність мікроорганізмів, відносять:

1. Фактори поширення, які забезпечують чи полегшують проникнення збудника у внутрішнє середовище організму і поширення в ньому: а) ферменти - гіалуронідаза, здатністю до виділення якої володіють багато мікроорганізмів, і музиназа; б) джгутики холерного вібріона; в) ундулююча (хвилеподібна) мембрана спірохет і деяких найпростіших.

2. Речовини, які захищають збудника від дії факторів організму «хазяїна»: а) капсулярні компоненти, які механічно захищають збудника від фагоцитозу (вони є в збудників сибірської виразки, гонореї, туберкульозу); б) фактори, які пригнічують фагоцитоз у різних його стадіях. Наприклад, фермент каталаза, яку містить Staphylococcus aureus, руйнує Н202 і тим самим пригнічує процес переварювання збудника у фагоциті.

3. Токсини - речовини, які мають прямий ушкоджуючий вплив на тканини організму хазяїна: екзотоксини активно виділяються мікроорганізмом, характеризуються високою специфічністю дії (холерний токсин стимулює гіперсекрецію в кишечнику, правцевий - викликає ушкодження рухових відділів нервової системи); ендотоксини вивільняються при руйнуванні мікроорганізмів і характеризуються малою специфічністю. Ендотоксини різних ентеробактерій (сальмонел, шігел, ешеріхій), гонокока і рикетсій мають подібну дію, викликаючи гарячку, порушення обміну речовин, зміни судинного тонусу.

Патогенність - видова ознака, властива усім представникам того самого виду збудника. Мірою патогенності є вірулентність, що може істотно коливатися серед різних штамів того самого виду.

Визначений вплив на характер перебігу ІХ має інфікуючи доза - кількість життєздатних збудників, які надходять в організм при зараженні. Від неї залежить важкість інфекційного захворювання, а у випадку надходження умовно-патогенної мікрофлори - можливість його розвитку.

Патогенез інфекційного процесу. У процесі еволюції патогенні агенти виробили здатність проникати в організм хазяїна через визначені тканини. Місце їхнього проникнення одержало назву вхідних воріт інфекції. Вхідними воротами для одних мікроорганізмів є шкірні покриви (малярія, висипний тиф, шкірний лейшманіоз), для інших - слизові оболонки дихальних шляхів (грип, кір, скарлатина), травного тракту (дизентерія, черевний тиф) чи статевих органів (гонорея, сифіліс). Інфікування може виникати при безпосереднім надходженні збудника в кров чи лімфу (укус членистоногих і тварин, ін'єкції і хірургічні втручання).

Форма