Проникнення мікроорганізмів відбувається, як правило, міжклітинним шляхом, завдяки бактеріальній гіалуронідазі чи дефектам епітелію; нерідко - через лімфатичні шляхи. Можливий також рецепторний механізм контакту бактерій з поверхнею клітин шкіри чи слизових оболонок. Віруси мають тропність до клітин визначених тканин, однак обов'язковою умовою їх проникнення усередину клітини є наявність у них специфічних рецепторів.

На початку ІХ може проявитися лише місцевою запальною реакцією чи обмежитися реакціями факторів неспецифічної резистентності організму або імунної системи, що приведе до нейтралізації й елімінації збудника. Якщо місцеві захисні механізми виявляються недостатніми для локалізації інфекції, то відбувається її поширення (лімфогенне, гематогенне) і розвиваються відповідні реакції з боку фізіологічних систем організму хазяїна.

Проникнення мікроорганізмів є стресом для організму. Стрес-реакція реалізується через активацію ЦНС, симпатоадреналової і ендокринної систем, а також, що є специфічним для ІХ, активуються механізми неспецифічної резистентності і специфічні, імунні гуморальні і клітинні фактори захисту. Надалі в результаті інтоксикації активація ЦНС змінюється її пригніченням, а при ряді інфекцій, наприклад ботулізмі, порушенням нервово-трофічних функцій. Зміна функціонального стану ЦНС приводить до перебудови діяльності різних органів і систем організму, спрямованої на боротьбу з інфекцією. Перебудова може полягати як у посиленні функції того чи іншого органа і системи, так і в обмеженні їхньої функціональної активності. Виникають також специфічні для кожної інфекції структурно-функціональні зміни, що відбивають особливості дії збудника і продуктів його життєдіяльності.

Активність імунної системи спрямована в першу чергу на формування імунітету. Однак у ході інфекційного процесу можуть виникати алергійні, аутоімунні реакції, а також стан імунного дефіциту.

Алергійні реакції, що виникають при інфекційному процесі, відносяться переважно до ІІІ типу, тобто до імунокомплексних реакцій. Вони виникають при вивільненні великих кількостей антигену в результаті загибелі мікроорганізмів у вже сенсибілізованому організмі хазяїна. Так, викликаний імунними комплексами гломерулонефрит часто ускладнює стрептококову інфекцію. Реакції імунних комплексів виявляються насамперед при хронічних інфекційних захворюваннях, бактеріальної, вірусної і грибкової природи, при глистяних інвазіях. Симптоматика їх різноманітна і зв'язана з локалізацією імунних комплексів (васкуліти, артрити, нефрити, неврити, іридоцикліти, енцефаліти).

Атопічні реакції можуть виникати при деяких грибкових ушкодженнях. Розриви ехінококових цист приводять до анафілактичного шоку з летальним результатом.

Аутоімунні реакції часто супроводжують інфекційні захворювання. Це зв'язано: 1) з модифікацією власних антигенів організму; 2) перехресними реакціями між антигенами хазяїна і мікроба; 3) інтеграцією вірусної ДНК із геном клітин хазяїна.

Імунодефіцити, які виникають при інфекційному процесі, як правило, минаючі. Виключення складають захворювання, при яких вірус уражає самі клітини імунної системи (наприклад, СНІД). При хронічних інфекціях можливо функціональне виснаження реакцій місцевого імунітету (кишкові інфекції) чи імунної системи організму (малярія).

При розвитку інфекційного процесу може відбуватися перерозподіл кровотоку поряд зі змінами мікроциркуляції, що виникають, як правило, у зв'язку з ушкоджуючим впливом токсинів на судини мікроциркуляторного русла; можливе підсилення функції дихальної системи, що змінюється її пригніченням у зв‘язку із зниженням активності дихального центра під впливом мікробних токсинів чи інфекційному ушкодженні органів дихання. У ході ІХ підвищується діяльність органів видільної системи і підсилюється антитоксична функція печінки. Поряд з цим ушкодження печінки при вірусному гепатиті приводить до розвитку печінкової недостатності, а кишкові інфекції супроводжуються дисфункцією травної системи.

Інфекційний процес являє собою типову патологічну реакцію, неодмінними компонентами якої є гарячка, запалення, гіпоксія, порушення обміну речовин (водно-електролітного, вуглеводного, білкового і жирового), енергодефіцитний стан.

Гарячка - найбільш частий і майже невід'ємний компонент інфекційного процесу. Збудники інфекцій, будучи первинними пірогенами, стимулюють вивільнення ендогенних пірогенів з мононуклеарних фагоцитів і нейтрофілів, «запускаючи» механізм пропасниці.

Запалення - викликається появою чи активацією інфекційного флогогенного агента. Вогнище місцевого запалення, з одного боку, відіграє захисну роль, обмежуючи поширення інфекції. З іншого боку, викид медіаторів запалення збільшує порушення обміну речовин, гемодинаміки, трофіки тканин.

Гіпоксія - неодмінний компонент інфекційного процесу. Тип гіпоксії, що розвивається, залежить від особливостей інфекційного захворювання: 1) респіраторний тип гіпоксії може виникати як результат гальмівного впливу ряду токсинів на дихальний центр; 2) циркуляційна гіпоксія, як правило, є наслідком порушення гемодинаміки; 3) гемічна гіпоксія розвивається за рахунок зменшення числа еритроцитів (наприклад, при малярії); 4) тканинна - внаслідок роз'єднувального дії ендотоксинів на процеси окислювання і фосфорилювання (наприклад, сальмонел, шігел).

Порушення обміну речовин. На початкових стадіях інфекційного процесу переважають реакції катаболічного характеру: протеоліз, ліполіз, розпад глікогену і як наслідок гіперглікемія. Превалювання катаболічних реакцій змінюється станом відносного балансу, а надалі - стимуляцією анаболічних процесів. У залежності від нозологічної форми переважають порушення з боку одного чи декількох видів обміну. Так, при кишкових інфекціях переважно виникають розлади водно-електролітного обміну (обезводнення) і КЛР (ацидоз).

Стадії інфекційного процесу. Циклічність перебігу інфекційного процесу - одна з патогномонічних його особливостей.

Проміжок часу від проникнення інфекційного агента в організм до появи перших клінічних ознак хвороби називається інкубаційним періодом. У цей період мікроорганізми розмножуються і поширюються в макроорганізмі, при цьому, як правило, відбувається їхнє вибіркове нагромадження у визначених органах і тканинах, які в кінцевому результаті найбільше й ушкоджуються. Поряд з цим відбувається мобілізація захисних сил організму.

Продромальный період - це етап інфекційного процесу від появи перших клінічних проявів хвороби до повного розвитку її симптомів. Патофізіологічна основа цього періоду - зниження ефективності адаптивних реакцій організму і, як правило, наростання ступеня патогенності збудника (розмноження, вироблення і вивільнення ендо- і екзотоксинів). Клінічні прояви не мають рис